Справа № 320/15210/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
17 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Оксененка О.М.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просила суд:
визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві № 327-0 від 23 березня 2023 р. "Про звільнення ОСОБА_1 ";
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві з 24 березня 2023 року;
стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) моральної шкоди;
допустити негайне виконання судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві та у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що наказом в.о. голови начальника управління ДПС України № 327-о від 23.03.2023 її було звільнено з займаної посади за угодою сторін. Позивачка не погоджується з таким наказом, зазначає, що написання заяви про звільнення відбувалось під психологічним тиском, а заява про відкликання заяви про звільнення безпідставно не взята до уваги відповідачем. Звернула увагу, що їй відомо як мінімум ще про двох осіб, які також під тиском одночасно з нею в той же день написали заяви про своє звільнення, що підтверджує її позицію щодо систематичного тиску на підлеглих в.о. начальником ГУ ДПС України з метою їх звільнення без наявності їх вільного волевиявлення. Також позивачка зауважує, що результатом того, що на неї чинився психологічних тиск, стало погіршення її самопочуття та стаціонарне (амбулаторне) лікування в медичному закладі. Позивачка вважає, що звільнення було фактично зумовлене ініціативою роботодавця/суб'єкта призначення, а не її як працівника, чи за угодою сторін. Також, позивачка зауважувала, що відповідач позбавив її права на відкликання своєї заяви про звільнення, що є самостійною підставою скасування оскаржуваного наказу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у м. Києві № 327-0 від 23 березня 2023 р. "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві з 24 березня 2023 року.
Стягнуто з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.03.2023 по 18.01.2024 у розмірі 241679,35 грн. (двісті сорок одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять грн. 35коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві з 24.03.2023.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суми середнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 20759,64 грн. (двадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 64 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби України у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні 03.07.2024.
11.06.2024, під № 23484 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
03.07.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.07.2024.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
17.07.2024 судом оголошено вступну і резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 1996 року була державним службовцем та працювала в органах податкової служби.
01 липня 2022 року ОСОБА_1 переведена з посади начальника управління контролю за розрахунковими операціями ГУ ДПС у м. Києві на посаду начальника управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві.
Наказом ДПС України від 14.03.2023, на ОСОБА_2 покладено виконання обов'язків начальника ГУ ДПС у м. Києві з 15.03.2023.
Як зазначає у позовній заяві позивачка, з моменту призначення на посаду в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві у березні 2023 року ОСОБА_2 , у перші ж дні своєї роботи остання пред'явила вимогу до неї, як до керівника управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві, а також деяких інших осіб, щодо негайного складання і передачі особисто їй підписаних заяв про звільнення із займаних посад за угодою сторін, без зазначення дати звільнення.
У судовому засіданні під час розгляду спору в суді першої інстанції позивачка стверджувала, що вона була викликана до кабінету в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві, де їй повідомили про те, що вона має написати заяву про звільнення за згодою сторін без дати. Заява про звільнення була нею написана і покладена в присутності ОСОБА_2 у окремий файл, разом із ручкою, якою вона була написана. При цьому, її було попереджено, що ця заява про звільнення у випадку проходження так званого "випробувального терміну", буде знищена, а позивачка продовжить далі працювати на своїй посаді.
23 березня 2023 року ОСОБА_1 була викликана до кабінету ОСОБА_2 , де остання почала вимагати від неї негайного проставлення дати на раніше написаній заяві про звільнення.
Як пояснила у судовому засіданні позивачка, незважаючи на те, що ОСОБА_1 тривалий час працює у органах Державної податкової служби і не отримувала жодних претензій щодо повноти чи якості своєї роботи, ігноруючи відсутність у неї бажання звільнитись, користуючись тим, що ОСОБА_1 є її підлеглою, а відтак перебуває у службовій залежності, ОСОБА_2 змусила її поставити дату звільнення за угодою сторін на складеній раніше заяві, пославшись на можливі вкрай негативні для неї наслідки, які можуть настати у випадку відмови.
Також, позивачка стверджувала, що виконуючи безпідставну вимогу в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві про звільнення, висловлену у доволі грубій формі, вона почувала себе пригніченою, перебувала у вкрай незадовільному емоційному стані, а тому, була змушена поставити дату на складеній нею раніше заяві.
При цьому, наголосила, що реальної згоди на її звільнення не надавала, і як йдучи цього дня на роботу, так і заходячи у кабінет керівника ГУ ДПС у м. Києві, наміру звільнитись з роботи вона не мала.
Позивачка пояснила, що звільнення нібито за угодою сторін в дійсності відбулось без досягнення відповідної домовленості з керівником ГУ ДПС у м. Києві (і навіть без обговорення цього питання), виключно внаслідок здійснення протиправного тиску на ОСОБА_1 з боку в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві, від якої позивачка була службово залежна.
Розмова проходила 23 березня 2023 року, під час триваючої збройної агресії російської федерації, прямо у службовому кабінеті керівника ГУ ДПС у м. Києві за адресою: вул. Шолуденка 33/19, після оголошення по м. Києву повітряної тривоги і до її завершення, що також вплинуло на її емоційний стан.
Як стверджувала у судовому засіданні позивачка, вийшовши із кабінету свого керівника і поспілкувавшись з колегами, які також на прохання ОСОБА_2 написали заяви про звільнення, вона відчула стрімке погіршення як свого фізичного, так і психологічного стану, однак протягом найближчих годин змогла себе опанувати, проаналізувати зміст розмови, і вчергове переконавшись у безпідставності висунутої їй вимоги, дійшла висновку про необхідність відкликати заяву про звільнення, яка була написана задовго до 23 березня 2023 року, та дата звільнення на якій була поставлена під тиском керівника ГУ ДПС у м. Києві, без будь якого на те волевиявлення з боку позивача.
У зв'язку з цим, 23.02.2023 ОСОБА_1 було власноруч складено і подано до ГУ ДПС у м. Києві заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін в якій зазначила, що заява була написана несвідомо у зв'язку з поганим емоційним станом. Після чого, з огляду на незадовільні відчуття в області серця та запаморочення в голові, вона звернулась за наданням медичної допомоги.
На підтвердження даних обставин позивачем заявлено клопотання про допит свідків - колег ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також, на її думку, написали заяви про звільнення під тиском та без дійсного волевиявлення.
Наказом № 327-0 від 23 березня 2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивачці з 24 березня 2023 року було припинено державну службу та звільнено зі своєї посади.
Як убачається зі змісту наказу, позивачка звільнена із займаної посади відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83, ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу". Підставами є вказана заява ОСОБА_1 і лист-погодження ДПС України.
10 квітня 2023 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист ГУ ДПС у м. Києві № 6374/А/26-15-11-00-16 від 28 березня 2023 року, з якого вбачається, що подана ОСОБА_1 заява щодо відкликання заяви про звільнення була залишена без розгляду з огляду на те, що приписами чинного законодавства не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Вважаючи своє звільнення протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що:
- відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін;
- у судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_4 , який повідомив, що працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу контролю за готівковими операціями управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві. Разом з ОСОБА_1 23.03.2023 він був викликаний до кабінету ОСОБА_2 та на її вимогу написав заяву про звільнення за згодою сторін. Зазначив, що наказ про своє звільнення оскаржує в судовому порядку, оскільки заяву про звільнення також написав під психологічним тиском зі сторони керівництва. Також, свідок підтвердив те, що позивачка не мала наміру звільнятися з посади, після виходу з кабінету мала пригнічений стан, хвилювалася;
- свідок ОСОБА_5 зазначила, що на момент звільнення вона працювала начальником управління контролю за розрахунковими операціями у ГУ ДПС у м. Києві. З призначенням на посаду нового керівника її теж було викликано до кабінету та повідомлено про необхідність написання нею заяви про звільнення із займаної посади за згодою сторін без проставлення дати, що також нею було зроблено. У подальшому її теж було викликано до кабінету керівника з вимогою проставити дату на складеній заздалегідь заяві без будь-яких пояснень та правових на те підстав. Повідомила, що ОСОБА_1 не мала волевиявлення на звільнення, як і вона сама. Однак, під тиском написала заяву про звільнення, розуміючи, що далі в таких умовах працювати буде неможливо;
- судом враховано покази свідків та виснувано, що прослідковується те, що новий керівник здійснювала психологічний тиск на працівників податкового органу, наміру звільнятися вони не мали, перебували у стані сильного душевного хвилювання, а тому вважає, що позивачка 23.03.2023 написала заяву про звільнення за угодою сторін під психологічним тиском;
- судом встановлено, що 23.03.2023 та 24.03.2023 ще 5 працівників ГУ ДПС у м. Києві написали заяви про звільнення, з них дві особи відкликали свої заяви про звільнення (лист ГУ ДПС у м. Києві від 25.04.2023 № 33965/6/26-15-11-00-15) та оскаржують своє звільнення в суді. Також, відповідачем на вимогу суду надано інформацію, з якої убачається, що у березні 2023 року за згодою сторін було звільнено 38 працівників ГУ ДПС у м. Києві. Тобто, з моменту призначення нового керівництва, було масове звільнення працівників ГУ ДПС у м. Києві за згодою сторін, що, на думку суду, може свідчити про складні стосунки працівників з керівництвом, що змусило їх написати заяви про звільнення, в тому числі і позивача;
- на думку суду, заяву про звільнення за угодою сторін позивачка написала під примусом, а наміру звільнятися у неї не було. Даний факт підтверджується також тим, що у цей же день ОСОБА_1 написала заяву про відкликання заяви про звільнення від 23.02.2023, яка мотивована тим, що наміру звільнятися вона не мала та звернулася до лікаря у зв'язку з погіршенням самопочуття. Проте, дана заява розглянута відповідачем лише 28.03.2023 та надана відповідь, що відкликання заяви про звільнення за згодою сторін не передбачено нормами чинного законодавства;
- крім того, як убачається з листа ДПС України від 25.04.2023 № 10022/6/99-00-07-03-01-06, лист ДПС України щодо погодження звільнення позивачки зареєстрований в ІКП "Управління документами" ДПС України від 23.03.2023 о 16 год. 01 хв. 43 сек. та направлений до ГУ ДПС у м. Києві 23.03.2023 о 16 год. 05 хв. У той же час, наказ про звільнення позивачки від 23.03.2023 №327-о зареєстровано 23.03.2023 о 13 год. 33 хв. у реєстраційно-моніторинговій картотеці ІКС "Управління документами" ГУ ДПС у м. Києві. Лист-погодження ДПС України був зареєстрований 23.03.2023 о 16 год. 11 хв. (лист ГУ ДПС у м. Києві від 26.04.2023 " 34396/6/26-15-11-00-15);
- на думку суду, дана обставина свідчить про те, що відповідачем під час звільнення не дотримано порядок звільнення позивачки, оскільки погодження, яке є підставою для звільнення позивачки за згодою сторін, на момент винесення спірного наказу та реєстрації його в ІКС було відсутнє. Тобто, згода роботодавця на звільнення працівника у даному випадку була відсутня, що свідчить про незаконність винесеного відповідачем наказу.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції необґрунтованими, оскільки:
- 23.03.2023 позивачкою власноручно була написана заява, в якій вона просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін з 24.03.2023. При цьому, сторона відповідача категорично заперечує існування будь-якого тиску чи примусу по відношенню до позивачки;
- крім того, направлення заяви позивачкою про відкликання попередньої заяви не має наслідком скасування наказу на звільнення за згодою сторін, оскільки, в даному випадку згода про анулювання попередньої домовленості сторін не була досягнута;
- позивачем було подано заяву про відкликання заяви від 23.03.2023 на звільнення за угодою сторін. ГУ ДПС у м. Києві надано відповідь на заяву про відкликання заяви від 23.03.2023 на звільнення за угодою сторін від 28.03.2023 № 6374/А/26-15-11-00-16, в якій зазначено, що приписами чинного законодавства не передбачено обов'язок прийняття заяви про відкликання заяви на звільнення за угодою сторін. Так, згідно із приписами Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, для суб'єкта призначення не передбачено обов'язок прийняття відкликання державним службовцем своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін;
- позивачкою, у своїй позовній заяві зазначено, що вона просила пройти в укриття під час повітряної тривоги з метою уникнення небезпеки, проте таке прохання було проігноровано, проте, апелянт вказує на те, що ОСОБА_1 займала посаду начальника управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві, тобто, була керівником структурного підрозділу ГУ ДПС у м. Києві, яка відповідно до пункту 1.6 Протоколу апаратної наради ГУ ДПС у м. Києві від 22.12.2022 № 14-п за дорученням керівництва ГУ ДПС у м. Києві взяла під особистий контроль та зобов'язана була забезпечити неухильне додержання підпорядкованими працівниками вимог Порядку евакуації співробітників ГУ ДПС у м. Києві у разі надходження сигналу «Повітряна тривога», затвердженого 14.04.2022, термін - постійно. Відповідно до Порядку евакуації співробітників ГУ ДПС у м. Києві у разі надходження сигналу «Повітряна тривога», затвердженого 14.04.2022, у разі надходження сигналу «Повітряна тривога» керівники повинні повторно інформувати підлеглих працівників, які перебувають в кабінеті (на поверсі) про необхідність евакуації. Вищенаведене, продубльовано також Інструкцією для співробітників ГУ ДПС у м. Києві порядку дій в умовах надзвичайних ситуацій воєнного стану, яка затверджена наказом ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2023 № 53. Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві розроблено план реагування на сигнал «Повітряна тривога», який повинен неухильно виконуватись керівниками структурних підрозділів ГУ ДПС у м. Києві, окрім обов'язку евакуації самого керівника, на нього покладено обов'язок також із сповіщення та слідкування за евакуацією підлеглих працівників;
- апелянт вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення, Київський окружний адміністративний суд не надав належної правової оцінки викладеним обставинам, а відтак допустив порушення норм процесуального та матеріального права, а відтак рішення від 18.01.2024 по справі № 320/15210/24 прийняте не у відповідності до ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення упереджено, безпідставно і необґрунтовано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Пунктом 6 ч. 1 КЗпП України, визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відносини, які виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходження та припинення регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VII, яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
За змістом ст. 5 Закону України «Про державну службу», відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У свою чергу, за п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.
Слід врахувати, що у цій справі до спірних правовідносин підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби. Загальні підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Колегія суддів зазначає, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін, та строк, з якого договір припиняється.
Дійсно, як правильно наголосив суд першої інстанції, відсутність належного волевиявлення, не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.
Поряд з цим, колегія суддів вважає, що, вказуючи на відсутність волевиявлення вже після звільнення, особа має не просто вказати на відсутність воловиявлення, але й обґрунтувати такі доводи та надати докази на підтвердження цьому.
У даному ж випадку, позивачем під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було зазначено, що зазначено, що у перші дні роботи в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві Марини Юріївни Твердохлєб, остання пред'явила до позивачки вимогу щодо негайного складання і передачі особисто їй підписаної заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін, водночас, реальної згоди на звільнення позивач не надавала, проте була у пригніченому, незадовільному емоційному стані, внаслідок здійснення тиску.
Крім того, судом першої інстанції було враховано і покази свідків, зокрема, у судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_4 , який повідомив, що працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу контролю за готівковими операціями управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві. Разом з ОСОБА_1 23.03.2023 він був викликаний до кабінету ОСОБА_2 та на її вимогу написав заяву про звільнення за згодою сторін. Зазначив, що наказ про своє звільнення оскаржує в судовому порядку, оскільки заяву про звільнення також написав під психологічним тиском зі сторони керівництва. Також свідок підтвердив те, що позивачка не мала наміру звільнятися з посади, після виходу з кабінету мала пригнічений стан, хвилювалася.
Свідок ОСОБА_5 зазначила, що на момент звільнення вона працювала начальником управління контролю за розрахунковими операціями у ГУ ДПС у м. Києві. З призначенням на посаду нового керівника її теж було викликано до кабінету та повідомлено про необхідність написання нею заяви про звільнення із займаної посади за згодою сторін без проставлення дати, що також нею було зроблено. У подальшому її теж було викликано до кабінету керівника з вимогою проставити дату на складеній заздалегідь заяві без будь-яких пояснень та правових на те підстав. Повідомила, що ОСОБА_1 не мала волевиявлення на звільнення, як і вона сама. Однак, під тиском написала заяву про звільнення, розуміючи, що далі в таких умовах працювати буде неможливо.
Тому, суд першої інстанції виснував, що зі слів свідків просліджується, що новий керівник здійснювала психологічний тиск на працівників податкового органу, наміру звільнятися вони не мали, перебували у стані сильного душевного хвилювання, а тому дійшов висновку, що позивачка 23.03.2023 написала заяву про звільнення за угодою сторін під психологічним тиском.
Однак, колегія суддів враховує, що матеріали справи вказують на те, що позивачем 23.03.2023 було подано власноручно написану заяву про звільнення із займаної посади з 24.03.2023 за угодою сторін.
Наказом № 327-0 від 23 березня 2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивачці з 24 березня 2023 року було припинено державну службу та звільнено зі своєї посади.
Як убачається зі змісту наказу, позивачка звільнена із займаної посади відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83, ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу". Підставами є вказана заява ОСОБА_1 і лист-погодження ДПС України.
10 квітня 2023 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист ГУ ДПС у м. Києві № 6374/А/26-15-11-00-16 від 28 березня 2023 року, з якого вбачається, що подана ОСОБА_1 заява щодо відкликання заяви про звільнення була залишена без розгляду з огляду на те, що приписами чинного законодавства не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Колегія суддів наголошує на тому, що передбачена п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» угода сторін, є самостійною підставою припинення державної служби, яка відрізняється від звільнення за бажанням державного службовця та з ініціативи суб'єкта призначення, тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
У даному випадку, позивачем було подано заяву про відкликання заяви від 23.03.2023 на звільнення за угодою сторін.
На переконання колегії суддів, приписами Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України для суб'єкта призначення не передбачено саме обов'язку прийняття відкликання державним службовцем своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Якщо суб'єкт призначення і державний службовець домовилися про певну дату припинення державної служби, державний службовець не має права відкликати свою заяву про звільнення.
Водночас, анулювати таку домовленість можливо лише за взаємною згодою про це суб'єкта призначення і державного службовця. Угода сторін є самостійною підставою для припинення державної служби, яка обумовлена спільним волевиявленням, як державного службовця, так і суб'єкта призначення.
А отже, анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це суб'єкта призначення і державного службовця.
Крім того, колегія суддів вважає, що позивач не навела та не довела конкретних обставин, які б давали підстави для висновку про те, що позивачу зі сторони суб'єкта призначення були висловлені будь-які погрози чи вчинені інші дії, які б могли реально вплинути на його волевиявлення щодо написання заяви на звільнення за угодою сторін.
Так, доказів вчинення щодо позивача тиску суб'єктом призначення з метою примушування написання нею заяви на звільнення за угодою сторін, матеріали справи не містять.
Щодо показів свідків, допитаних судом першої інстанції та врахованих судом, як підтвердження тиску з боку керівництва, колегія суддів зазначає, що по перше такі покази ґрунтуються на субґєктивній оцінці свідка психологічного стану позивача, що не може вважатись обставинами, які підлягають встановленню з таких показів, як доведених та достатніх для висновку про причинно-наслідкових звґязок дій керівництва та такого стану позивача, по друге, такі покази не ґрунтуються на інформації та даних, які ними стали відомі безпосередньо під час присутності при розмові/спілкуванні позивача та в.о. керівника ГУ ДПС у м. Києві.
Тобто, за даних обставин, факт примусу чи здійснення тиску на позивача є недоведений належними та достатніми доказами.
Також, колегія суддів акцентує особливу увагу на тому, що у разі вчинення на позивача тиску з боку керівництва/примусу до вчинення дій без волевиявлення, остання не мала власноручно писати заяву на звільнення та ставити дату та підпис, а відразу реагувати відповідно до обстановки що склалась, зокрема, звернення до вищестоящого керівництва, профспілкової організації, звернення до правоохоронних органів тощо.
Натомість, під час апеляційного розгляду, колегію суддів ставилось питання до представника позивача про те, чи зверталась позивач до правоохоронних органів із заявою про неправомірні дії керівництва/примус до вчинення дій, поза межами волевиявлення, на що представник відповів ні, та повідомив, що після вказаних подій були звернення до Національного агенства з питань державної сліжби, а також, підтвердив, що позивач не заперечує того, що власноруч писала таку заяву, та ставила на ній дату та підпис.
До того ж, Законом України «Про державну службу» передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв'язку з чим, звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну поведінку керівництва, у випадку, якщо така мала місце.
Стосовно доводів про погане самопочуття та погіршення стану здоровґя, повґязаного з викликом до керівництва та написанням заяви про звільнення, колегія суддів зазначає, що за наявних у справі доказів, слідує, що пов'язування позивачем подання заяви на звільнення та погіршення самопочуття, є недоведеним, оскільки, медична документація вказує на стан здоров'я, при цьому, даних про наявність причинно-наслідкового зв'язку між станом здоров'я та негативними емоціями внаслідок написання заяви на звільнення не наведено, а доказів, які давали б суду можливість покласти їх в основу рішення, позивач не надала, що ґрунтується на припущеннях.
Щодо посилання на оголошення сигналу «повітряна тривога» під час перебуванні у кабінеті начальника, колегія суддів не бере до уваги такі доводи, позаяк, позивачем не наведено доказів відносно того, що їй було заборонено пройти в укриття під час повітряної тривоги чи здійснювались протиправні дії з цього приводу з боку будь-яких співробітників ГУ ДПС у м. Києві, зокрема, керівництва.
На думку колегії суддів, посилання суду першої інстанції, як на підставу протиправності оскаржуваного наказу, на непослідовну та невчасну реєстрацію в системі документообігу документів (наказ на звільнення, заява про звільнення, погодження ДПС), є безпідставним, адже вказане є внутрішньою організацією робочого процесу в ГУ ДПС у м. Києві та не впливає на спірні правовідносини, та не свідчить про те, що відповідачем під час звільнення не було дотримано порядок звільнення позивача, при цьому, що погодження, яке є підставою для звільнення позивача за згодою сторін, на момент винесення спірного наказу було наявне, а порушення хронології його реєстрації, не має впливу на оскаржуваний наказ.
Крім того, стосовно врахування судом першої інстанції того, що з моменту призначення нового керівника ГУ ДПС у м. Києві, за власним бажанням подали заяви про звільнення значна кількість працівників, колегія суддів вважає вказаний висновок суду таким, що ґрунтується на неналежних доказах, позаяк, вказане не може бути покладено в основу висновку про протиправність звільнення позивача, у свою чергу, подання працівниками заяв про звільнення є робочим плинним процесом, оскільки працівники, як звільняються так і приймаються на роботу. Тому, вкзаане порівняння та аналіз, судом здійснений безпідставно.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені законодавством про державну службу, тому належних, передбачені законом підстави для визнання протиправним та скасувати оскаржуваного наказу про її звільнення відсутні, тому не підлягають задоволенню, як похідні, і позовні вимоги про поновлення на посаді, стягнення середного заробітку за час вимушеного прогулу.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що доводи позовної заяви ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивних твердженнях позивача, які не знаходять документального та фактичного підтвердження, натомість, під час прийняття оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки викладеним обставинам, а відтак, допустив порушення норм процесуального та матеріального права, а відтак, рішення по справі прийняте не у відповідності до приписів ст. 242 КАС України.
Інші доводи учасників справи не спростовують наведені висновки колегії суддів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.
За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим, наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 р. - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
О.М. Оксененко
Повний текст постанови складено 22.07.2024.