Іменем України
22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 220/968/23
провадження № 51-3543 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясна Поляна Великоновосілківського району Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), проживающого у АДРЕСА_2 )
Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини
За вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області
від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. Вирішено питання щодо речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), в умовах воєнного стану.
Відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05-30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.
Як установив суд, 13 червня 2023 року близько 20:00 год ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання в буд. АДРЕСА_1 , де він разом із знайомими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вживав алкогольні напої. В цей час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення крадіжки майна, яке знаходиться за місцем його проживання та належить ОСОБА_7 у будинку якої він проживав за усною домовленістю.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у відсутність ОСОБА_7 , діючи в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, за допомогою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не були обізнані, що ОСОБА_4 діє неправомірно, таємно викрав з будинку, а саме з кімнати кухні - холодильник NORD 214-6 та з кімнати спальні - телевізор LG CT-20K55FE, загальною вартістю 3337,50 грн, заподіявши ОСОБА_7 матеріальної шкоди на зазначену суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації дій за ч. 4 ст. 185 КК, просить скасувати на підставах, передбачених ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення статей 50, 65 КК та необґрунтоване застосування положень ст. 75 цього Кодексу, що потягло за собою м'якість призначеного покарання. Зазначає, що оскільки апеляційний суд не усунув допущених порушень і не навів в ухвалі докладних мотивів залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, прокурор вважає ухвалу такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків передбачених у ч. 1 цієї статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак діючи в межах наданої законом дискреції, суд має навести правові підстави та переконливі мотиви для постановленого ним рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається з копії вироку, призначаючи зазначеній особі покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Відповідно до наданої копії оспорюваної ухвали, апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо м'якості покарання, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, з яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення.
Погоджуючись із вироком місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що вимог
ст. 65 КК дотримано, разом зі ступенем тяжкості вчиненого ОСОБА_4 діяння, яке є тяжким злочином, враховано особу винного, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, проживає за рахунок тимчасових підробітків, одружений. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. Обставини, що обтяжують покарання - перебування у стані алкогольного сп'яніння, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Врахувавши наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що місцевий суд правильно призначив ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене санкцією частини статті за якою він визнаний винуватим, а також про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК.
Крім того, суд апеляційної інстанції спростував доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не встановлено обставин, які пом'якшують покарання. Як зазначив цей суд наведений довід прокурора не відповідає дійсності та спростовується оскаржуваним вироком суду, а апеляційна скарга прокурора не містить посилань про виключення з мотивувальної частини вироку такої пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття.
Також апеляційний суд, спростовуючи доводи прокурора зазначив, що ОСОБА_4 раніше не судимий в силу положень ст. 89 КК, що не перешкоджає застосуванню щодо нього положень ст. 75 цього Кодексу та не свідчить про неможливість його виправлення без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, а повне визнання ним вини, спростовує довід прокурора щодо підвищеної суспільної небезпеки особи винного та його небажання ставати на шлях виправлення. Судом першої інстанції також було враховано позицію потерпілої, яка просила призначити ОСОБА_4 покарання на розсуд суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_4 інституту умовного звільнення. Отже, твердження прокурора, висловлені ним в касаційній скарзі, про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам його апеляційної скарги є безпідставними.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, прокурор у касаційній скарзі не навів.
З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Враховуючи викладене і керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3