22 липня 2024 року
м. Київ
справа №640/14277/22
адміністративне провадження № К/990/27494/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Прокопенка О.Б., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №640/14277/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05 серпня 2022 року №702 «Про застосування дисциплінарного стягнення до окремих працівників Святошинського УП ГУНП у м. Києві» в частині щодо застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0132889), старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового фонду «Біличі») Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 15 серпня 2022 року №1273 о/с «Про особовий склад», яким звільнено зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0132889), старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового фонду «Біличі») Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на службі в поліції та на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового фонду «Біличі») Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 16 серпня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2022 року по день прийняття судом рішення про поновлення на службі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового фонду «Біличі») Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 16 серпня 2022 року, та в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
15 липня 2024 року адвокат Кравченко Вікторія Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №640/14277/22. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, Суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір (старший дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового фонду «Біличі») Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування і застосування єдиної правозастосовчої практики при застосуванні положень частини другої статті 2 КАС України та частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що прямо впливає на вірне застосування статті 13 Дисциплінарного статуту, а також ця справа має виняткове значення для позивача, адже вона стосується питання захисту його конституційних прав та забезпечення реалізації гарантій закріплених та охоронюваних статтею 43 Конституції України.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки вони фактично зводяться до цитування окремих абзаців постанов Верховного Суду, які на думку заявника, не враховано судами під час розгляду цієї справи та незгоди скаржника з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Проте, посилання скаржника про те, що справа має виняткове значення для позивача, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів у справі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорії справ незначної складності.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийняті у справі, яка відноситься до категорії справ незначної складності, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №640/14277/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: О.Б. Прокопенко
С.А. Уханенко