Справа № 755/10046/24
"22" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100120000078 від 07.05.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, військовозобов'язаного, з неповною середньою освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, без місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
06.05.2024 року близько о 22 годині 49 хвилин до станції метро "Лівобережна" КП "Київський метрополітен", зайшов ОСОБА_3 , який перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння переплигнув через турнікет.
В цей час у кабінці контролера знаходилася працівник КП "Київський метрополітен" інспектор ОСОБА_5 , що виконувала свої службові обов'язки по забезпеченню роботи станції метро. Остання, побачивши дії ОСОБА_3 повідомила йому, що станція метро зачинена та не працює.
У подальшому ОСОБА_3 сприйняв доведену до нього ОСОБА_5 інформацію як зауваження, використовуючи цю обставину як нікчемний привід для вчинення хуліганських дій, маючи умисел направлений на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, у стані алкогольного сп'яніння, діючи безпричинно, з хуліганських мотивів, ОСОБА_3 дістав з кишені свлїх джинсів газовий балончик та підійшов до кабінки контролера, де в цей час знаходилася інспектор КП "Київський метрополітен" ОСОБА_5 , умисно розпилив останній в обличчя з вказаного газового балончика газову суміш, внаслідок чого ОСОБА_5 спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді опіків обох очей, слизової порожнини носа і ротоглотки.
Після чого, розуміючи протиправність своїх дій, з метою уникнення відповідальності, з місця злочину втік в бік перону станції метро.
Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК України, а саме грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав покази, якими підтвердив вищевикладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому та попросив вибачення у потерпілої ОСОБА_5 .
Вказав, що дійсно, 06.05.2024 року посварився із дівчиною та в цей же день приблизно о 22.49 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов на станцію метро "Лівобережна", з метою того, щоб дістатися додому на останньому поїзді. Після чого перестрибнув турнікет та продовжив рух, проте до нього підійшла контролер - ОСОБА_5 та вказала, що станція метро зачинена та обслуговування пасажирів призупинено до наступного дня. Проте він був невдоволений даною інформацією, у зв'язку із чим взявши до рук газовий балончик, який знаходився при ньому, розпилив його в обличчя потерпілої, внаслідок чого вона почала кричати та задихатися. Розуміючи наслідки власних дій, він розвернувся та стрімко попрямував з місця події, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Проте по спливу нетривалого часу його затримали працівники поліції. Вказав, що на даний час припинив вживати алкогольні напої та проаналізував свою протиправну поведінку та її наслідки.
Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а саме - грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, має задовільний стан здоров'я, не є інвалідом І чи ІІ групи, військовозобов'язаний, повідомив, що тимчасово не працює, не одружений, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; незаперечення потерпілою можливості призначення обвинуваченому покарання не пов'язаного із реальним позбавленням волі; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини четвертої статті 296 КК України у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому кримінальному правопорушенню та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази у кримінальному провадженні:
- газовий балон, що має назву «Балон аерозольний з подразнюючим препаратом «Кобра 1Н», переданий для зберігання речових доказів УП в метрополітені ГУНП у м. Києві - знищити.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Учасникам кримінального провадження роз'яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя