Справа № 240/26670/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
23 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Мойсюка М.І ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання незаконним рішення та клопотання, скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з наступними позовними вимогами:
- визнати рішення голови Державної прикордонної служби України незаконним в частині видання наказу №1058-ОС від 22.07.2023 "Про особовий склад", що стосується полковника ОСОБА_1 та скасувати наказ голови Державної прикордонної служби України від 22.07.2023 №1058 - ОС "Про особовий склад", в частині призначення полковника ОСОБА_1 заступником начальника штабу - начальником відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону, звільнивши з посади заступника начальника штабу - начальника відділу організації прикордонної служби штабу НОМЕР_2 прикордонного загону, згідно з підпунктом 5 пункту 93 Положення (на рівну посаду - для більш доцільного використання за напрямком підготовки або спеціальністю);
- визнати незаконним клопотання ІНФОРМАЦІЯ_3 №12/4774-23-Вих від 25.06.2023 про переміщення полковника ОСОБА_1 за межі НОМЕР_2 прикордонного загону.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, зарахований на військову службу під час воєнного стану, про що свідчить витяг із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №70-ОС від 24.02.2022, який наявний в матеріалах справи.
З 03.04.2022 позивач перебував на посаді заступника начальника штабу - начальником відділу організації прикордонної служби штабу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24.06.2023 начальник Загону подав першому заступнику голови Державної прикордонної служби України клопотання, в якому просив перемістити ОСОБА_1 для подальшого проходження служби за межі НОМЕР_2 прикордонного загону імені Січових Стрільців, у зв'язку із службовою необхідністю.
17.07.2023 від заступник директора Департаменту охорони державного кордону на ім'я першого заступника голови Державної прикордонної служби України надійшла доповідна записка із пропозицією розглянути питання щодо призначення позивача на вакантну посаду заступника начальника штабу - начальника відділу управління службою штабу ІНФОРМАЦІЯ_4 .
25.07.2023 по прибуттю зі службового відрядження, через систему електронного документообігу, ОСОБА_1 направив Загону рапорт про надання першої частини щорічної відпустки за 2023 рік, який погоджено не було, у зв'язку із винесенням наказу голови Державної прикордонної служби щодо призначення позивача на рівнозначну посаду в інший прикордонний орган.
На підставі клопотання посадової особи Загону та пропозиції Департаменту охорони державного кордону, прийнято оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено із займаної посади та призначено по ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаду заступника начальника штабу - начальником відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону.
31.07.2023 позивач подав до начальника Загону рапорт, в якому повідомив про неможливість бути переведеним в іншу місцевість з підстав наявної інвалідності ІІІ групи та обмеженою придатністю до військової служби, у зв'язку із чим просив клопотати перед головою Державної прикордонної служби України про скасування пункту наказу від 22.07.2023 №1058 - ОС "Про особовий склад" та призначення його на іншу - рівну посаду в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), в порядку визначеному підпунктом 5 пункту 95 Положення для більш доцільного використання за напрямом підготовки або спеціальністю.
У відповідь на рапорт від ІНФОРМАЦІЯ_3 за підписом начальника прикордонного загону позивач отримав лист від 17.08.2023 за №12-6193-23-Вих, в якому було зазначено про відсутність інформації, під час призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, щодо погіршення стану здоров'я та інформації про наявну групу інвалідності. Крім того, повідомлено про направлення рапорту позивача від 31.07.2023 до Адміністрації.
У свою чергу, Адміністрація надіслала позивачу лист від 21.08.2023, в якому зауважила, що станом на 22.07.2023 обмеження щодо переміщення позивача в іншу місцевість для проходження служби в матеріалах особової справи були відсутні, а тому немає підстав для скасування оскаржуваного наказу.
Позивач не погоджується із переведенням його на посаду заступника начальника штабу - начальника відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону, тобто у інший орган державного контролю, який знаходиться в м.Херсон. Зауважує, що при прийняті такого рішення посадовими особами відповідачів не враховано вимоги ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що особи з інвалідністю можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання. Пояснює, що є обмежено придатним до військової служби, інвалідом ІІІ групи з 2020 року, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи специфіку військової служби, яку проходить позивач та умови воєнного стану, введеного на всій території України, відсутні підстави вважати, що рішення голови Державної прикордонної служби України є незаконним в частині видання наказу №1058-ОС від 22.07.2023 "Про особовий склад", що стосується полковника ОСОБА_1 , а наказ голови Державної прикордонної служби України від 22.07.2023 №1058 - ОС "Про особовий склад", в частині призначення полковника ОСОБА_1 заступником начальника штабу - начальником відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону, прийнятий не уповноваженим органом чи з порушенням порядку та способу його прийняття.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев'ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону №2232-XII регламентовано поняття військового обов'язку.
Частинами 5 та 7 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Положеннями ч.1 ст.4 Закону №2232-XII встановлено, що комплектування військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Як свідчать матеріали справи позивач з 24.02.2022 призваний по мобілізації на особливий період в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наказом Державної прикордонної служби України №70-ОС від 24.02.2022, який міститься в матеріалах справи.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначаються Положенням.
Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні є Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби), про що свідчить п.1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533.
Пунктом 11 Положення №533 визначено, що Голова Держприкордонслужби призначає на посаду та звільняє з посади: за погодженням з Міністром внутрішніх справ керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів Адміністрації Держприкордонслужби, керівників територіальних органів - регіональних управлінь та їх заступників; керівників органів охорони державного кордону та загонів морської охорони, інших військовослужбовців Держприкордонслужби та державних службовців апарату Адміністрації Держприкордонслужби (п.п. 18 п. 11); приймає на військову службу до Держприкордонслужби громадян України та звільняє їх з військової служби в порядку, передбаченому законодавством (п.п. 19 п. 11); підписує накази та директиви Адміністрації Держприкордонслужби (пп. 32 п. 11).
Відповідно до п.88 Положення військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється: осіб офіцерського складу:
- на посади в органах Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до майора (капітана 3 рангу) включно, - наказом начальника відповідного органу Держприкордонслужби;
- на посади у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах Держприкордонслужби, вищому військовому навчальному закладі Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до підполковника (капітана 2 рангу) включно, - наказом відповідно начальника регіонального управління, ректора вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби;
- на посади у розвідувальному органі Адміністрації Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до полковника (капітана 1 рангу) включно, крім посад заступників керівника цього розвідувального органу, призначення на які здійснюється Президентом України або Головою Державної прикордонної служби України, - наказом керівника цього розвідувального органу;
- в інших випадках - наказом Голови Державної прикордонної служби України.
Призначення військовослужбовців на посади здійснюється відповідно до вимог Положення (розділ "Посади та умови призначення на них").
Відповідно до п.95 Положення, військовослужбовці призначаються на посади з урахуванням відповідності їх професійної (фахової) підготовки за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, освітньокваліфікаційного рівня вимогам до цих посад, визначеним посадовими інструкціями, та досвіду служби за фахом.
Відповідно до пп.5 п.93 Положення, призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівні посади для більш доцільного використання за напрямом підготовки або спеціальністю - за рішенням відповідних начальників або на особисте прохання військовослужбовця.
Атестація військовослужбовців в особливий період не проводиться. Для призначення військовослужбовців на вищі посади, нагородження чи присвоєння їм чергових військових звань складаються службові характеристики, що додаються до відповідного подання (п.309 Положення).
За змістом п.123 Положення військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.
Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.
Переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на іншу посаду у зв'язку зі службовою необхідністю чи за станом здоров'я здійснюється за рішенням командування без згоди військовослужбовця в разі відповідно службової необхідності або наявності медичного висновку про доцільність використання військовослужбовця на інших посадах або в іншій місцевості.
Призначення військовослужбовця на рівну посаду, а в разі відсутності такої посади - на нижчу посаду в іншу місцевість за станом здоров'я його або членів його сім'ї, які проживають разом із ним, здійснюється начальником органу Держприкордонслужби в межах повноважень за зверненням віськовослужбовця за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії, а таке призначення військовослужбовця, викликане потребою у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та проживають у місцевості, в яку планується переміщення військовослужбовця, здійснюється на підставі клопотання військовослужбовця за наявності документів, які це підтверджують (п.124 Положення).
У разі коли призначення військовослужбовця на посаду передбачає зміну місця проживання членів його сім'ї, а дружина (чоловік) цього військовослужбовця також проходить військову службу в органах Держприкордонслужби, одночасно з прийняттям рішення про призначення на посаду вирішується за згодою подружжя питання щодо призначення у цю ж місцевість іншого з подружжя (п.125 Положення).
У разі неможливості одночасно призначити військовослужбовців Держприкордонслужби, які перебувають у шлюбі, на посади в межах одного населеного пункту, на посаду в іншому населеному пункті може бути призначено одного з них лише за наявності згоди обох із подружжя.
