19 липня 2024 року
м. Київ
справа № 461/2351/19
провадження № 61-11694св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача на її користь суму позики у розмірі 437 753,42 грн, що згідно з курсом валют Національного банку України (далі - НБУ), станом на день звернення до суду, еквівалентно сумі у розмірі 14 320,20 євро.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 22 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг 21 500 євро, строк повернення позики розпискою не встановлений.
Станом на день звернення до суду, відповідач повернув борг в розмірі 7 179, 20 євро (1 250 євро та 6 700 доларів США).
11 лютого 2019 року позивачка звернулася до відповідача з вимогою про повернення суми боргу, однак відповідач свої зобов'язання не виконав і позику в повному обсязі не повернув.
Посилаючись на те, що відповідач відмовляється добровільно повернути борг, ОСОБА_1 просила: стягнути з нього суму позики в розмірі 437 753,42 грн, що еквівалентно 14 320,80 євро., а також судові витрати за судовий збір у розмірі - 4 377,53 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 17 500 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 437 753,42 грн, що згідно з курсом валют НБУ, станом на день звернення до суду, еквівалентно сумі у розмірі 14 320,20 євро. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем доведено існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі розписки від 22 вересня 2008 року і наявність у відповідача обов'язку повернути отримані у борг кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року, ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
24 листопада 2023 року справа № 461/2351/19 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що наявна в матеріалах справи розписка від 22 вересня 2008 року не є борговим документом і не містить істотних умов договору позики, зокрема обов'язку повернути грошові кошти та строків виконання боргового зобов'язання, також вона не містить посилання на момент передання грошових коштів та строку виконання обов'язку.
Вважає, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики і що право вимоги у ОСОБА_1 , за поданою до суду розпискою щодо стягнення коштів, настало.
Вважає, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Звертає увагу, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Вважає, що розписка, яка міститься в матеріалах справи обов'язкових умов договору позики щодо зобов'язання повернення громових коштів у визначений сторонами договору строк не містить. Не містить розписка реквізитів або ідентифікуючих даних позикодавця та позичальника. Також не вказано відомостей про дату і факт передачі позикодавцем коштів та отримання їх позичальником.
Звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до відповідача з вимогою про повернення коштів та інших будь яких належних доказів на підтвердження факту укладення договору позики та передачі ОСОБА_1 грошової суми вказаної в розписці.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гордійчук Ю. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з розпискою від 22 вересня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 21 500 євро.
Згідно записів на оригіналі розписки, грошові кошти поверталися наступним чином: 05 березня 2009 року - 1 000 доларів США; вересень 2009 року - 750 євро;
21 жовтня 2009 року - 2 000 доларів США; 06 червня 2015 року - 500 євро; 31 грудня 2015 року - 700 доларів США; 30 травня 2016 року - 500 доларів США; 20 червня 2016 року - 300 доларів США; 15 березня 2017 року - 1 000 доларів США;
08 листопада 2017 року - 800 доларів США; 02 листопада 2018 року - 200 доларів США; 19 грудня 2018 року - 200 доларів США, що в сукупності станом на 29 березня 2019 року становить 7 179,20 євро. Залишок суми заборгованості становить
14 320,80 євро.
11 лютого 2019 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 вимогу про повернення заборгованості по розписці, однак останній зобов'язання за вищенаведеним договором позики не виконав, борг не повернув.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про призначення експертизи.
Призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на предмет того, чи виконано текст та підпис в оригіналі розписки від 22 вересня 2008 року ОСОБА_2 .
Згідно листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 24 листопада 2022 року № 7447/7448/22-32 ухвала суду про проведення експертизи не виконана у зв'язку із відсутністю відомостей щодо її оплати.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване додаткове судове рішення апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що розписка від 22 вересня 2008 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, яке позичальник не виконав.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідач не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що розписка підписана ОСОБА_2 не є борговим документом та не містить істотних умов договору позики, таких як реквізитів або ідентифікуючі дані позикодавця та позичальника, обов'язку повернути грошові кошти та строків виконання боргового зобов'язання.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував зазначених доводів сторони позивача, а його пояснення що матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до відповідача з вимогою про повернення коштів та інших будь яких належних доказів на підтвердження факту укладення договору позики та передачі ОСОБА_1 грошової суми вказаної в розписці є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи (аркуш 18-23 том 1) міститься претензія позивачки до відповідача з доказами направлення від Укрпошти на дві адреси відповідача.
Крім того, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про призначення експертизи на предмет того, чи виконано текст та підпис в оригіналі розписки від 22 вересня 2008 року ОСОБА_2 . Але згідно листа КНДІСЕ Міністерства юстиції України від 24 листопада 2022 року № 7447/7448/22-32 ухвала суду про проведення експертизи не виконана у зв'язку із відсутністю відомостей щодо її оплати.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
У справі, яка переглядається, проаналізувавшизміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара