номер провадження справи 19/39/24
08.07.2024 Справа № 908/487/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., при секретарі судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” (49033, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 122, корпус Е-5, кімн. 11, ідентифікаційний код 41161689)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” (69005, м. Запоріжжя, вул. Яценка, буд. 1, оф. 24, ідентифікаційний код 30896152)
про розірвання Договору та стягнення
представники сторін
від позивача: Ратушний В.В., ордер АЕ № 1250303 від 22.12.2023 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Мельніков О.А., ордер АР 1136414 від 01.12.2023 (в режимі відеоконференції)
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд” надійшла позовна заява (вх. № 529/08-07/24 від 27.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” про розірвання Договору поставки № 61086 від 09.02.2022 та стягнення 886 623,11 грн.
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки та неповерненням попередньої оплати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 27.02.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/487/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/487/24; присвоєно справі номер провадження 19/39/24, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 10.04.2024.
20.03.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що позиція, викладена в позовній заяві непослідовна та суперечлива. Так, позивач просить стягнути заборгованність за договором поставки та вказує, що позов немайновий. В тексті заяви позивач посилається на те, що строк дії договору скінчився, в той же час, просить розірвати договір поставки та стягнути з відповідача грошові кошти. В заяві позивач стверджує, що відповідач не повідомляв його про відвантаження. В той же час, в самому договорі не вказано, що повідомлення про відвантаження повинно бути здійснене в письмовій формі. При цьому позивач не заперечує, що відвантаження продукції почалось своєчасно та виконувалось відповідачем. ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» повідомляв позивача про свою готовність виконати зобов'язання за договором.
В зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання призначено на 17.04.2024.
Ухвалою суду від 17.04.2024 підготовче засідання відкладено на 16.05.2024, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” про витребування для огляду оригіналу Договору було задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” оригінал Договору поставки № 61086 від 09.02.2022.
06.05.2024 від позивача на виконання ухвали суду надійшла заява з додатками (вх. 9820/08-08/24), відповідно до якої позивач зазначив, що Договір було укладено шляхом обміну документами за допомогою електронної пошти та паперові оригінали залишились у відповідача на тимчасово окупованій території, для здійснення попередньої оплати засобами електронної пошти від відповідача було отримано сканкопію підписаного примірнику Договору разом з угодою до Договору та рахунком на оплату, в процесі виконання Договору позивачем отримано від менеджера відповідача підписану з двох сторін сканкопію Договору, однакової редакції.
Ухвалою суду від 16.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 13.06.2024.
Ухвалою суду від 27.05.2024 у зв'язку з виробничою необхідністю, судове засідання призначено на 05.06.2024.
30.05.2024 представником відповідача в підсистемі “Електронний суд” сформовано додаткові пояснення (вх. № 11492/08-08/24 від 30.05.2024), відповідно до яких просив суд залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвалою суду від 05.06.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” про залишення позову без розгляду. Підготовче провадження закрито, розгляд справі по суті призначено на 08.07.2024.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судове засідання здійснювалось в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.07.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позовні відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
09.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” (Постачальник) укладено Договір поставки № 61086 (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити у власність Покупця соняшник (товар), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених Договором. (пункт 1.1 Договору).
Постачальник гарантує, що товар за цим Договором належить йому на праві власності, не перебуває під арештом, у заставі та треті особи не мають прав на нього. (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п.п. 3.1-3.3 Договору, загальна кількість товару складає 470,00 тон +/- 5%. Ціна товару складає 17 508,77 грн. з ПДВ за одну метричну тону товару за умови відповідності якісним показникам, зазначеним в п. 2.1 Договору.
Постачальник зобов'язаний забезпечити навантаження товару в надані Покупцем транспортні засоби на умовах FCA - “франко-перевізник”: склад Постачальника, що розташований за адресою: с. Зелений Гай, Веселівський р-н, Запорізька обл., згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року (ICC Publication: 723UK) з урахуванням особливостей передбачених в цьому Договорі (п. 4.1 Договору).
Згідно з п. 4.2 Договору, Постачальник зобов'язаний письмово повідомити Покупця про готовність товару до навантаження та при навантаженні товару забезпечити норму навантаження товару в 100 тонн на добу (за винятком дня неділі та державних свят).
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний надати транспортні засоби під навантаження товару, а Постачальник зобов'язаний забезпечити навантаження товару.
Відповідно до п. 4.4 Договору в редакції Додаткової угоди від 09.02.2022 сторонами узгоджено, що строк поставки загальної кількості товару, вказаного в пункті 3.1 Договору - до 03.03.2022 включно. Поставка товару проводиться частинами (партіями), термін передачі та обсяг яких, Сторони погоджують у ході виконання Договору. Партією товару вважається кількість товару навантажена Постачальником протягом однієї доби.
