22 липня 2024 року
м. Київ
справа №815/5620/17
адміністративне провадження № К/990/21723/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі № 815/5620/17 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку на касаційне оскарження; уточненої касаційної скарги з урахуванням зауважень указаних в ухвалі суду.
На виконання вимог цієї ухвали суду скаржник подав уточнені вимоги касаційної скарги та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, яка обґрунтована поданням касаційної скарги вперше в межах строку визначеного процесуальним законом. Також зазначає про те, що позбавлений засобів існування, соціального захисту та можливості забезпечити себе адвокатом для отримання професійної допомоги.
Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку касаційного оскарження.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків на звернення до суду з касаційними скаргами.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).
Верховний Суд звертає увагу на те, що питання поновлення пропущеного процесуального строку вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, та наданих на їхнє підтвердження доказів.
Доведення поважності причин пропущення строку звернення до суду покладається на особу, яка звертається із касаційною скаргою та заявою/клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
Як було зазначено в ухвалі суду про залишення касаційної скарги без руху, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 19 березня 2024 року, повне судове рішення складено того ж дня. Відповідно останнім днем її оскарження було 18 квітня 2024 року.
Згідно із відомостями комп'ютерної програми «ДСС» вперше касаційну скаргу скаржник подав 18 квітня 2024 року, яку ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року було повернуто. Копію цієї ухвали доставлено до електронного кабінету позивача 01 травня 2024 року об 20:18 год.
Згідно із абзацу другого пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи наведену норму, днем вручення ухвали Верховного Суду від 01 травня 2024 року є 02 травня 2024 року.
Вдруге скаржник подав касаційну скаргу 05 червня 2024 року.
Щодо доводів скаржник про подачу вперше в межах строку визначеного процесуальним законом Суд зазначає наступне.
Дійсно з матеріалів касаційної скарги та відомостей комп'ютерної програми «ДСС» встановлено факт подачі касаційної скарги 18 квітня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
Водночас лише та обставина, що вперше касаційну скаргу було подано у визначений КАС України строк не означає автоматичне поновлення такого строку під час подачі касаційних скарг повторно.
Для визнання поважними причин пропуску процесуального строку скаржник у кожному випадку має навести обґрунтовані підстави для його поновлення.
В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги, у зв'язку з чим раніше подана касаційна скарга ухвалою Верховного Суду була повернута, за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Факт повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого статтею 329 КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і т.д.
Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційної оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційної оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
доведено, що повернення попередньо поданих касаційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Проте як встановлено Верховним Судом, повторно касаційну скаргу скаржник подав більш ніж через тридцять днів з дня отримання ухвали суду про повернення касаційної скарги, що не може свідчити про реалізацію скаржником свого права на касаційне оскарження у розумні строки та у достатньо короткий строк після повернення касаційної скарги, та відповідно не може бути визнано Судом поважною причиною пропуску процесуального строку.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 16 КАС України визначено право учасника справи користуватися правничою допомогою.
Відтак, позивач не був поваблений права звернутися до відповідного центру з надання безоплатної правничої допомоги, адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, за умови наявності права у нього на таку допомогу, що відповідає загальному принципу диспозитивності.
В решті доводи наведені у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження зводяться до аргументів щодо незгоди скаржника з діями/рішеннями відповідача та прийняти рішеннями у справі.
Поряд з цим, повертаючись до вимог процесуального закону слід зазначити, що статтею 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Згідно із практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).
Натомість, на переконання колегії суддів, безпідставне поновлення таких строків може свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід'ємної складової принципу верховенства права.
Таким чином, вказані скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження не дають підстав для висновку про наявність об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі та до того ж не підтверджені належними доказами, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами пункту 4 частини першої статті 333 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.
За такого правового регулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 333 КАС України,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №815/5620/17.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддіО.А. Губська М.В. Білак В.Е. Мацедонська