23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/27872/23 пров. № А/857/8118/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 460/27872/23 за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про визнання протиправними дій,
суддя у І інстанції - ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення - 26 лютого 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення - 26 лютого 2024 року,
Військова частина НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (далі - апелянт, позивач, НОМЕР_2 прикордонний загін) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення коштів за завдану матеріальну шкоду, яка полягає у втраті військового майна, у розмірі 33270,87 грн.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що за результатами проведеного службового розслідування зроблено висновок щодо порушення військової дисципліни й втрати матеріальних засобів номенклатури тилового та відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення з боку інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника другого відділу прикордонної служби (тип С) (на ББА) прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 . Зокрема, виявлено нестачу наступного державного військового майна: 1) бронежилет СЕ8 - 1 к- т., 2 2) шолом балістичний - ступінь захисту За - 1шт., 3) мішок спальний - 1 шт., 4) протигаз ПМГ - 1 к-т, 5) лопата складна САІХРА8Т - 1 шт., на загальну суму 33270,87 грн.
Оскільки солдат не відшкодував завдану шкоду добровільно, тому позивач просить стягнути таку з відповідача в судовому порядку. Просив позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, серед іншого, зазначив, що відповідач на момент виникнення спірних правовідносин був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , перебуваючи у службовому відрядженні, допустив нестачу виданого у користування військового майна, яке перебувало на балансі позивача, на загальну суму 33270,87 грн, що виявлено 24.05.2023 посадовими особами позивача.
За результатами проведеного службового розслідування підтверджено факт порушення військової дисципліни та втрати матеріальних засобів номенклатури тилового та відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення ОСОБА_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023 №1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» солдата ОСОБА_3 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 33270,87 грн (відповідач ознайомився 25.09.2023).
Однак, на момент прийняття правового рішення керівництвом НОМЕР_2 прикордонного загону, військовослужбовець був виключений зі списків ВЧ НОМЕР_1 та переміщений до НОМЕР_3 прикордонного загону для подальшого проходження військової служби.
НОМЕР_3 прикордонний загін листом від 08.11.2023 скерував позивачу копію акта про відмову від добровільного відшкодування збитків завданих державі від 25.09.2023, якою відповідач відмовився від добровільного відшкодування збитків.
Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення процедури притягнення винної особи до матеріальної відповідальності зі сторони позивача, оскільки вважає, що через надмірний формалізм у здійсненні відповідної процедури під час дії воєнного стану, суд першої інстанції впроваджує безкарність за вчинення проступку, який призвів до завдання державі матеріальних збитків.
Апелянт додержався строків, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», однак такі дії не призвели до видання компетентною в розумінні Закону особою відповідного наказу.
Особливу увагу звернув на те, що позивач скерував на нове місце служби відповідача лист щодо надання інформації про факт втрати майна військовослужбовцем, однак НОМЕР_3 прикордонний загін відмовився видавати наказ про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.
Позивач не долучав первинно відповідну переписку до матеріалів справи, оскільки вважав, що такі є несуттєвими для вирішення справи по суті та таке не мало жодних позитивних результатів.
Також апелянт вважає, що саме він має право на видачу наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, а невидача такого документу призвела б до невідшкодування збитків державі з боку невинної особи.
Крім того, у висновку службового розслідування обставини, що виключають матеріальну відповідальність були встановлені, а саме їх відсутність, про що описано у п. 8 Висновку службового розслідування.
Приймаючи оскаржене судове рішення від 26.02.2024 про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог, суд першої інстанції фактично надає можливість особам, які вчиняють протиправні діяння, уникнути справедливого покарання за вчинення правопорушень, в тому числі і тих, які призвели до завдання державі збитків.
Ця справа має важливе значення для всіх органів Державної прикордонної служби України (військових частин), оскільки таке рішення буде прикладом для подальшого законного реагування на вчинення порушень з боку військовослужбовців Державної прикордонної служби України в умовах діючого воєнного стану.
Серед іншого, апелянт вказав, що з тексту судового рішення можна спостерігати, що суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав вважати дії відповідача правомірними у даній справі немає, а відзив та його докази належним чином необґрунтовані.
Апелянт звернув увагу, що він зацікавлений в поверненні свого майна або отримання компенсації за його втрату, спираючись на безпосереднє виконання військовослужбовцями НОМЕР_2 прикордонного загону бойових завдань з захисту нашої держави, саме тому військове майно є цінним та повинно бути відновлене.
Вважає, що оскільки майно знаходиться на його балансі, саме він і наділений компетенцією притягувати до відповідальності осіб, винних у його втраті, або в іншому випадку, в судовому порядку.
Натомість, нове місце проходження військової служби відповідача - НОМЕР_3 прикордонний загін, немає змоги всебічно дійти висновку у даній ситуації, адже втрачене майно не перебуває в його інтересах, оскільки воно йому не належить. НОМЕР_3 прикордонний загін не зацікавлений в співпраці задля встановлення справедливого врегулювання спору, адже видача ним наказу про притягнення до матеріальної відповідальності відповідача може потягнути нові юридичні наслідки
Саме ВЧ НОМЕР_1 зазнала майнових втрат, що погіршує її загальну боєздатність, що в умовах військового стану є вкрай небезпечним.
Ухвалення рішення не на користь позивача може призвести до правового прецеденту, яким окремі військовослужбовці зможуть користуватися для саботування боєздатності сил оборони, шляхом недбалого ставлення до військового майна.
Апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №460/27872/23 скасувати і ухвалити нове про повне задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен був надіслати у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування відповідні матеріали службових розслідувань до нового місця служби ОСОБА_1 для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності.
В даному випадку, вирішення питання щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності належало виключно до повноважень начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 , де проходив в подальшому військову службу відповідач.
Отже, аналізуючи наведені вище норми, суд першої інстанції дійшов висновку, що компетенцією щодо притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 в даному випадку начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 не наділений, на здійснення зазначених дій уповноважений командир нового місця проходження військової служби вказаної особи.
Виходячи з меж заявлених вимог та заперечень, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.05.2022 №370-ОС «Про особовий склад» зарахований у списки особового складу на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.12.2022 №1035- ОС «Про особовий склад» солдата ОСОБА_1 (П-066477) з 29.12.2022 призначено за посадою інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметником НОМЕР_4 прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) (на БТР) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону призваного на військову службу по мобілізації, на особливий період, який перебував у розпорядженні начальника загону згідно з пунктами 115, 310 Положення.
Згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.03.2023 № 85(гриф), солдат ОСОБА_1 вибув у відрядження до АДРЕСА_1 для виконання бойових та спеціальних завдань з метою забезпечення обороноздатності України.
Згідно рапорту заступника начальника НОМЕР_2 прикордонного загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_4 від 24.05.2023 стало відомо, що під час перевірки наявності матеріальних засобів інспектора прикордонної служби (тип С) (на ББА) прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 виявлено нестачу матеріальних засобів номенклатури тилового та інженерно - технічного відділу.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.05.2023 № 430-ОС «Про особовий склад» інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника З прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) (на БТР) солдата ОСОБА_1 (П-066477) виключено зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону, знято з усіх видів забезпечення з 24.05.2023 у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_5 ).
На підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.06.2023 № 1087 - АГ, призначено службове розслідування з метою з'ясування причин та обставин, що призвели до втрати матеріальних цінностей військовослужбовцем другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), про що вказано у рапорті полковника ОСОБА_4 від 29.05.2023 №44/25721/23-Вн.
За результатами проведеного службового розслідування зроблено висновок щодо порушення військової дисципліни й втрати матеріальних засобів номенклатури тилового та відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення з боку інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника другого відділу прикордонної служби (тип С) (на ББА) прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 .
Зокрема, виявлено нестачу наступного державного військового майна: 1) бронежилет СЕ8 - 1 к- т., 2 2) шолом балістичний - ступінь захисту За - 1шт., 3) мішок спальний - 1 шт., 4) протигаз ПМГ - 1 к-т, 5) лопата складна САІХРА8Т - 1 шт., на загальну суму 33270,87 грн.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023 № 1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 33270,87 грн.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2023 за вихідним № 14/6480-23- Вих. направлено на керівника НОМЕР_3 прикордонного загону з метою доведення вимог наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023 № 1268-АГ до солдата ОСОБА_3 та запропоновано йому відшкодувати шкоду в добровільному порядку.
У зв'язку з відсутністю відповіді та позиції відповідача, листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.10.2023 за вихідним № 14/9828-23-Вих. повторно направлено аналогічний запит.
НОМЕР_3 прикордонний загін за вих. № 703/10141-23-Вих від 08.11.2023 надав копію акту про відмову від добровільного відшкодування збитків завданих державі від 25.09.2023, якою ОСОБА_1 відмовився від добровільного відшкодування збитків.
Оскільки позивач вважає, що має право на отримання коштів за завдану матеріальну шкоду у зв'язку з втратою військового майна, звернувся до суду з цим позовом.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» №1075-XIV від 21.09.1999 №1075-XIV (далі Закон №1075-XIV, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно з ст. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначаються Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ від 03.10.2019 (далі - Закон №160-ІХ, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №160-ІХ термін «військове майно», що застосовується в цьому Законі, вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи) (ст. 2 Закону №160-ІХ).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону №160-ІХ).
Статтею 8 Закону №160-ІХ визначено порядок проведення службового розслідування.
Так, посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 Закону України від 03.10.2019 року №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.
Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Згідно із ст. 11 Закону України від 03.10.2019 року №160-IX у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.
Якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п'ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 03.10.2019 року №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Колегією суддів з письмових доказів долучених до матеріалів справи з'ясовано, що на підставі рапорта заступника начальника НОМЕР_2 прикордонного загону коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_5 від 24.05.2023 наказом №1087-АГ від 05.06.2023, з метою встановлення причин та обставин виявленої нестачі матеріальних засобів, а саме бронежилету CES 1 к-т., шолому балістичного зі ступенем захисту 3а - 1шт., мішка спального - 1 шт., лопати складної CALLFAST - 1 шт., протигазу ПМГ - 1 к-т., планки швидкого заряджання - 1 шт., масльонки - 1 шт., сумки під магазин до АК-74 - 1 шт., ременю для носіння зброї - 1 шт, призначено службове розслідування. У наказі зазначено про те, що висновок службового розслідування слід представити на затвердження до 30.06.2023.
Згідно з висновком службового розслідування від 29.06.2023 (№713/63/23-Ви від 30.06.2023), затвердженим начальником НОМЕР_2 прикордонного загону полковником ОСОБА_6 28.06.2023, факт виявлення 24.05.2023 нестачі військового майна НОМЕР_2 прикордонного Волинського загону, яке було видане та закріплене за інспектором прикордонної служби 2 категорії - кулеметником другого відділу прикордонної служби (тип С) (на ББА) прикордонної комендатури швидкого реагування солдатом ОСОБА_1 - підтверджено.
Державі завдано збитку на загальну суму 33270,87 грн.
Відповідно до наказу №1256-АГ від 30.06.2023 «Про результати службового розслідування», серед іншого, затверджено висновок службового розслідування та копію висновку з матеріалами службового розслідування скерувати начальнику НОМЕР_3 прикордонного загону для прийняття правового рішення (в частині визначення порядку стягнення).
Згідно з наказом №1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника другого відділу прикордонної служби (тип С) (на ББА) прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_3 притягнуто до повної матеріальної відповідальності; в частині фактичного стягнення коштів з солдата ОСОБА_3 та прийняття правового рішення, направлено даний наказ для реалізації до НОМЕР_3 прикордонного загону у відповідності до вимог Закону України від 27.04.2021 №1417-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних осіб за шкоду завдану державі»
Відповідний висновок з матеріалами службового розслідування для прийняття правового рішення скеровано листом №713/5825-23-Вих від 05.07.2023.
Листом НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби «Про результати розгляду» начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби проінформовано, що висновок службового розслідування затверджено 28.06.2023, направлено до НОМЕР_3 прикордонного загону 05.07.2023. За результатами розслідування видано наказ «Про результати службового розслідування» та наказ «Про притягнення до матеріальної відповідальності», останній до ОСОБА_1 , не доведено під підпис. Прийнято рішення, копію висновку з матеріалами службового розслідування направити до ДБР у зв'язку з встановленням у діяннях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 Кримінального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, вимоги законодавства, зокрема, п. 2, 7 розділу І, п. 4 розділу ІІ, пп.2 п. 2, п. 4 розділу V, п. 2 розділу VІ «Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №813 від 08.11.2021, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за №39/37375, вимоги ч. 2, ч. 7 ст. 8, ст. 10, ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ від 03.10.2019, керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України НОМЕР_3 прикордонний загін не вбачає можливості утримання коштів у передбачений законом спосіб за даним висновком службового розслідування, наказом «Про результати службового розслідування» та наказом «Про притягнення до матеріальної відповідальності» НОМЕР_2 прикордонного загону з солдата ОСОБА_1 (вказаний лист представлено до матеріалів справи разом із матеріалами апеляційної скарги).
22.07.2023 листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №14/6480-23-Вих. до НОМЕР_3 прикордонного загону, серед іншого, з метою дотримання вимог чинного законодавства в частині обов'язку реагування на завдані державі збитки з боку винних осіб, висловлено прохання:
1. довести вимоги наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023 №1268-АГ «Про притягнення до матеріалльної відповідальності» до солдата ОСОБА_3 під підпис, оригінал відомості якої направити до НОМЕР_2 прикордонного загону у найкоротший термін. Наказ та проект відомості додається;
2. запропонувати солдату ОСОБА_7 у добровільному порядку відшкодувати ІНФОРМАЦІЯ_3 збитки у розмірі 33270,87 грн.
Крім того, просив про намір добровільного відшкодування (згода/незгода) з боку солдата ОСОБА_3 повідомити ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою визначення подальших дій щодо вирішення питання про звернення до судових органів із позовною заявою.
27.10.2023 НОМЕР_2 прикордонним загоном скеровано начальнику НОМЕР_3 прикордонного загону лист «Про реалізацію наказу» повторно.
08.11.2023 НОМЕР_3 прикордонним загоном скеровано начальнику НОМЕР_2 прикордонного загону «Про надання інформації» №703/10141-23-Вих., у якому повідомлено, що вимоги наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023т№1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» доведено під підпис до військовослужбовця солдата ОСОБА_3 також солдату ОСОБА_8 у добровільному порядку запропоновано відшкодувати ІНФОРМАЦІЯ_3 збитки у розмірі 33270,87 грн.
Так, відповідно до акта від 25.09.2023 відповідач відмовився від добровільного відшкодування збитків завданих державі та згідно з відомістю доведення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.07.2023 №1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності», з таким наказом відповідач ознайомився 25.09.2023.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з наказом Голови Державної прикордонної служби України (м. Київ) від 02.05.2023 №616-ОС, інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника НОМЕР_4 прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) (на БТР) НОМЕР_2 прикордонного загону солдата ОСОБА_9 зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_5 ).
На підставі наказу НОМЕР_6 Прикордонного загону від 17.05.2023 №430-ОС відповідача виключено зі списків особового складу з 24.05.2023, який вибув для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 .
Таким чином, оскільки наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2023 № 1268-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» прийнято позивачем вже після переведення позивача до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 , вказане не узгоджується зі ст. 11 Закону №160-ІХ.
Отже, позивач повинен був надіслати у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування відповідні матеріали службових розслідувань до нового місця служби ОСОБА_9 для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності.
Суд першої інстанції, у контексті викладеного, дійшов вірного висновку, що вирішення питання щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності належало виключно до повноважень начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 , де проходив в подальшому військову службу відповідач.
Отже, компетенцією щодо притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_9 в даному випадку начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 не наділений, позаяк такі повноваження належать начальнику НОМЕР_3 прикордонного загону.
Колегія суддів зважає на факт того, що ОСОБА_10 не спростовуються висновки службового розслідування та не підтверджено фактів зникнення відповідного майна при перевезенні та транспортуванні в автомобілі в межах цієї адміністративної справи.
Проте, доводи апелянта, що через надмірний формалізм у здійсненні процедури притягнення винної особи до матеріальної відповідальності з боку позивача під час дії воєнного стану, суд першої інстанції впроваджує безкарність за вчинення проступку, який призвів до завдання державі збитків колегія суддів оцінює критично, оскільки завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ба більше, згідно з підп. 2 п. 2 розділу V наказу Міністерства внутрішніх справи України №815 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України» від 08.11.2021 особи, які проводять службове розслідування, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин правопорушення або подій, що стали підставою для призначення службового розслідування дотримуватися вимог законодавства під час проведення службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів осіб, стосовно яких проводиться службове розслідування.
У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що оцінка правомірності листа НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби №14/5985-23-Вих від 15.07.2023 не охоплюється предметом розгляду цієї справи, однак констатує, що питання щодо притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідності, не вирішено, у спосіб та порядку, як це передбачено у ст. 11 Закону №160-ІХ.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі №460/27872/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Т. І. Шинкар
Повний текст постанови складено 23.07.2024