ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 липня 2024 року Справа № 903/497/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі № 903/497/24 (суддя Якушева І.О., повний текст ухвали складено 27.05.2024)
за заявою заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову
за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту"
про стягнення 50 668 011, 92 грн, з яких: 47 601 000 грн заборгованості зі сплати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, 1 534 629, 59 грн збитків, завданих інфляцією, 1 532 382, 33 грн процентів річних
за участю представників сторін:
прокурор - Немкович І.І.;
позивача - Зайченко Ю.В.;
відповідача - Яцук В.П.;
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - позивач, КРАІЛ) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту" (далі - відповідач, ТОВ "Імперія Азарту") про стягнення 47 601 000 грн заборгованості зі сплати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, 1 534 629, 59 грн збитків, завданих інфляцією, 1 532 382, 33 грн процентів річних.
Також із позовною заявою прокурором подано до Господарського суду Волинської області заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти ТОВ "Імперія азарту", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог на загальну суму 50 668 011, 92 грн;
- накласти арешт на належну ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ "Імперія азарту" номінальною вартістю 1 500 000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;
- накласти арешт на належну АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Ерінвіч" частку у статутному капіталі ТОВ "Імперія азарту" номінальною вартістю 27 000 000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;
- накласти арешт на належну ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ "Імперія азарту" номінальною вартістю 1 500 000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;
- заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Імперія азарту" та/або державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ "Імперія азарту", що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов'язаних із входженням до складу учасників.
Обгрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, прокурор зазначає, що отримуючи прибутки від здійснення господарської діяльності, пов'язаної з організацією та проведенням азартних ігор, відповідач не сплатив до бюджету коштів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор. На думку заявника, наведені обставини (організатор азартних ігор у 2022 та 2023 роках здійснював діяльність, пов'язану з організацією та проведенням азартних ігор, та отримував за це значні прибутки, проте плату за користування ліцензіями не здійснив) свідчать про навмисне ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості, у зв'язку з чим подальше зволікання із забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів позивача може призвести до утворення безнадійної заборгованості. На думку прокурора існують ґрунтовні, об'єктивні підстави вважати, що відповідач може не виконати наявні перед позивачем грошові зобов'язання, про що свідчить, зокрема, його свідоме протиправне ігнорування виконання таких зобов'язань. У свою чергу, вжиття заходів забезпечення позову є необхідним мінімумом задля забезпечення збалансованості інтересів сторін, оскільки це дасть можливість хоча б в якійсь частині виконати рішення суду у разі задоволення позову; звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів із організатора азартних ігор ТОВ "Імперія азарту" до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже - і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору; недотримання організатором азартних ігор зобов'язань перед державою в умовах воєнного стану щодо внесення плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а також безпідставне утримування коштів, які підлягають сплаті до державного бюджету, протягом тривалого часу не відповідає суспільному інтересу. Відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що в подальшому призведе до неможливості виконання рішення суду у вказаній справі та недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави. Заявник вважає, що застосування заходів забезпечення позову безпосередньо пов'язано із предметом позову та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, що, в свою чергу, дасть змогу створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі № 903/497/24 заяву прокурора задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Імперія азарту", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "Імперія азарту" у межах ціни позову - 50 668 011, 92 грн.
В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Імперія Азарту" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі №903/497/24, в якій відповідач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки згідно змісту позовної заяви спірні правовідносини виникли між суб'єктом господарювання (відповідачем) та суб'єктом владних повноважень (позивачем) у зв'язку з реалізацією останнім своїх повноважень, предметом спору є стягнення з відповідача плати за ліцензію, яка видається позивачем в межах своїх повноважень, контроль за використанням якої також здійснюється позивачем, у зв'язку з чим даний спір повинен вирішуватися в порядку Кодексу адміністративного судочинства України;
- прокурором не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності правових підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ,у зв'язку з чим суд першої інстанції безпідставно застосував заходи забезпечення позову, що є порушенням ч. 2 ст. 136 ГПК України;
- у відповідача достатня кількість оборотоздатного та ліквідного майна для задоволення вимог позивача, у разі якщо позовну заяву буде задоволено, що підтверджує, що у даній справі відсутня така підстава для застосування заходу забезпечення позову як істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду за результатами розгляду справи по суті;
- накладення арешту на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово - кредитних установах, заблокує повністю діяльність відповідача, зупинить його господарську і фінансово - економічну діяльність, зробить неможливою виплату заробітних плат працівникам, податкових зобов'язань, а також виплату виграшів гравцям в азартні ігри, що не враховано судом першої інстанції та внаслідок чого допущено порушення ч. 4 ст. 137 ГПК України;
- ухвала суду першої інстанції постановлена з грубим порушенням ст. 1, 2, 4, 5, 136, 137 ГПК України та не відповідає вимогам статей 236, 238 ГПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.
Листом від 12.06.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Волинської області.
19.06.2024 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Імперія Азарту" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі № 903/497/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.07.2024 о 14:00 год.
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- предметом позову у справі є вимоги про стягнення із відповідача значної суми грошових коштів - 50 668 011, 92 грн, а тому виконання судового рішення у справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів;
- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22;
- вибуття з власності відповідача грошових коштів у розмірі 50 668 011, 92 грн здатне істотно ускладнити виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог), поставити під сумнів ефективний захист прав та інтересів позивача. Водночас, судовий захист має бути повним, об'єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби повторного звернення до суду. Обраний прокурором та застосований Господарським судом Волинської області захід забезпечення позову є належним, відповідає предмету спору та узгоджується зі способом захисту порушеного права. Накладення арешту покликане зберегти спірну суму грошових коштів у власності відповідача та, як наслідок, забезпечити виконання судового рішення шляхом їх стягнення;
- відсутні будь - які підстави вважати, що застосований місцевим господарським судом захід забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача або ж втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів товариства, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі;
- у спорі щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати щорічних платежів за ліценції, суб'єкт владних повноважень не наділений жодними публічно - владними управлінськими функціями під час виконання повноважень щодо її стягнення, окрім права на звернення до суду;
- безпідставними є твердження про те, що між сторонами спору, зокрема відповідачем та КРАІЛ виникли адміністративно - правові відносини щодо виконання юридичною особою її обов'язку з внесення обов'язкових платежів до бюджету;
- необґрунтованим є твердження відповідача про те, що встановлення на підставі законодавства зобов'язання з внесення плати за ліцензії та розміру такої плати додатково свідчить про публічно - правову природу спору про стягнення такої плати. Твердження відповідача про те, що повноваження КРАІЛ у цьому спорі належать до публічно - владних управлінських функцій, є безпідставним;
- прокурором правильно визначено у позовній заяві невнесення щорічної плати за ліцензії як невиконання відповідачем господарського зобов'язання, визначеного законом, у зв'язку з цим цей спір на підставі ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарських судів. Доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі, є необґрунтованими.
В судовому засіданні 17.07.2024 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 17.07.2024 заперечили доводи апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Необхідною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача (відповідачів) на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Накладення арешту на грошові кошти повинні узгоджуватися з предметом позову. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора в особі позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 50 668 011, 92 грн, яка складається із заборгованості зі сплати за ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у розмірі 47 601 000 грн, інфляційних втрат у сумі 1 534 629, 59 грн та 3 % річних у розмірі 1 532 382, 33 грн.
Зі змісту позову вбачається, що позовні вимоги, заявлені в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, прокурор обґрунтовує невиконанням з боку ТОВ "Імперія Азарту" вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 173 від 28.02.2023 та п. 18 ч. 1 ст. 15, ч. ч. 4, 6 ст. 49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", що полягає у невнесенні до Державного бюджету України щорічної плати за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей на підставі п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" прийнято рішення від 08.08.2023 № 109 "Про анулювання ТОВ "Імперія Азарту" ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів та ліцензій на гральні автомати".
В той же час, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що прокурор припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати щорічних платежів.
Надаючи оцінку доводам прокурора, суд зазначає, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/ або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
За положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Між тим предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 ГПК України.
В той же час, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб'єктивне право та/або захистити приватний (цивільно - чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.
Як вбачається зі змісту позову, позовні вимоги прокурора про стягнення із ТОВ "Імперія Азарту", в т.ч. заборгованості зі сплати за ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, заявлені саме через невнесення відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України щорічної плати за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 47 601 000 грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Відносини, пов'язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.
Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначає правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.
Згідно п. п. 1, 34, 42 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
- азартна гра будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає право на отримання виграшу (призу), імовірність отримання і розмір якого повністю або частково залежать від випадковості, а також знань і майстерності гравця;
- ліцензія запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, та/або про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на використання грального обладнання або букмекерського пункту, що передбачає отримання ліцензії;
- організатор казино - юридична особа - резидент України, яка на підставі отриманої ліцензії має право здійснювати господарську діяльність з організації та проведення азартних ігор у гральному закладі казино відповідно до цього Закону.
При цьому відповідно до п. 5-1 ч. 3 ст. 29 БК України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу).
Бюджетні правовідносини це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що щорічні платежі за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 47 601 000 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача, відносяться до бюджетних платежів, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства.
В той же час, прокурор, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, наголошує на порушенні відповідачем інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей прокурором у позові не йдеться.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
З огляду на викладене, не всі зобов'язання юридичних осіб, що виникають у них під час здійснення господарської діяльності автоматично вважаються господарськими зобов'язаннями. Однією з характеристик господарського зобов'язання є його виникнення між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання.
В свою чергу, ч. 1 ст. 49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" передбачено можливість видачі ліцензії тільки після отримання КРАІЛ документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії.
При цьому відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" підставами для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці.
Тобто, якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ, жодних зобов'язань з внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" не встановлюється.
Таким чином, положення Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" не передбачають утворення у організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення. Разом з тим, положеннями ст. 52 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначені плата та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.
Отже, розмір плати за ліцензії, зобов'язання з їх оплати, строки дії таких ліцензій чітко встановлюються на підставі положень вказаного Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", при цьому змінити розмір такої плати, порядок сплати, строк дії відповідної ліцензії за домовленістю сторін неможливо.
Апеляційний господарський суд зазначає, що повноваження Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор визначено Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 (далі Положення).
Відповідно до п. 1 Положення, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 3 Положення основними завданнями КРАІЛ є: реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор; реалізація державної політики в лотерейній сфері; здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.
Відповідно до п. 4 Положення КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" передбачено, що КРАІЛ контролює справляння надходжень до бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та повинна забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначено, що КРАІЛ надано повноваження на звернення до суду лише у випадках, що визначені законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються. Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що КРАІЛ у спірних правовідносинах не виступає в якості рівноправного суб'єкта господарських відносин з відповідачем.
До того ж прокурор, стверджуючи про існування між позивачем і відповідачем господарських відносин, не зазначає перед яким саме учасником відносин у сфері господарювання відповідач мав господарське зобов'язання з внесення плати за ліцензії, оскільки таким учасником відносин у сфері господарювання не може бути КРАІЛ, адже внесення плати за ліцензії здійснюється не на користь КРАІЛ, а до Державного бюджету України.
Також суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не є суб'єктом господарювання в розумінні положень ст. 55 ГК України.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є саме передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. Сама лише наявність встановленого положеннями Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" обов'язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов'язку до господарського зобов'язання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов'язанням в розумінні положень ГК України.
В той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18 викладено правову позицію, згідно якої поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Так, держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу. Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-160гс18, пункти 6.21 - 6.23).
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі своєчасність та правильність їх надходження, суд вважає, що спір у даній справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні ст. 20 ГПК України, адже здійснення вказаного вище контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.
На думку суду, в даних правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб'єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
А тому, із урахуванням характеру правовідносин, з яких виник даний спір, а саме бюджетних правовідносин, суд вважає, що такі обставини виключають господарсько - правовий характер спірних правовідносин, адже в даному випадку відсутні ознаки господарського спору в розмінні ГПК України.
Колегія суддів вважає, що між сторонами у даній справі виникли публічно - правові відносини з урахуванням характеру і предмету спору (в сфері бюджетних правовідносин) та суб'єктного складу учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, так як в даному випадку Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у т.ч. давати дозвіл на передбачену законом діяльність.
Із урахуванням встановлених судом обставин, заява прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, та на частки учасників у статутному капіталі товариства, а також шляхом заборони державним реєстраторам здійснювати реєстраційні дії, є такою, що не підлягала розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства ,а отже не підлягала задоволенню ні повністю, ні частково .
А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що із урахуванням наведених прокурором в заяві обставин, предмету та підстав заявленого позову, заява прокурора про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ТОВ "Імперія Азарту" слід задоволити, ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі № 903/497/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовити повністю.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на прокуратуру згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту" задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 у справі № 903/497/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовити повністю.
3. Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код 02909915) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту" (43000, м. Луцьк, вул. Словацького, 2, код 43473708) 3 028 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.
4. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Волинської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено 24 липня 2024
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.