Право власності на товар та всі ризики, пов'язані з цим, переходять від однієї сторони до іншої з моменту навантаження товару в транспортні засоби на складі Постачальника, на виконання чого сторони укладають акт прийому-передачі, в яком зазначається номер транспортного засобу, в який навантажено товар, та номер товарно-транспортної накладної, за якою навантажено товар (п. 4.6 Договору).
Датою поставки товару вважається дата навантаження товару в транспортні засоби, яка повинна відповідати даті, вказаній в видаткових накладних на товар (п. 4.7 Договору).
Пунктом 4.8 Договору передбачено, що протягом 2-х календарних днів з дати поставки товару Постачальник зобов'язаний надати Покупцю підписані оригінали наступних документів: видаткову накладну; акт прийому-передач товару; рахунок на оплату.
Згідно з п. 5.2 Договору встановлено, що оплата товару за цим Договором проводиться в наступному порядку: попередня оплата 100 % загальної вартості Товару в розмірі 9 381 198,97 грн - протягом трьох банківських днів з дати отримання оригіналу цього Договору, рахунку на оплату та сканкопій документів, вказаних в пункті 6.2. Договору; остаточна оплата загальної вартості товару - протягом трьох банківських днів з дати поставки загальної кількості товару, але в будь-якому разі не раніше отримання документів вказаних в пункті 4.8. Договору.
Відповідно до п. 5.3 Договору визначено, що Покупець має право здійснити часткову попередню оплату товару на власний розсуд. В цьому випадку Постачальник зобов'язаний постави Покупцю товар на суму фактично отриманої попередньої оплати та не може відмовитися від поставки товару, посилаючись на невиконання зустрічного зобов'язання.
Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. (п. 5.4 Договору).
За умовами п. 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 09.02.2022, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 06.03.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату товару № 4 від 09.02.2022 на суму 9 381 198,97 грн.
На виконання умов Договору, позивачем платіжними інструкціями № 0021273 від 10.02.2022, № 021732 від 17.02.2022, № 021931 від 18.02.2022, № 022358 від 23.02.2023 здійснено перерахування на користь відповідача грошових коштів в сумі 9 381 198,97 грн з призначенням платежу: “За соняшник згідно договору № 61086 від 09.02.2022”.
Відповідно до видаткових накладних та актів прийому-передачі відповідачем було поставлено товар на загальну суму 8 494 575,86 грн, а саме: 14.02.2022 на суму 1 001 193,49 грн, 15.02.2022 на суму 1 504 584,63 грн, 16.02.2022 на суму 1 514 963,83 грн, 17.02.2022 на суму 1 917 357,39 грн, 20.02.2022 на суму 421 555,15 грн, 20.02.2022 на суму 2 134 921,37 грн.
Таким чином, на суму попередньої оплати в розмірі 886 623,11 грн товар відповідачем поставлено не було.
З урахуванням умов Договору відповідач повинен був у строк до 03.03.2022 здійснити поставку товару позивачу.
Матеріали справи свідчать, що у передбачений Договором строк товар, що є предметом Договору поставки, відповідачем поставлений не був.
З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2022 позивачем направлено відповідачу лист за вих. № 581, в якому позивач зазначив, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та окупацію частини території Запорізької області, зокрема тієї, на якій розташоване місце поставки товару, визначене в Договорі, ТОВ “ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД” втратило інтерес до виконання зобов'язання з поставки і просить повернути суму попередньої оплати, на яку не був поставлений товар в розмірі 886 623,11 грн, протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.
Відповідач листом вих. № 18/10 від 18.10.2022 надав позивачу відповідь на лист № 581 від 30.09.2022, відповідно до якого вказав про готовність до виконання за Договором та не вбачає підстав для розірвання Договору.
10.02.2023 за вих. № 73/3 та 15.11.2023 за вих. № 651 позивачем направлено відповідачу листи, в яких позивачем зазначено, що строк дії Договору поставки відповідно до умов його п. 10.1 закінчився. Враховуючи зазначене, позивач вимагав повернення грошових коштів в сумі 886 623,11 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Позивач звернувся до відповідача листом вих. № б/н (електронною поштою 14.12.2023, поштою 15.12.2023), в якому запропонував внести зміни до Договору у зв'язку із істотною зміною обставин, позивачем запропоновано відповідачу для підписання Угоду про розірвання Договору та повернення попередньої оплати.
Матеріали справи не містять відповіді відповідача на вказаний вище лист позивача.
Позивач посилався на те, що відповідачем товар, що є предметом Договору поставки, поставлений не був, так само і сума попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 886 623,11 грн повернута не була.
Невиконання відповідачем умов Догоовру стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про розірвання Договору поставки та стягнення з відповідача 886 623,11 грн попередньої оплати за непоставлений товар.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено вище та матеріалами справи доведено, що по Договору поставки позивачем перераховано відповідачу 9 381 198,97 грн, грошових коштів як попередня оплата за товар.
Відповідачем виконано своє зобов'язання на суму 8 494 575,86 грн, товар на суму 886 623,11 грн поставлений не був.
За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідач належних і допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, передання позивачу товару, що є предметом Договору поставки, суду не надав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України, шляхом пред'явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії” від 23.10.1991, “Федоренко проти України” від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно”, а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як “наявне майно”, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань” щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на “законне очікування”, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Брумареску проти Румунії”, “Пономарьов проти України”, “Агрокомплекс проти України”).
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору поставки та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 886 623,11 грн відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на те, що товар був готовий до передачі позивачу та відповідач повідомляв позивача про готовність виконати свої зобов'язання за Договором.
Згідно з п. 4.2 Договору, Постачальник зобов'язаний письмово повідомити Покупця про готовність товару до навантаження та при навантаженні товару забезпечити норму навантаження товару в 100 тонн на добу (за винятком дня неділі та державних свят).
Матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про готовність товару до навантаження.
Крім того, в судовому засіданні 08.07.2024 представник відповідача підтвердив, що позивач письмово не повідомлявся про готовність товару до навантаження.
За таких обставин, судом встановлено, що обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” з повернення суми попередньої оплати у розмірі 886 623,11 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 886 623,11 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про розірвання Договору поставки № 61086 від 09.02.2022, суд встановив наступне.
В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на те, що поставка товару не була (не є) можлива через істотну зміну обставин після укладення Договору поставки № 61086 від 09.02.2022, а саме через військову агресію Російської Федерації проти України та окупацію частини території України, зокрема тієї, на якій розташоване місце поставки товару, визначене в Договорі. Оскільки між сторонами не була досягнута згода на розірвання Договору поставки № 61086 від 09.02.2022, спірний Договір підлягає розірванню в судовому подяк на підставі ст. 652 ЦК України. Також позивач вказав, що постачальник несе ризик істотної зміни обставин. Крім того, позивач вважає, що за даних обставин (підстав позову) судом можуть бути застосовані норми статей 607, 1212 ЦК України.
За приписами ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється всього того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто, з наведеного вбачається, що за загальним правилом розірвання правочину пов'язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2 ст. 652 ЦК України).
Частиною 4 ст. 652 ЦК України визначено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Отже, вказані положення передбачають, що:
- по-перше, якщо інше не встановлено договором, договір у зв'язку з вищевказаними обставинами, може бути розірваний або за угодою сторін, або за рішенням суду, проте вказана норма не наділяє жодну зі сторін договору правом на його одностороннє розірвання:
- по-друге, сторона - ініціатор розірвання договору, зобов'язана довести наявність одночасно 4-х вищевказаних умов.
Положеннями статті 188 ГК України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Вказаної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду і в постановах від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21.
Статтею 631 ЦК України та частиною 7 статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки, згідно з ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Умовами п. 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 09.02.2022, сторони передбачили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 03.03.2022.
Доказів пролонгації Договору поставки після 03.03.2022 матеріали справи не містять.
Суд зветає увагу, що приписи статті 652 ЦК України та статті 188 ГК України регламентують саме дострокове розірвання договору, у зв'язку із істотною зміною його умов під час його дії, саме щодо діючого договору хоча б на момент подачі позову.
Таким чином, обов'язковою умовою для розірвання Договору, в порядку статті 652 ЦК України, а саме у зв'язку зі зміною істотних умов договору, є його чинність на момент звернення до суду з позовом та початку розгляду справи судом.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що судом встановлено факт припинення дії Договору поставки, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, суд дійшов висновку, що вимога про розірвання Договору поставки № 61086 від 09.02.2022 є такою, що не підлягає задоволенню судом.
За змістом ст. 13 ГПК України, встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, судом визнані безпідставними та недоведеними.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що в позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Проте, позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу із визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості тощо.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи наведене, витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України від 26.05.2021 № 2147а-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” до статті 4 Закону України “Про судовий збір” включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи “Електронний суд”, мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України “Про судовий збір”.
Приймаючи до уваги викладені норми Закону України “Про судовий збір”, а також з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему “Електронний суд”, розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 13 061,88 грн.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 16 328,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 121466 від 22.02.2024 на суму 13 300,00 грн та № 021645 від 23.02.2024 на суму 3 028,00 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України “Про судовий збір” в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, переплачена сума судового збору складає 3 265,60 грн та буде повернута позивачу після надходження відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” (69005, м. Запоріжжя, вул. Яценка, буд. 1, оф. 24, ідентифікаційний код 30896152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” (49033, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 122, корпус Е-5, кімн. 11, ідентифікаційний код 41161689) 886 623 (вісімсот вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять три) грн 11 коп. попередньої оплати.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Зелений Гай” (69005, м. Запоріжжя, вул. Яценка, буд. 1, оф. 24, ідентифікаційний код 30896152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімусагро Трейд” (49033, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 122, корпус Е-5, кімн. 11, ідентифікаційний код 41161689) 10 639 (десять тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн 48 коп. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову - відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У зв'язку з постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці, рішення складено та підписано 22.07.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.