Справа №22а-968/07 Головуючий суддя у 1-ій
Категорія статобліку - 49 інстанції - М.П. Кожан
26 вересня 2007 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Проценко О.А. (доповідач),
суддів - Коршуна А.О., Туркіної Л.П.,
при секретарі - Серьогіній О.В.,
за участі представників:
позивача - ОСОБА_2.
відповідача 1 - ОСОБА_3.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.07 р. в адміністративній справі №А36/171-07
за позовом Покровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області
до відповідача 1 - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
відповідача 2 - приватного підприємства «Інформтехсервіс», м.Донецьк
про визнання усного договору, укладеного 09.02.04 р. недійсним, стягнення з приватного підприємства «Інформтехсервіс» на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_190 000 грн., стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1на користь держави 90 000 грн.,
В лютому 2007 року Покровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області звернулась до суду із адміністративним позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, приватного підприємства «Інформтехсервіс» із позовними вимогами про визнання усного договору, укладеного 09.02.04 р. між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1(відповідач 1) та приватним підприємством «Інформтехсервіс» (відповідач 2) у формі договору купівлі-продажу -недійсним як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства; про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1на користь приватного підприємства «Інформтехсервіс» 90 000 грн.; про стягнення з приватного підприємства «Інформтехсервіс» на користь держави 90 000 грн.
Позов обґрунтований тим, що державну реєстрацію приватного підприємства «Інформтехсервіс» скасовано рішенням господарського суду Донецької області від 24.07.03 р. справа № 14/249в, ліквідовано та знято з обліку платників податків 04.08.03 р. в зв'язку з неподанням податкових декларацій та звітів з 14.06.99 р., анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. На думку позивача, подальша діяльність приватного підприємства «Інформтехсервіс», в тому числі господарська була направлена на укладення та виконання угод, отримання неконтрольованих грошових сум у вигляді неоподатковуваних доходів та несплачених податкових платежів, здійснювалась всупереч чинному законодавства, з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. З посиланням на п.2 ст.3, ст.42 ГК України, ч.1 ст.67 Конституції України, п.1 ст.207 ГК України, пп.11. ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.90 р. N 509-XII просив визнати угоду недійсною, оскільки вона укладена всупереч інтересам держави та суспільства.
Відповідач-1 проти позову заперечував, посилався на власні фактичні витрати для придбання товару - соняшнику у кількості 72,409 т. на суму 90 000 грн., включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ на підставі отриманої податкової накладної, відсутність вини у порушені податкового законодавства.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.07р. в адміністративній справі №А36/171-07 позов задоволено повністю, визнано недійсною спірну угоду з підстав укладення відповідачем-2 угоди після скасування державної реєстрації, з підстав наявності умислу на приховування прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва у зв'язку із здійсненням невстановленою особою господарської діяльності від імені юридичної особи, державна реєстрація якої скасована.
Не погодившись з постановою суду, представник відповідача-1, адвокат ОСОБА_3 суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин спору, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме ненадання позивачем доказів на підтвердження наявності наміру ПП «Інформтехсервіс» на укладання угоди, завідомо суперечної інтересам держави, оскільки не встановлено, яка саме посадова особа підписувала документи від імені юридичної особи; відсутністю у матеріалах справи відповідного повідомлення або довідки з Єдиного державного реєстру щодо припинення юридичної особи на підставі судового рішення; відсутності у ст.207 ГК України підстав для визнання угод недійсними.
Позивач проти апеляційної скарги заперечував, посилався на неправомірність виписки відповідачем-2 податкової накладної, що призвело до збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість, що й порушує інтереси держави.
Апелянт подав доповнення до апеляційної скарги, посилається на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.07 р. у справі №А38/230-07 за участю тих же осіб, яким податковому органу відмовлено у задоволені позову про визнання недійсною угоди. Крім того апелянт зазначив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, неправильним ототожнюванням термінів «господарське зобов'язання» та «господарський договір» або «договір», та посилався на те, що ст.207 ГК України не передбачає можливості визнання недійсною угоди (правочину, договору).
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду скасуванню, а позов задоволенню частково, з наступних підстав.
Як свдчать матеріали справи в січні 2005 року Покровською міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області проведено планову комплексну документальну перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(ідентифікаційний номер НОМЕР_1), за період з 23.05.03 р. по 30.09.04 р., за результатами якої складено акт від 18.01.05 р. №1-НОМЕР_1. Як зазначено в акті, під час перевірки встановлено факт взаємовідносин відповідача-1 з приватним підприємством «Інформтехсервіс». Згідно укладеного усного договору купівлі-продажу від 09.02.04 р. відповідач-2 поставив товар (насіння соняшнику), а відповідач-1 прийняв та оплатив товар. Виконання договору відповідачем -2 підтверджується наступним: податковою накладною від 09.02.04 р. №54, видатковою накладною насіння соняшнику №54 від 09.02.04 р. на суму в кількості 72 409 кг на загальну суму 75 000 грн. + 15 000 грн. (НДС) = 90 000 грн., рахунок №54 від 09.02.04 р.
З матеріалів справи вбачається: виконання договору відповідачем-1 підтверджується квитанціями до прибуткових ордерів: квитанція до прибуткового ордеру б/н від 09.02.04 р. на суму 47 000 грн. та квитанцією до прибуткового ордеру б/н від 10.02.04 р. на суму 43 000 грн. В підставах платежу у вищенаведених квитанціях до прибуткового ордеру зазначається «За соняшник по рахунку №54 від 09.02.04 р. Рішенням господарського суду Донецької області від 24.07.03 р. по справі № 14/249, яке надано до матеріалів справи, скасовано державну реєстрацію приватного підприємства «Інформтехсервіс», із посиланням на неподання податкових декларацій та звітів з 14.06.99 р. 05.09.03 р. анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість приватного підприємства «Інформтехсервіс» №07930266.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що спірну угоду укладено та виконано у 2004 році, тобто після скасування державної реєстрації приватного підприємства «Інформтехсервіс» та анулювання його свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Незважаючи на відсутність статусу платника податку на додану вартість, ПП «Інформтехсервіс» виписало податкову накладну від 09.02.04 р. №54, на підставі якої відповідач-1 включив до складу податкового кредиту податку на додану вартість 15 000 грн.
Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до вищенаведеної норми є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановити, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Висновки суду про те, що в результаті укладення договору з особою, державна реєстрація якої на момент укладення договору була скасована, яка не має право видавати податкові накладні, та те, що сторони спірного договору мали намір ухилитися від сплати податків до бюджету є помилковими, оскільки доказом наміру можуть бути тільки висновки компетентних органів, суду відносно дій фізичних (посадових) осіб, але не юридичних осіб. І тільки при наявності таких доказів можливо визначитись щодо дій суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Доказів наміру або умислу з боку відповідачів позивачем до суду не надано.
Факт скасування державної реєстрації юридичної особи не тягне за собою автоматичної недійсності всіх укладених такою особою угод. Однак виконання такої угоди знаходиться поза контролем державних органів, тому така угода може бути кваліфіковані як така, що суперечить інтересам держави та суспільства і має бути визнана недійсною відповідно до ст.207 ГК України.
Поряд з тим, стосовно задоволення решти позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 грошові кошти, отримані за договором, та стягнення з відповідача-1 на користь держави грошових коштів, отриманих за господарським зобов'язанням.
За нормами ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Таким чином, ст.208 ГК України надає можливість стягнення в доход держави одержаного за зобов'язанням лише за наявності наміру в обох сторін договору на укладення договору з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, а під час розгляду даної справи судом першої інстанції не було надано доказів на підтвердження наявності у відповідача -1 - фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, наміру на укладення оспорюваної угоди з метою, яка б завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, а навпаки, було встановлено, що відповідач 1 сплатив за отриманий ним товар кошти на загальну суму 90 000 грн. згідно правочину (договору).
Ч.4 ст.13 Конституції України, ст.208 ГК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. передбачено, що визнаючи угоду недійсною, суд має зобов'язати сторони провести реституцію. А оскільки умисел на укладення спірної угоди (правочину) з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, мало підприємство відповідача-2, яке фактично відсутнє, застосувати правові наслідки, передбачені ст.208 Господарського кодексу України неможливо, тому поновити порушене право позивача у вигляді сплати до бюджету податків і зборів з боку відповідача-2 без порушення прав відповідача-1 також неможливо. Тому рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів за отриманий товар на суму 90 000 грн. та стягнення з фізичної особи ОСОБА_1. на користь держави коштів в сумі 90 000 грн. слід скасувати.
Доводи апелянта щодо спливу строку звернення до суду з адміністративним позовом колегією до уваги не приймаються. У відповідності до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Однак, під час розгляду спору судом першої інстанції та до винесення рішення про таке відповідач не зазначав.
Щодо зауважень апелянта про те, що ст.207 ГК України передбачає визнання недійсним господарського зобов'язання, а в позові заявлено про визнання недійсним договору, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (ст.67 ГК України).
Підстави виникнення господарських зобов'язань зазначені у ст.174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Отже, позивачем правомірно заявлені вимоги щодо визнання недійсним саме договору.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Керуючись статями 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.07 р. в адміністративній справі №А36/171-07 - задовольнити частково.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.07 р. в адміністративній справі №А36/171-07 - скасувати.
Позов Покровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області задовольнити частково.
Визнати договір, укладений 09.02.04р. між фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1та приватним підприємством «Інформтехсервіс», предметом якого було передання приватним підприємством «Інформтехсервіс» фізичній особі-суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1насіння соняшнику в кількості 72 409кг на загальну суму 90 000 грн., - недійсним, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства.
В решті позовних вимог відмовити.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України у відповідності до ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.А. Проценко
Судді: А.О. Коршун
Л.П. Туркіна
Ухвалу складено у повному обсязі 05.11.07 р.