22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 159/3455/23
провадження № 51-3596 cк 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року,
встановив:
Завироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років6 місяців.
На підставі ч. 5 ст.72 КК зараховано ОСОБА_5 у строк покарання попереднє ув'язнення з 08 травня 2023 року із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі, строк відбування покарання встановлено рахувати з 08 травня 2023 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року вказаний вирок залишено без змін.
Відповідно до обставин, встановлених у вироку суду, ОСОБА_5 08 травня 2023 року, близько 07:00, перебуваючи у кухні будинку АДРЕСА_1 , під час конфлікту, що раптово виник на ґрунті неприязних відносин, в ході спільного розпивання алкогольних напоїв з його знайомою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою спричинення тілесних ушкоджень останній, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи і бажаючи настання тяжких наслідків, умисно наніс ОСОБА_6 один удар головою в обличчя, удар кулаком правої руки по голові та в подальшому один удар ліктем правої руки в ділянку грудної клітки справа, після чого потерпіла впала на підлогу, а ОСОБА_5 продовжив умисно наносити хаотичні удари кулаком правої руки по тулубу та обличчі останньої, в результаті чого ОСОБА_6 були спричинені тяжкі, середньої тяжкості, а також легкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суди не врахували усіх даних про особу засудженого, а саме: наявність у нього інвалідності, міцних соціальних зв'язків, батьків похилого віку на його утриманні, а також відсутність будь-яких претензій з боку потерпілої та її особисте прохання не позбавляти волі ОСОБА_5 .
З посиланням на ст. 69 КК стверджує, що визнання його підзахисним вини в повному обсязі, його розкаяння, вказують на можливість застосування до нього положень ст. 75 КК.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долученідо скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушеннята правильність кваліфікації його дій за ч. 1ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та незастосування до нього положень статей 69, 75 КК є необґрунтованими.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував усі обставиникримінального провадження, в тому числі й тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, який на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, не працює, являється особою з інвалідністю 3 групи, не одружений, має постійне місце проживання, те, що він раніше тричі притягався до кримінальної відповідальності за умисні кримінальні правопорушення та у всіх випадках був звільнений від відбування покарання з випробуванням, але висновків з цього не зробив, скоїв новий умисний тяжкий злочин проти здоров'я особи, що вказує на формальне психологічне ставлення його до покарання з випробуванням, а також думку потерпілої, яка просила суворо не карати обвинуваченого.
Також судом враховано і наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме: визнання вини, щире каяття та обставини, які обтяжують покарання винного - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Водночас, місцевим судом взято до уваги висновки досудової доповіді в якій орган пробації проаналізувавши отриману інформацію вказав на високий ризик повторного вчинення засудженим кримінального правопорушення і виправлення його без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства у тому числі для окремих осіб.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, і тому призначив йому покарання в межах санкції ч. 1 ст.121 КК у виді позбавлення волі, в розмірі наближеному до мінімального.
Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення в межах своєї компетенції, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які є майже аналогічними доводам, наведеним в касаційній скарзі сторони захисту та не знайшов підставдля зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Крім того, як вбачається з ухвали апеляційного суду, питання щодо можливості застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА_5 було предметом оцінки апеляційного суду і цей суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
З вказаними висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_4 про можливість застосування до його підзахисного положень ст. 69 КК, то слід зазначити наступне.
З оскаржуваної ухвали апеляційного суду слідує, що сторона захисту не ініціювала перед цим судом питання про застосування до засудженого інституту призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, а просила змінити вирок суду першої інстанції в бік пом'якшення та на підставі ст. 75 КК звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.
При цьому Верховний Судвважає, що оскільки у цьому кримінальному провадженні хоча і були встановлені обставини, які пом'якшують покарання засудженому, однак вони не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
Також у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що при призначенні покарання, місцевий суд зазначив про неодноразові судимості його підзахисного ОСОБА_5 , які вже були погашені в силу ст. 89 КК, однак таке посилання суду першої інстанції не вплинуло на покарання, оскільки воно призначене в межах санкції, передбаченій ч. 1 ст. 121 КК у розмірі, наближеному до мінімального.
Щодо твердження захисника про неврахування судами думки потерпілої, яка просила призначити засудженому покарання, не пов'язане з позбавленням волі, слід зазначити, що думка потерпілої може враховуватись судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною.
З огляду на викладене, призначене попередніми судами покарання ОСОБА_5 відповідає загальним засадам, що передбачені статтями 50, 65 КК та в даному випадку є адекватним характеру вчинених засудженим дій та даним про його особу, і не є надто суворим.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3