Справа № 538/2501/23 Номер провадження 22-ц/814/2145/24Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
22 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справуза апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2024 року, ухвалене суддею Цімботою Л.Г., повний текст рішення складено - 14 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (повернення боргу), -
13 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів (повернення боргу), в якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі, які відповідач взяв у неї в борг у розмірі 61 000 грн., та зобов'язати його повернути їй цей борг на вказану вище суму.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до відділення поліції №2 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області із заявою, в якій просила відкрити провадження щодо ОСОБА_2 , який обманним шляхом взяв у неї кошти на суму 81 000,00 грн., з яких 20 000,00 грн. віддав, а 61 000,00 грн. досі не повернув. Вона вважає його дії шахрайськими, оскільки він борг визнає, але не повертає. ВП №2 Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області відмовило у відкритті кримінального провадження, яке було зареєстроване у відділі поліції №2 Миргородського РВП - ЄО № 3290. В іншій заяві ОСОБА_1 просила надати їй копії матеріалів перевірки її заяви органами поліції, включно із копією пояснень ОСОБА_2 по суті її заяви до поліції, однак отримала відмову. На даний час відповідач свої зобов'язання не виконав, боргу не повернув. Відповідач користується належними їй коштами тривалий час і повертати, незважаючи на неодноразові звернення та вимоги, відмовляється.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (повернення боргу) - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щов супереч вимогам статей 76 84 ЦПК України позивачем до заяви не додано та під час розгляду справи суду не підтверджено відповідними доказами той факт, що нею здійснено позику відповідачу. Так, на підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач не пред'явила розписки, що є підтвердженням боргового зобов'язання. Встановити дату можливого укладення такого договору, для з'ясування питання обов'язковості чи необов'язковості письмової фоми договору, виходячи з розміру коштів, які були нібито позичені, під час розгляду справи судом не вдалося і стороною позивача жодних доказів на підтвердження цієї обставини не надано. Крім того, суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_3 про наявність розписки, оскільки що вона є близьким родичем позивачп, а також через те, що свідок не змогла назвати точну дату, нібито, написання такої розписки, хоча її зміст, як вона стверджувала, пам'ятала чітко. Також суд критично оцінив доводи позивача про наявність розписки, оскільки у позовній заяві позивач зазначала, що договір позики був усним. Позивач не довела ту обставину, на яку вона посилається, як на підставу своїх вимог, а саме: обставину отримання відповідачем від позивача грошових коштів у загальній сумі 81 000 грн., та заборгованості у розмірі 61 000 грн. Під час розгляду справи судом достеменно не встановлено факту отримання відповідачем від позивача спірної суми грошових коштів. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність рішення суду першої інстанці встановленим обставинам, не взяттям до уваги поданих нею доказів, що підтверджують і обгрунтовують позов, відсутністю належної правової оцінки її доказам; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував і фактично не розглянув по суті її позов, в якому вона вказувала фактичні події щодо вернння із заявами Відділення поліції №2 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відкриття провадження щодо ОСОБА_2 та з іншою заявою про надання їй для звернення до суду за захистом своїх майнових прав копій усіх матеріалів перевірки її заяви органами поліції та заходів реагування щодо вказаних у цій заяві порушень з боку ОСОБА_2 , однак отримала повторну відмову. Як стало їй відомо, на підтвердження своїх боргових зобов'язань відповідач спочатку пояснив в поліції, що дійсно взяв у неї велику суму коштів, але не може повернути, однак у судовому засіданні 04.03.2024 року та у своєму відзиві на позов від 22.01.2024 року це з невідомих мені причин заперечив. Зазначає, що відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України «недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність». У даний час відповідач борг, за деякими даними, визнає, з його поверненням зволікає, чим порушує мої майнові права, передбачені Конституцією України та чинним законодавством. Відповідач свої зобов'язання згідно умов усного договору не виконав. Вказує, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 202 ЦК України. Повернення частини боргу відповідачем на суму 20 тисяч гривень влітку 2021 року у селі Западинці підтвердила у судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_3 , яка пояснила суду, що відповідач ОСОБА_2 дійсно позичав у позивача гроші на загальну суму 81 000 гривень, переважно 500-гривневими купюрами, у належній ОСОБА_1 хаті в селі Западинці Лохвицького району, про що ОСОБА_2 написав власноручну розписку на аркуші із учнівського зошита, 20 тисяч гривень відповідач пізніше їй повернув, що вказує про існування зобов'язання (боргу) з боку відповідача. Також у судовому засіданні 04.03.2024 року відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що в час, коли він, за її даними, брав у неї в борг гроші та писав власноручно письмову розписку, він дійсно придбав автомобіль ВАЗ 2101 у свого дядька ОСОБА_4 з міста Лубен. Позивач стверджує, що цей автомобіль придбаний на кошти, які відповідач взяв у неї в борг, та не повернув. Суд першої інстанції не врахував, що така ж сама сума боргу вказана позивачем у позовній заяві до суду, а також є у поданій нею заяві до поліції до Відділення поліції №2 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, не врахував вказані вище покази свідка ОСОБА_3 , не надав правової оцінки неодноразовим заявам позивача в органи поліції щодо шахрайських дій відповідача, а також показанням у суді самого відповідача ОСОБА_2 щодо придбання ним авто, що є належними і допустимими доказами, що обгрунтовують позов.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Волторніст С.М. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, позивачу ОСОБА_1 з ГУНП в Полтавській області Миргородського районного відділу поліції №2 надійшло повідомлення про те, що її звернення, яке надійшло до відділення поліції №2 Миргородського РВП та зареєстровано 25.10.2023р. ЄО №3290, розглянуто. За вказаним фактом не вбачається ознак кримінального правопорушення та керуючись ЗУ "Про звернення громадян" та порядком розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України від 15.11.2017 №930, перевірку за даним повідомленням припинено. В даному факті вбачаються ознаки цивільно-правових відносин (а.с. 5).
З копії документів, доданих позивачем до позовної заяви, встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Відділення поліції №2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, про що складено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію та відібрано пояснення (а.с. 7-9).
З довідки про доходи ОСОБА_1 сума пенсії за період з 01.12.2022р. по 30.11.2023р. складає 44 108,52 грн. (а.с. 11).
З інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку встановлено, що ОСОБА_1 має земельні ділянки розміром 4,8646 га, 9,7114 га, 3,5497 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: Полтавська область Лохвицький район Харківецька сільська рада. Вказані земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ "Харківецьке" (а.с. 19-21).
На вимогу суду Відділення поліції №2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області надіслало копії матеріалів перевірки повідомлення ОСОБА_1 , а саме: довідка про результати розгляду звернення, зареєстрованого до ІТО ІПНП (ЄО) за №3290 від 27.10.2023р., рапорт, протокол заяви про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 25.10.2023р., корінець талона - повідомлення єдиного обліку, пояснення ОСОБА_1 від 25.10.2023р., пояснення ОСОБА_2 від 26.10.2023р. та повідомлення про те, що звернення зареєстровано та розглянуто і за вказаним фактом не вбачається ознак кримінального правопорушення, перевірку за даним повідомленням припинено (а.с. 39-47).
Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_3 суду показала, що є дочкою позивача, у неї був інсульт. ОСОБА_2 , який проживав з нею як чоловік з жінкою, взяв у її матері років три тому гроші, не повернув і вже рік, як з ними не спілкується. ОСОБА_2 писав розписку, сказала, що пам'ятає, що там було написано, оголосила її зміст, проте на запитання, яка ж дата в розписці була вказана, свідок відповісти не змогла. Пояснила також, що цю розписку вона забрала до себе додому, бо матір цю розписку віддала їй. Розписка була в неї дома, але десь ділась, можливо відповідач забрав.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 61 000 грн, які відповідач взяв у позивача у борг, та зобов'язати відповідача повернути позивачу цей борг на вказану суму.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач не довела суду обставину, на яку вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме обставину отримання відповідачем від позивача грошових коштів у загальній сумі 81000 грн. та заборгованості у розмірі 61 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, у позові ОСОБА_1 вказувала, що відповідач свої зобов"язання згідно умов усного договору не виконав, тобто, не посилалася на написання відповідачем письмової боргової розписки. У суді першої інстанції позивач вказала на написання відповідачем такої розписки, яка зникла. Письмова боргова розписка на підтвердження боргових зобов"язань між позивачем та відповідачем не була надана суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував і фактично не розглянув по суті її позов, в якому вона вказувала фактичні події щодо звернння із заявами до Відділення поліції №2 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відкриття провадження щодо ОСОБА_2 та з іншою заявою про надання їй для звернення до суду за захистом своїх майнових прав копій усіх матеріалів перевірки її заяви органами поліції та заходів реагування щодо вказаних у цій заяві порушень з боку ОСОБА_2 , то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку, виходячи з вимог ЦК України, звернення позивача до поліції із заявами не є належними та допустимими доказами існування дійсних боргових зобов'язань відповідача перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що як стало відомо позивачу, на підтвердження своїх боргових зобов'язань відповідач спочатку пояснив в поліції, що дійсно взяв у неї велику суму коштів, але не може повернути, то ці доводи не підтверджені матеріалами перевірки повідомлення ОСОБА_1 , які на вимогу суду першої інстанції надійшли з Відділення поліції №2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, та були досліджені безпосередньо судом при ухваленні рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що повернення частини боргу відповідачем на суму 20 тисяч гривень влітку 2021 року у селі Западинці, що підтвердила у судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_3 , є визнанням боргу відповідачем, то ці доводи також не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції у рішенні навів мотиви, на підставі яких показання вказаного свідка не взяв до уваги і суд апеляційної інстанції з цим погоджується, оскільки свідок ОСОБА_3 є дочкою позивача; як стверджує свідок, вона деякий час проживала з відповідачем; письмова розписка, яку нібито писав відповідач, відсутня; суду як доказ ця розписка не надана; свідок не вказала дату складання письмової розписки.
Доводи апеляційної скарпги про те, що у судовому засіданні 04.03.2024 року відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що в час, коли він, за даними позивача, брав у неї в борг гроші та писав власноручно письмову розписку, він дійсно придбав автомобіль ВАЗ 2101 у свого дядька ОСОБА_4 з міста Лубен, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки колегією суддів апеляційного суду було досліджено протокол судового засідання шляхом його відтворення звукозапису, проте із вказаного протоколу слідує, що цей факт ним не визнавався у судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що така ж сама сума боргу вказана позивачем у позовній заяві до суду, а також у поданій нею заяві до поліції до Відділення поліції №2 Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував показання свідка ОСОБА_3 , не надав правової оцінки неодноразовим заявам позивача в органи поліції щодо шахрайських дій відповідача, а також показання в суді самого відповідача ОСОБА_2 щодо придбання ним авто, що є належними і допустимими доказами, що обгрунтовують позов, то ці доводи також не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами цивільної справи.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 липня 2024 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов