Справа № 240/188/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
23 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Мойсюка М.І ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати грошового забезпечення в сумі 119154,24 грн.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за включно час затримки розрахунку при звільненні за період 13 лютого 2021 року по 18 січня 2023 року включно в розмірі 149967 грн 94 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 4-РС від 09 лютого 2021 року позивач звільнена з військової служби та наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 №18 від 12 лютого 2021 року виключена із списків особового складу
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року у справі № 240/24292/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29 січня 2020 року по 12 лютого 2021 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення, обчисливши їх із розмірів посадового окладу, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року та Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Повний розрахунок з позивачем, відповідач здійснив 22 грудня 2023 року шляхом перерахування недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 119154,24 грн, що підтверджується банківською випискою.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон України №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Судом встановлено, що позивачу при звільненні та виключенні з 12 лютого 2021 року зі списків особового складу відповідачем не було виплачено грошове забезпечення. Належні позивачу суми було виплачено 22 грудня 2023 року. Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 13 лютого 2021 року по 21 грудня 2023 року.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Суд вірно взяв до уваги постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, та дійшов висновку, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 13 лютого 2021 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця роботи (грудень 2020 року та січень 2021 року) складає 23247,89 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 374,97 грн (23247,89 грн / 62 (кількість робочих днів)).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 264353,85 грн (374,97* 705 кількість днів затримки розрахунку).
З даного приводу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі №6-113цс16).
Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Разом з тим, суд звертає увагу, що фактично зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини 1 статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо необхідності застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Зокрема, у цій справі недоплачена сума грошової забезпечення позивача становить 119154,24 гривень, при цьому обрахована судом відповідно до Порядку №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 264353,85 грн.
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 210021,39 гривень, що підтверджується довідкою про розмір належних при звільненні виплат, у які містить інформація про виплачені суми грошового забезпечення, з яких: виплачена сума 90 867,15 гривень (43,27%) та неплачена сума 119154,24 гривень (56,73%).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 149967,94 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (56,73% від 264353,85 грн).
Аналогічний підхід застосований у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
При цьому, з метою ефективного захисту прав позивача, суд обгрунтовано вийшов за межі позовних вимог, та прийняв рішення шляхом визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби позивача без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належної суми грошового забезпечення, та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2021 року по 18 січня 2023 року включно в розмірі 149967 грн 94 коп.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Мойсюк М.І