23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/13906/21 пров. № А/857/13255/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Гуляк В.В. Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/13906/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
Розгляд справи здійснено за правиламизагального позовного провадження
суддя у І інстанціїКлименко О.М.
дата складання повного тексту рішення26.04.2024
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14 травня 2021 року № 557ц про скасування ОСОБА_1 з 14 травня 2021 року надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недораховану заробітну плату в розмірі 14482 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 76 коп;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість належних сум при звільненні в розмірі 345831,47 грн, а саме заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 27 травня 2021 року по дату постановлення рішення суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 271687,98 грн з нарахуванням, утриманням та перерахуванням у відповідні бюджети/фонди передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 № 557ц про скасування ОСОБА_1 з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 547823,36 грн (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот двадцять три гривні 36 копійок); зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 по 10.08.2022.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково: скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 14.05.2021 № 557ц про скасування з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недорахованої заробітної плати в розмірі 14482 гривні 76 коп.; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у справі № 380/13906/21 у вказаній частині позовних вимог залишено в силі; в решті позовних вимог рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
З урахуванням постанови Верховного Суду від 07 листопада 2023 року до повноважень суду у межах нового розгляду цієї справи належить вирішення позовних вимог, що стосуються стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За наслідками нового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/13906/21 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 49725,33 грн.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 травня 2021 року по 15 квітня 2024 року включно в розмірі 49696,62 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 16 квітня 2024 року у справі № 380/13906/21 позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами.
Позивач просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь:
- 203746,29 грн заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки;
-185 183,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що при наданні оцінки розміру його доходів за період листопада, грудня 2020 року, січня, квітня 2021 року, на його думку, суд безпідставно взяв за основу розмір посадового окладу позивача, у зв'язку з чим невірно визначив розмір середньоденної заробітної плати.
Наводить доводи, посилаючись на протиправність дій відповідача в частині не нарахування та невиплати йому заробітної плати за період жовтня 2020 року- травня 2021 року, що призвело до неповного обрахунку суми його доходу за період 12 місяців перед звільненням та нарахуванням компенсації за невикористану відпустку.
Зокрема зазначає, що відповідач у справі протиправно не нарахував та не виплатив позивачу заробітну плату за період жовтня 2020 - травня 2021 року, що, своєю чергою, призвело до неповного обрахунку суми його доходу за 12 місяців перед звільненням та нарахуванням компенсації за невикористану відпустку та, як наслідок, до неправильного обрахунку розміру компенсації за невикористану відпустку і суттєвої недоплати такої компенсації.
Зауважує, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства висновки Верховного Суду щодо необхідності обрахування доходів позивачу за період жовтня 2020 року - квітня 2021 року з урахуванням розміру його посадового окладу, а не заробітної плати за цей період. Вказуючи, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання рішення суду, є його заробітною платою. У спірній ситуації позивач мав право на виплату саме заробітної плати за період жовтня 2020 року - квітня 2021 року, така заробітна плата нарахована йому відповідачем на виконання судового рішення та виплачена.
За цих обставин, на переконання позивача, висновки Верховного Суду щодо необхідності використання абзацу 3 пункту 4 Порядку № 100 під час обрахунку йому доходу за період жовтня 2020 року - квітня 2021 року є необґрунтованими, а підставним є застосування процедури, що визначена абзацом 4 пункту 3 Порядку № 100.
Також позивач вказує на невірність розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає про невірний розмір середньої заробітної плати позивача та період який суд взяв для обрахунку вказаного середнього заробітку.
Відповідач в свою чергу просить в апеляційній скарзі змінити мотивувальну частину рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 у справі № 380/13906/21, врахувавши обставини безспірного списання у березні 2023 року на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 547823,36 грн та резолютивну частину судового рішення шляхом її викладення в такій редакції:
«зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 224083,65 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації за невикористані дні відпустки за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21».
В доводах апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора вказує, що розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки становить 224083,65 грн.
При вирішенні спору судом було враховано, що відповідач при звільненні позивача виплатив йому компенсацію за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 174358,32 грн.
Отже, сума недоплаченої відповідачем позивачу при звільненні компенсації за невикористані 303 дні відпустки становить 49725,33 грн (224083,65 грн - 174358,32 грн).
Поряд із цим, рішення суду першої інстанції винесено без урахування обставини безспірного списання у березні 2023 року на підставі виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21 Державною казначейською службою України з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 547823,36 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів), що підтверджується платіжною інструкцією від 27.03.2023 №342438238, яка наявна в матеріалах справи. Так, при ухваленні рішення Львівський окружний адміністративний суд, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у цій частині, мав враховувати вищевикладену обставину та в резолютивній частині рішення зазначити про те, що компенсація за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки в сумі 224083,65 грн Офісом Генерального прокурора вже фактично сплачена, що унеможливило б її повторне стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки.
Відповідач також подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначає, що позивач в апеляційній скарзі на обґрунтування своїх вимог посилається на той самий принцип, послідовність та алгоритм розрахунку розміру спірних сум грошових коштів, що були застосовані судами у скасованих Верховним Судом рішеннях у цій справі. Однак, приведені доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.11.2023 у цій справі, а відтак вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Подав клопотання про розгляд апеляційних скарг за його відсутністю.
Про дату, час та місце розгляду учасники справи повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги, заперечивши доводи апеляційної скарги позивача.
Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень Порядку № 100 та висновків Верховного Суду у цій справі, відображених у постанові від 07.11.2023 року розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки належить обраховувати з розрахунку за 12 місяців розрахункового періоду (з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року) з яких:
- за шість місяців (травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року) позивач отримував дохід на загальну суму 204281,76 грн;
- за решту розрахункового періоду - шість місяців вказаного розрахункового періоду (листопад, грудень 2020 року, січень, лютий, березень, квітень 2021 року) позивач доходу не отримував, тож його розрахунок належить проводити з установленого позивачу посадового (місячного) окладу у розмірі 9340,00 грн, з урахуванням якого дохід за вказаних шість місяців становить 56040,00 грн (9340,00 грн х 6).
З урахуванням вказаного сумарного доходу позивача за обумовлений розрахунковий період, кількості днів розрахункового періоду та кількості невикористаної відпустки, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки становить 224083,65 грн (739,55 грн х 303), однак з урахуванням виплаченої позивачу компенсації за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 174358,32 грн. сума недоплаченої позивачу при звільненні компенсації за невикористані 303 дні відпустки яка підлягає стягненню становить 49725,33 грн (224083,65 грн - 174358,32 грн).
При цьому, суд першої інстанції покликаючись на наявність механізму повороту виконання судового рішення відхилив доводи відповідача з приводу сплати позивачу вказаної компенсації невикористаної відпустки в повному розмірі відповідно до виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року виданого у цій справі № 380/13906/21 Державною казначейською службою України у березні 2023 року, яка здійснила безспірне списання з Офісу Генерального прокурора на користь позивача грошових коштів у сумі 547823,36 грн до складу якої ввійшла обумовлена сума компенсації.
Також суд при ухваленні судового рішення щодо середнього заробітку а час затримки розрахунку при звільненні прийшов до висновку, що розрахунковим періодом несвоєчасної виплати суми компенсації за невикористані дні відпустки є період з 27 травня 2021 року по 15 квітня 2024 року, а середньоденний заробіток позивача згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 813/7874/14 становить суму 830,45 грн, а тому його розмір відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Генерального прокурора України від 01 квітня 2014 року № 476ц позивача призначено першим заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту - начальником управління захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 13 вересня 2014 року № 2305-ц позивача призначено на посаду начальника Управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 2501-ц позивача звільнено з посади начальника Управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури, у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 813/7874/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 2501-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 1234879,15 грн (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев'ять гривень 15 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;
зобов'язано Офіс Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України “Про очищення влади”;
рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 17439,55 грн допущено до негайного виконання.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2021 року змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 813/7874/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнув з Офісу Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2485431,46 грн, в решті рішення залишив без змін.
14 травня 2021 року Генеральний прокурор Офісу Генерального прокурора видав наказ № 556ц, відповідно до пункту другого якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
25 травня 2021 року позивач подав відповідачу заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, на підставі пункту сьомого частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 26 травня 2021 року та просив провести розрахунок при звільненні, виплативши компенсацію за невикористані дні відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2014-2021 років.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 25 травня 2021 року № 704ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 26 травня 2021 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
25 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати письмовий розрахунок всіх належних йому виплачених сум при звільненні (зокрема, заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, матеріальна допомога) з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Відповідач листом від 10 червня 2021 року № 21-1513вих-21 повідомив позивача про те, що виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2000772,33 грн та компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 174358,32 грн.
Позивач не погоджуючись, зокрема, із розміром виплаченої компенсації за невикористані 303 дні відпустки, а також, уважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 27 травня 2021 року по дату постановлення рішення суду, звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача та відзиву на вказану апеляційну скаргу, які стосуються виплати позивачу компенсації за невикористані 303 дні відпустки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
В абзаці першому пункту 3 розділу ІІ Порядку № 100 вказано, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 розділу ІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
За змістом абзацу третього пункту 4 розділу ІІ Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 розділу ІІ Порядку № 100 якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 7 розділу IV Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
З матеріалів справи убачається, що між сторонами відсутній спір щодо права позивача на отримання компенсації за невикористані дні відпусток, а також щодо кількості цих днів.
Спірним у цій справі є обставини з приводу обчислення розміру компенсації за невикористані дні відпусток з 2014 року по 2021 рік.
У пункті 107 постанови від 07 листопада 2023 року Верховний суд вказав, що під час нового розгляду справи судам необхідно визначити розмір компенсації за невикористану відпустку відповідно до приписів Порядку № 100.
Визначаючи розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі дні відпустки, суд ураховує приписи Порядку № 100, а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2023 року, і зазначає таке.
Суд встановив, що кількість днів невикористаної позивачем відпустки за період з 2014 року по 2021 рік становить 303 дні.
З урахуванням пункту 73 постанови ВС від 07.11.2023 року у цій справі та пункту 7 розділу IV Порядку № 100 для обчислення розміру середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки належить враховувати суми виплат, проведених ОСОБА_1 за 12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки (травень 2021 року), у розглядуваній ситуації - це період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року (розрахунковий період).
У травні 2021 року позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 05 жовтня 2020 року в загальній сумі 2485431,46 грн на підставі судових рішень про поновлення його на посаді.
Як слідує з матеріалів справи відповідач при звільненні позивача (26 травня 2021 року) виплатив йому компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 174358,32 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 575,44 грн. Такий розмір компенсації проведений відповідачем шляхом ділення сумарного заробітку позивача за останні 12 місяців (розрахунковий період) у розмірі 204281,76 грн на кількість календарних днів (без святкових) 355 днів, отриманий результат перемножено на число календарних днів відпустки - 303.
Водночас суму сумарного заробітку позивача у розмірі 204281,76 грн відповідач взяв із розрахункового листа позивача за травень 2021 року, у якому визначена за судовим рішенням загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 була розподілена відповідачем на загальну кількість місяців перебування позивача у вимушеному прогулі за період з жовтня 2014 року по жовтень 2020 року та місячна заробітна плата позивача визначена у фіксованому розмірі 34047,01 грн.
Отже, за 12 місяців розрахункового періоду з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року позивач отримував дохід за шість місяців (травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року) на загальну суму 204281,76 грн, на основі якого відповідач, уважаючи, що зазначена сума і є виплатами за останні 12 календарних місяців, визначив загальну суму, яка підлягає компенсації позивачу за 303 дні невикористаної відпустки.
З наведеного убачається, що відповідач усі 12 місяців із розрахункового періоду (з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року), включно із листопада 2020 року по травень 2021 року, коли позивачу не нараховувались заробітна плата, розглянув як цілісний період, протягом якого позивач мав дохід у сумі 204281,76 грн, за яким і має визначатися розмір компенсації за невикористані відпустки.
Однак, ураховуючи висновки відображені у п. 79 постанови Верховного Суду від 07.11.2023 року у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обумовлений підхід відповідача для обрахунку сум компенсації є неправильним, оскільки у період, коли позивач не мав виплат, та якщо кількість днів цього періоду мають враховуватися при розрахунку середньоденної заробітної плати (а ті потім - для обчислення суми компенсації за невикористані відпустки), то в такому разі цей розрахунок має базуватися (щодо позивача) на посадовому окладі (відповідно до кількості місяців розрахункового періоду).
Також колегією суддів ураховано висновки п. 80 постанови Верховного Суду від 07.11.2023 року у цій справі, у якому Верховний Суд зазначає, що: «..оскільки у розрахунковому періоді (12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки), як встановлено у справі, позивач отримував дохід тільки протягом шести місяців, а протягом решти шести - ні, то щодо цих останніх - розрахунки мали б провадитися з установленого йому посадового (місячного) окладу, відтак сумуватися з доходом, отриманим за інші шість місяців. З отриманого сумарного заробітку далі обчислюється середньоденна заробітна плата та середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 7 розділ IV Порядку № 100)».
З довідки відповідача від 01 лютого 2024 року № 21-55зп убачається, що посадовий оклад за посадою позивача за період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року становив 9340,00 грн.
Отож, з урахуванням наведених положень Порядку № 100 та висновків Верховного Суду у цій справі розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки належить обраховувати з розрахунку за 12 місяців розрахункового періоду (з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року) з яких:
- за шість місяців (травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року) за які позивач отримував дохід на загальну суму 204281,76 грн;
- за решту розрахункового періоду - шість місяців вказаного розрахункового періоду (листопад, грудень 2020 року, січень, лютий, березень, квітень 2021 року) позивач доходу не отримував, тож його розрахунок належить проводити з установленого позивачу посадового (місячного) окладу у розмірі 9340,00 грн.
З урахуванням вимог абзацу п'ятого пункту 4 розділу ІІ Порядку № 100 судом першої інстанції обґрунтовано розраховано дохід позивача за шість місяців розрахункового періоду (листопад, грудень 2020 року, січень, лютий, березень, квітень 2021 року) у розмірі 56040,00 грн (9340,00 грн х 6).
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції з урахуванням приведених положень Порядку №100 та висновків ВС, відображених у постанові від 07.11.2023 року у цій справі дійшов вірного висновку, що сумарний дохід позивача за розрахунковий період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року становить 260321,76 грн (204281,76 грн + 56040,00 грн).
Кількість календарних днів розрахункового періоду (за виключенням святкових та неробочих днів, встановлених законодавством) становить 352 дні.
Середньоденна заробітна плата для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 739,55 грн (260321,76 грн/352).
Кількість днів невикористаної позивачем відпустки за період з 2014 року по 2021 рік становить 303 дні.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки становить 224083,65 грн (739,55 грн х 303).
Відповідач при звільненні позивача виплатив йому компенсацію за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 174358,32 грн.
Отже, сума недоплаченої відповідачем позивачу при звільненні компенсації за невикористані 303 дні відпустки становить 49725,33 грн (224083,65 грн - 174358,32 грн).
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що під час обчислення йому доходу за шість місяців розрахункового періоду (листопад, грудень 2020 року, січень, лютий, березень, квітень 2021 року) необхідно враховувати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, що є предметом стягнення у справі № 380/10648/21, позаяк згідно частини п'ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Повертаючи справу, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на пункт 7 Порядку № 100, правильно виходили з того, що для обчислення розміру середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки слід враховувати суми виплат, проведенні ОСОБА_1 за 12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, у даному випадку це період з 01.05.2020 по 30.04.2021 (розрахунковий період). Верховний Суд наголосив на тому, що оскільки у розрахунковому періоді (12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки), як встановлено у справі, позивач отримував дохід тільки протягом шести місяців, а протягом решти шести - ні, то щодо цих останніх - розрахунки мали б провадитися з установленого йому посадового (місячного) окладу, відтак сумуватися з доходом, отриманим за інші шість місяців. З отриманого сумарного заробітку далі обчислюється середньоденна заробітна плата та середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 7 Порядку № 100).
Незгода позивача із приведеними вище висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 листопада 2023 року, не може бути предметом оцінки у межах розгляду цієї справи.
Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 07.11.2023 у цій справі № 380/13906/21, правильно розраховано розмір компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки, що становить 224083,65 грн (739,55 грн х 303), з якої 174358,32 грн виплачена позивачу при звільненні та недоплаченою при звільненні залишилася сума 49725,33 грн. яка підлягала до стягнення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача з приводу того, що станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не урахував, що відповідно до виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у цій справі № 380/13906/21 Державною казначейською службою України у березні 2023 року здійснила безспірне списання з Офісу Генерального прокурора на користь позивача грошових коштів у сумі 547823,36 грн, а відтак обираючи спосіб захисту порушеного права щодо виплати вказаної компенсації за невикористані дні відпустки позивача, суд першої інстанції мав би ураховувати вищевикладені обставини та не допустити повторно стягнення вказаної суми з відповідача, то колегією суддів установлено наступне.
З матеріалів даної справи убачається, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у цій справі № 380/13906/21 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 271687,98 грн
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування позивачу з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на його користь 547823,36 грн. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 по 10.08.2022.
За висновками, відображеними у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 року у цій справі на користь позивача підлягала стягненню компенсація за 303 дні невикористаної відпустки в сумі 533 340,60 грн та недоплачена заробітна плата за травень 2021 року у сумі 14482,76 грн, в сього разом 547823,36 грн.
13.10.2022 року позивачу видано виконавчий лист у цій справі № 380/13906/21 щодо стягнення з відповідача на його користь 547823,36 грн, з якої: 533 340,60 грн компенсація за невикористані відпустки та 14482,76 грн недоплачена заробітна плата за травень 2021 року.
У березні 2023 року на підставі виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21 Державною казначейською службою України з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 547823,36 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів), що підтверджується платіжною інструкцією від 27.03.2023 №342438238, яка наявна в матеріалах справи.
За вказаних обставин, платіжною інструкцією №342438238 від 27.03.2023 позивачу на виконання вказаної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 року у цій справі виплачено компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 533 340,60 грн.
В подальшому Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, а зокрема скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 14.05.2021 № 557ц про скасування з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недорахованої заробітної плати в розмірі 14482 гривні 76 коп.; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у справі № 380/13906/21 у вказаній частині позовних вимог залишено в силі; в решті позовних вимог рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
За вказаних обставин, ухвалюючи оскаржуване судове рішення від 16 квітня 2024 року у справі № 380/13906/21, суд першої інстанції обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у цій частині, мав враховувати вищевикладену обставину та в резолютивній частині рішення зазначити про те, що компенсація за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки в сумі 224083,65 грн Офісом Генерального прокурора вже фактично сплачена, що унеможливило б її повторне стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки.
На недопустимість повторного стягнення однієї і тієї з суми вказував Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 826/20483/14, а зокрема у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що погоджується із доводами касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури з приводу неврахування у цьому випадку при визначенні способу захисту порушеного права позивача раніше стягнутої на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно меморіального ордеру № 145827968 від 09.04.2021 може призвести до подвійного стягнення на його користь цієї суми, що суперечить визначеним КАС України критеріям справедливості та обґрунтованості судового рішення (п. 87).
Натомість, судом першої інстанції у порушення вимог ч. 3 ст. 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, зазначеним доводам Офісу Генерального прокурора належної оцінки не надав.
При цьому суд першої інстанції, оцінюючи зазначений довід Офісу Генерального прокурора, звернув увагу відповідача на такий інститут адміністративного процесу як поворот виконання судових рішень, що урегульований статтею 380 КАС України.
Наголосивши на тому, що у суду відсутній обов'язок враховувати факт виконання судового рішення під час ухвалення рішення за результатами нового розгляду справи, оскільки, процесуальним законом передбачений механізм повороту виконання судового рішення, у разі його виконання боржником до скасування та повернення справи на новий розгляд.
Згідно зі ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
В силу приписів положень ст. 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду можливість повороту виконання судового рішення у справі про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання передбачена виключно в разі недобросовісних дій позивача (стягувача), згідно з якими скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Подібний підхід щодо можливості повороту виконання судового рішення у справі викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 569/15646/16-ц та постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 818/678/17, від 25.10.2021 у справі № 607/3393/18, від 26.05.2022 у справі № 495/364/17, від 01.12.2022 у справі № 380/3422/20.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що у разі залишення судового рішення у справі № 380/13906/21 без змін, тобто без зазначення у резолютивній частині судового рішення про те, що компенсація за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки, що становить 224083,65 грн вже фактично сплачена, наявні правові підстави для повторного видання виконавчого листа, який підлягатиме виконанню та стягненню грошових коштів органами Казначейства з Офісу Генерального прокурора, що є неприпустимим, адже призведе до подвійного стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки.
З огляду на викладене, зважаючи, що належні позивачу суми компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки Офісом Генерального прокурора виплачено ще у березні 2023 року до прийняття Верховним Судом постанови від 07.11.2023 у справі № 380/13906/21, є необхідність обрати інший ефективний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Врахувавши обставини щодо безспірного списання у березні 2023 року на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 547823,36 грн з приводу оплати компенсації за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 у справі № 380/13906/21 підлягає зміні:
-у мотивувальній частині вказаного судового рішення щодо належного розміру виплати ОСОБА_1 компенсації невикористаної відпустки з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові;
-шляхом викладення абзацу 2 резолютивної частини судового рішення у наступній редакції: «Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 224083,65 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації за невикористані дні відпустки за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21».
Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивача з приводу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм вказує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас із урахуванням змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Одночасно з цим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Під час розгляду цієї справи суд встановив, що відповідач порушив право позивача на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 49725,33 грн.
З матеріалів справи убачається, що наказом Офісу Генерального прокурора від 25 травня 2021 року № 704ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 26 травня 2021 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Судом встановлено, що при звільненні позивачу належало виплатити компенсацію за невикористані позивачем у цій справі 303 дні відпустки у розмірі 224083,65 грн, з якої 174358,32 грн виплачена позивачу при звільненні та недоплаченою при звільненні залишилася сума 49725,33 грн, яка в свою чергу сплачена позивачу 27 березня 2023 року відповідно до платіжної інструкції від 27.03.2023 №342438238 на підставі виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21, виданого на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 року у цій справі згідно якої позивачу належало виплатити компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 533 340,60 грн, яка у названій частині (що стосується виплати компенсації за невикористані дні відпустки) скасована Постановою ВС у цій справі від 07 листопада 2023 року.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги з приводу кількості днів за які має обчислюватися середній заробіток у зв'язку з несвоєчасною виплатою суми компенсації за невикористані 303 дні відпустки, колегією суддів ураховано наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отож, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини:
з 27 травня 2021 року до 18 липня 2022 року (що складає 290 робочих днів);
з 19 липня 2022 року по 27 березня 2023 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 133 робочих дня).
Отож, загальна кількість робочих днів за який має бути виплачено середній заробіток становить 433 дні.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо розміру середньоденного заробітку позивача за один робочий день для розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затв. Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацами 3,5,8 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Підсумовуючи викладне нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, які передують місяцю звільнення. У випадку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо ж у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
За змістом абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
З матеріалів справи убачається, що 14 травня 2021 року Генеральний прокурор Офісу Генерального прокурора видав наказ № 556ц, відповідно до пункту другого якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 25 травня 2021 року № 704ц позивача звільнено 26.05.2021 року.
У період січня - квітня 2021 року позивач не працював у зв'язку із звільненням, а відтак з урахуванням положень абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку №100 розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати.
З довідки відповідача від 01 лютого 2024 року № 21-55зп убачається, що посадовий оклад за посадою позивача за період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року становив 9340,00 грн, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати за вказаний період. Як наслідок для розрахункового періоду березня та квітня 2021 року підлягає застосуванню заробіток позивача у розмірі його посадового окладу, що становить 9340 грн. х 2 місці.
Кількість робочих днів у березні 2021 року -22 робочих дні та у квітні 2021 року становить - 22.
Отож, середня заробітна плата позивача за два календарні місяці перед звільненням (березень та квітень 2021 року) становить 424,55 грн. Розрахунок: 22+22=44 робочий день, 9340 грн х2 місяці =18680 грн /44 дні =424,55 грн.
Відносно ж доводів позивача про необхідність урахування середнього заробітку розрахованого ним у розмірі 1247,87 грн, то вказані доводи колегія суддів відхиляє позаяк вказаний заробіток позивачем розрахований за період 12 календарних місяців, в той час як розрахунок середнього заробітку позивача для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку розраховується за два календарні місяці, які передують місяцю звільнення (березень та квітень 2021 року) про що судом зазначено вище.
Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про необхідність урахування середнього заробітку позивача у розмірі 2335,64 грн згідно з постановою ВААС від 10.02.2021 року у справі №813/7814/14, позаяк вказаний середній заробіток розраховано позивачем у зв'язку з незаконним звільненням позивача згідно з наказом Генерального прокурора України № 2501-ц від 23 жовтня 2014 року, у якому розрахунковим періодом були два календарні місяці, які передували даті звільнення (тобто серпень та вересень 2014 року) та з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу начальника управління з 06 вересня 2017 року, який складав склав 2,25.
Отож, приведені позивачем суми середнього заробітку не підлягають застосуванню, позаяк суперечать приведеним Положенням Порядку №100.
Також, колегією суддів ураховано, що із змісту правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує:
« 57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».
З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 181193,69 грн, недоплаченою при звільненні залишилася сума 49725,33 грн сума компенсації за невикористані дні відпустки. Отож, обсяг несвоєчасно виплаченої суми компенсації становив 21,53%.
Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації невикористаної відпустки при звільненні ураховано:
- середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 424,55 грн;
- кількість днів затримки розрахунку з 27 травня 2021 року до 18 липня 2022 року (що складає 290 робочих днів) та з 19 липня 2022 року по 27 березня 2023 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 133 робочих дня).
- розмір несвоєчасно виплаченої позивачу компенсації за невикористані дні відпустки 49725,33 грн, що становить 21,53%. від суми належних виплат під час звільнення.
З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні мав би становити 38664,58 грн. Розрахунок: 424,55 грн х 423 дня х 21,53%).
При цьому колегія суддів зазначає, що приведена розрахована сума не відображає дійсного розміру втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
Окрім того, колегією суддів ураховано обставини за яких позивач у період з січня по квітень 2021 року не працював в органах прокуратури з вини відповідача у зв'язку з незаконним звільненням у зв'язку з чим позивачу не нараховувалася заробітна плата з урахуванням усіх додаткових видів забезпечення та надбавок, що призвело до законодавчо визначеної необхідності застосувати за вказаний період заробіток позивача лише у розмірі посадового окладу, згідно абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку №100, що є значно меншим від можливого заробітку позивача, який би він міг отримати при виконанні ним посадових обов'язків у названий розрахунковий період.
Ухвалюючи у вказаній частині рішення суд першої інстанції враховуючи засади співмірності присудив позивачу середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 49696,62 грн.
З огляду на приведені фактичні обставини справи на переконання колегії суддів вказана судом першої інстанції сума середнього заробітку (49696,62 грн) є справедливою сумою компенсації середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані 303 дні відпустки при звільненні.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково, а мотивувальна частина рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 у справі № 380/13906/21 щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка належить до виплати ОСОБА_1 підлягає зміні з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
Оскільки за розглядувані позовні вимоги позивач судовий збір не сплачував, підстави для його розподілу відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Внести зміни до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/13906/21, а зокрема:
- змінити мотивувальну частину вказаного судового рішення щодо належного розміру виплати ОСОБА_1 компенсації невикористаної відпустки з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові;
-викласти абзац 2 резолютивної частини названого судового рішення у наступній редакції: «Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані 303 дні відпустки в розмірі 224083,65 грн та провести виплату з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації за невикористані дні відпустки за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом від 12.10.2022 у справі № 380/13906/21»;
- змінити мотивувальну частину вказаного судового рішення щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка належить до виплати ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
В. В. Гуляк
Повне судове рішення складено 23 липня 2024 року