Відповідно до п.310 Положення, в особливий період просування військовослужбовців по службі може здійснюватися без дотримання вимог пунктів 97 та 98 цього Положення. Призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час здійснюється без згоди цих військовослужбовців.
Позивач вважає протиправним оскаржуваний наказ, оскільки є обмежено придатним, його дружина військовослужбовець та він має троє дітей, двоє з яких є неповнолітніми. За таких підстав, вважає, що відповідачами допущено порушення під час його переміщення на рівнозначну посаду в інший орган охорони державного контролю визначених Положенням та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII).
Втім, як вірно вказав суд першої інстанції, наявність сукупності чи однієї із вищевказаних підстав матеріалами справи не підтверджено, зокрема відсутні висновки військово-лікарської комісії про обмежену придатність під час проходження військової служби за мобілізацією у воєнний час, які би свідчив про неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у іншій місцевості та проживання членів його сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я у такій місцевості, а також відповідні документи, які підтверджують необхідну потреби у догляді за непрацездатними чи хворими членами його сім'ї.
Судом встановлено, що однією з підстав для видання оскаржуваного наказу було клопотання начальника прикордонного загону від 25.06.2023 за №12/4774-23-Вих адресоване першому заступнику голови Державної прикордонної служби України у зв'язку із службовою необхідністю та пропозиція Департаменту охорони державного кордону від 17.07.2023 щодо розгляду питання про призначення позивача на вакантну посаду заступника начальника штабу-начальника відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління, відповідно до пп.5 п.93 Положення (для більш доцільного використання за напрямом підготовки або спеціальністю - за рішенням відповідних начальників або на особисте прохання військовослужбовця).
Як пояснили представники відповідачів, враховуючи оперативну обстановку на Півдні України, бойовий досвід позивача, який є учасником бойових дій, його професійну та фахову підготовку, а також рівень освіти та набутий досвід роботи, на підставі пропозиції Департаменту охорони державного кордону прийнято оскаржуваний наказ. При цьому, твердження позивача щодо неврахування вимог статті 23 Закону №3543-XII, якою визначено, що "Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання" суд вірно не взяв до уваги, оскільки такі вимоги могли бути застосовані та поширювалися на позивача лише до моменту призову його на військову службу по мобілізації. Більше того, на момент виникнення спірних правовідносин та на теперішній час, позивач являється військовослужбовцем, який проходить військову службу по мобілізації.
Крім того, наказом голови Державної прикордонної служби України від 12.06.2020 №541-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом «г» (у разі скорочення штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, а не за станом здоров'я.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до свідоцтва про хворобу №218/219 від 05.05.2020 позивача визнано обмежено придатним до військової служби, однак висновку військово-лікарської комісії про обмежену придатність у воєнний час, матеріли справи не містять.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент видачі оскаржуваного наказу, до відповідачів жодних рапортів щодо скарг на стан здоров'я та неможливості виконання посадових обов'язків, наявності протипоказань до певних видів діяльності, не надходило.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 (далі - Статут), дія якого поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 30 Статуту, передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до п. 310 Положення призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час здійснюється без згоди цих військовослужбовців. Тобто згода позивача не потрібна на призначення його на посаду навіть нижче на один ступінь.
Натомість, за змістом оскаржуваного наказу, позивача призначено на рівнозначну посаду для більш доцільного використання за напрямком, на посаду заступника начальника штабу - начальником відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону.
Отже, з урахуванням вищезазначених норм законодавства, враховуючи специфіку військової служби, яку проходить позивач та умови воєнного стану, введеного на всій території України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення голови Державної прикордонної служби України, в частині видання наказу №1058-ОС від 22.07.2023 "Про особовий склад", що стосується полковника ОСОБА_1 та наказ голови Державної прикордонної служби України від 22.07.2023 №1058 - ОС "Про особовий склад", в частині призначення полковника ОСОБА_1 заступником начальника штабу - начальником відділу управління службою штабу НОМЕР_1 прикордонного загону, є правомірними та не підлягають скасуванню.
Відповідно, позовна вимога щодо визнання незаконним клопотання ІНФОРМАЦІЯ_3 №12/4774-23-Вих від 25.06.2023 про переміщення полковника ОСОБА_1 за межі НОМЕР_2 прикордонного загону є похідною та не підлягає задоволенню.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Мойсюк М.І