23 липня 2024 року
м. Київ
справа №480/4894/23
адміністративне провадження № К/990/25864/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 480/4894/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка полягає у не повідомленні Військової частини НОМЕР_1 ( 5 прикордонного загону ДПС України) про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року (за 31 день місяця), з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року (за 31 день місяця), з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року, з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) здійснити повідомлення Військової частини НОМЕР_1 ( 5 прикордонного загону ДПС України) про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 березень 2022 року по 31 березня 2022 року (за 31 день місяця), з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року (за 31 день місяця), з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року, з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( 5 прикордонного загону ДПС України), яка полягає у ненарахуваниі та невиплаті позивачу - ОСОБА_1 , в повному обсязі додаткової винагороди встановленої пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року, з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року, виходячи з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( 5 прикордонний загін ДПС України) здійснити нарахування та виплату позивачу, в повному обсязі додаткової винагороди встановленої пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року, з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року, виходячи з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( 5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», додаткову винагороду в розмірі 70 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць у період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( 5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року в розрахунку до 70 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах та з врахуванням проведених виплат за цей період.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
04 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 480/4894/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідач, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, відповідач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд також відхиляє твердження відповідача, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги заявника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас, Судом установлено, що доводи заявника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі Військовою частиною НОМЕР_1 не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Щодо посилання Військової частини НОМЕР_1 на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому Верховний Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог виходили із того, що матеріалами справи підтверджено участь позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів та у відповідача наявна інформація про кількість днів та період участі позивача у таких діях і заходах, то він набув права на виплату збільшеної додаткової винагороди на підставі пункту 1 Постанови №168, а негативні наслідки недотримання внутрішньої процедури призначення такої винагороди не можуть перекладатися на військовослужбовця.
У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач протиправно позбавив ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу за період прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Сумської області.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 480/4894/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко