Справа № 534/1338/23 Номер провадження 11-кп/814/1769/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
15 липня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурораОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 січня 2023 року за №62023170010000004, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2024 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.4 ст.402 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 4 роки 11 місяців позбавлення волі.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 травня 2024 року призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ухвалив звільнити ОСОБА_8 від цього покарання, якщо він протягом 1 року випробування не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем, 29 грудня 2022 року приблизно о 17 годині, 30 грудня 2022 року приблизно об 11 годині й 31 грудня 2022 року приблизно о 10 годині 30 хвилин у приміщеннях ІНФОРМАЦІЯ_2 та його Першого відділу в умовах воєнного стану неодноразово вчинив непокору, а саме умисно й відкрито відмовився виконати наказ начальника - командира військової частини, №139-РС від 26 грудня 2022 року про увільнення від займаної посади та зарахування в розпорядження командира іншої військової частини.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2024 року в частині застосування ст.75 КК України та викласти його в цій частині в наступній редакції: «на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на 1 рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки», в іншій частині вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що поняття «кримінальне правопорушення», яке законодавцем вжито в ст.75 КК України, є ширшим за поняття «злочин», а тому в ході застосування названих положень закону помилково визначив умовою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання - невчинення ним протягом іспитового строку нового злочину, а не нового кримінального правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_9 були належним чином повідомлені про місце, дату, час апеляційного розгляду та до суду не з'явились, клопотань відкладення судового засідання не заявляли.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог лише, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Висновки місцевого суду щодо: доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч.4 ст.402 КК України як умисна відкрита відмова виконати наказ начальника в умовах воєнного стану, необхідності застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, тривалості визначеного іспитового строку та обсягу покладених на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи прокурора про необхідність зміни оскаржуваного вироку внаслідок неправильного визначення місцевим судом умови для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання - невчинення обвинуваченим протягом іспитового строку нового злочину, а не нового кримінального правопорушення, позбавлені підстав.
Дійсно, поняття кримінального правопорушення є ширшим, ніж поняття злочину, так як за приписами ст.12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.
Разом з тим, частиною 1 ст.2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України.
Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч.2 ст.4 КК України).
За змістом ч.3 ст.75 КК України у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно ж до імперативних вимог ч.3 ст.78 КК України в разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст.ст.71, 72 КК України.
Так, згідно з ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Саме тому в разі вчинення особою під час іспитового строку нового кримінального правопорушення суд повинен розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і у випадку засудження особи призначати їй покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням не допускається (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання»).
Таким чином, по-перше, умови звільнення засудженого від відбування призначеного покарання та наслідки порушення таких умов чітко регламентовані законом України про кримінальну відповідальність, а тому, на думку колегії суддів, це не вказує і на необхідність їх додаткової вказівки у вироку.
По друге, із системного аналізу наведених вище норм кримінального закону вбачається, що в разі вчинення засудженим в період іспитового строку нового кримінального правопорушення, незалежно від того, чи це буде новий злочин, чи кримінальний проступок, застосовуванню підлягатимуть норми закону України про кримінальну відповідальність, діючі на час вчинення цього діяння, а не судове рішення, в якому вказано про звільнення від відбування покарання, якщо засуджений протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, замість кримінального правопорушення.
За таких обставин, допущена місцевим судом неточність, на яку посилається апелянт, не здатна вплинути на правильність виконання оскаржуваного судового рішення, його законність та обґрунтованість, через це є відсутніми достатні, а, отже, й виправдані підстави для скасування вироку суду першої інстанції.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.408 КПК апеляційний суд змінює вирок місцевого суду лише у випадку коли при цьому не погіршується становище обвинуваченого.
Водночас зміст положень ст.ст.408, 420 та 421 КПК України свідчить про те, що апеляційний суд ухвалює судове рішення, яким погіршується становище обвинуваченого, у формі вироку, а в інших випадках - у формі ухвали.
Проте прокурор в апеляційній скарзі просить змінити оскаржуваний вирок і викласти його в частині застосування ст.75 КК України в наступній редакції: «на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на 1 рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки», в іншій частині вирок залишити без зміни. Апелянт посилається на те, що місцевий суд у ході звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч.3 ст.75 КК України, визначивши однією з умов такого звільнення невчинення обвинуваченим протягом іспитового строку нового злочину, а не кримінального правопорушення (тобто кримінального проступку та злочину), поняття якого є ширшим.
З огляду на викладене вище, прокурор за змістом доводів своєї апеляційної скарги порушує питання про необхідність збільшення обсягу умов для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, що є погіршенням становища обвинуваченого, а тому це можливо лише шляхом ухвалення нового вироку.
Аналогічний підхід викладено в постанові Верховного Суду від 03 лютого 2022 року (справа №754/1465/21, провадження № 51-4184км21).
Між тим, прокурором в апеляційній скарзі не ставиться питання про ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції, а викладено апеляційну вимогу щодо зміни вироку місцевого суду. На підставі ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції не вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо вказаним погіршується становище обвинуваченого, через це процесуально унеможливлено досягнення того правового результату, з приводу якого наведені доводи апелянтом.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4