Справа № 569/11652/24
24 липня 2024 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Мізера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту,-
В Рівненський міський суд Рівненської області з заявою про встановлення юридичного факту, саме факту постійного проживання із спадкодавцем на день його смерті, заінтересована особа ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_1 .
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та представник заявника ОСОБА_3 заяву повністю підтримали, просили суд її задоволити з підстав, викладених у заяві та встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник з чоловіком в 1986 року отримали квартиру АДРЕСА_2 . З дати заселення в квартиру і по день смерті чоловіка вони проживали разом. В паспорті заявника стоїть відмітка про реєстрацію місця проживання в квартирі з 25 листопада 1986 року. В подальшому квартира була приватизована на заявника та її чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік заявника - ОСОБА_4 помер. Після смерті чоловіка, заявник звернулася до нотаріуса за консультацією. Вона сказала, що проживала з чоловіком в одній квартирі все життя. Нотаріус сказав, що заявник може звертатися з заявою про прийняття спадщини в будь-який час. Крім заявника є ще один спадкоємець першої черги, син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Однак син після смерті батька не виявив бажання приймати спадщину, а сказав, щоб все майно та кошти спадкувала мати, заявник по справі. Заявник вирішила на даний час юридично оформити своє право на спадщину після смерті чоловіка тобто отримати свідоцтво про право на спадщину за законом. По питанню оформлення спадщини вона звернулася до ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу. Однак отримала відмову так як на дату смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_3 заявник не була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 . Нотаріус сказала, що відповідно до відміток про її місце проживання заявник ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 проживає тільки з 18 серпня 2015 року. Тобто по документам заявник та чоловік проживали в різних місяцях і їй необхідно було до шести місяців після смерті чоловіка звернутися з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса. Виявилося, що фактичне її проживання з чоловіком з 25.11.1986 року і на день його смерті не звільняло мене від обов'язку звернутися з заявою про прийняття спадщини на протязі 6-ти місяців. Синові, заінтересованій особі по справі, в силу обставин, необхідно було зареєструвати місце проживання заявника в м.Києві, однак ОСОБА_1 ніколи в м.Києві не проживала, а фактично постійно проживала в місті Рівне в своїй квартирі АДРЕСА_2 . Нотаріусом було роз'яснено, що заявник має право звернутися до суду про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на день його смерті.
В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_2 не з'явися. Про день та час судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином судовими повісткою рекомендованим листом, причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавав.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України» § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що заявник по справі є дружиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дана обставина підтверджується дослідженою в судовому засіданні кс.копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 26 квітня 1953 року Ровенським Міськбюро ЗАГС, з якого вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 одружилися 26 квітня 1953 року про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження 26 квітня 1953 року зроблено відповідний запис за №163. Після реєстрації одруження присвоєно прізвища: чоловікові - ОСОБА_7 , дружині - ОСОБА_7 .
З свідоцтва про право власності на житло, виданого міською адміністрацією (управою) 12 квітня 1993 року вбачається, що фонд державно-комунального майна міської Ради народних депутатів посвідчує, що квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної власності гр. ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_1 . Даний документ підтверджує факт належності заявниці та покійному майна.
Чоловік заявника ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується дослідженою в судовому засіданні копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, а саме, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Рівне про що 29 липня 2015 року складено відповідний актовий запис за №1239.
Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №77266830 від 10 червня 2024 року засвідчує, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 зареєстрована за номером у спадковому реєстрі 72555536 приватним нотаріусом Гайдук В.О. 10 червня 2024 року.
З відповіді від 18 червня 2024 року №88/02-14 приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Гайдук В.О. вбачається, що у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 стверджує, що на день смерті ОСОБА_4 постійно проживала з ним в квартирі за однією адресою, тобто в АДРЕСА_1 .
Та дата реєстрації місця проживання за вищевказаною адресою згідно відміток у ОСОБА_1 паспорті серії НОМЕР_4 , виданому Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 26 березня 1998 року, Рівненського МУ УДМС України в Рівненській області - від 18 серпня 2015 року. Крім того у листі-відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління державної міграційної служби України у Рівненській області від 11 червня 2024 року, вих. № 5601.15-2277/56-24 реєстрація місця проживання померлого ОСОБА_4 у вказаній вище квартирі - з 25 листопада 1986 року по день смерті, а реєстрація ОСОБА_1 відповідно з 18 серпня 2015 року по даний час.
Так виходячи із вищевказаного, керуючись положеннями книги шостої Цивільного кодексу України, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, доводить до відому, що строк, встановлений для подання заяви про прийняття спадщини за законом як спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем. ОСОБА_1 пропустила (29 січня 2016 року), та вважаєтесь такою, що спадщину не прийняла.?
Виходячи з вище викладеного, рекомендує Вам звернутись із позовом про захист своїх спадкових прав до Рівненського міського суду, та встановити факт прийняття спадщини після смерті чоловіка.
Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За положеннями ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч. 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
В силу вимог ч. 1 ст. 1297 ЦК України, з огляду на наявність в складі спадщини нерухомого майна, щодо якого здійснюється державна реєстрація, спадкоємець зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до п. 3.21, п. 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї; у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Згідно з п.п. 4.10 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
Тобто, спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Однак, при цьому спадкоємець має довести факт постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини.
Нормами ч. 2 ст. 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження, серед іншого, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Приписами ч. 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Пунктом 23 цієї ж постанови роз'яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність реєстрації спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заява є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому вона підлягає до задоволення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 76-81, 83, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 293, 315, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту - задоволити повністю.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов