вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" червня 2024 р. Справа№ 910/18490/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.06.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 04.04.2024 (повний текст складено 09.04.2024)
у справі № 910/18490/23 (суддя Р.В. Бойко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якому просить суд зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку позивача №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 67 686,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" стверджує, що на підставі накопичувальних карток №№ 05020056, 08020064, 08020065, 09020072, 09020074 Акціонерним товариством "Українська залізниця" нараховано та списано з особового рахунку позивача збір за зберігання вантажу у вагонах на загальну суму 67 686,72 грн з ПДВ більше належного, оскільки залізницею до часу, за який нараховується збір за зберігання, включено періоди, коли ще тривали вантажні операції.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18490/23 позов задоволено повністю.
Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 67 686,72 грн.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» на підставі приписів законодавства та умов договору необґрунтовано нараховано та списано збори за зберігання вантажу в загальному розмірі 67 686,72 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи свої вимови тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права.
Скаржник вважає, що ним правомірно здійснено списання спірної грошової суми з особового рахунку позивача, а судом першої інстанції під час розгляду справи не з'ясовано суттєвих обставин справи, які стосуються предмету спору та підтверджені належними і допустимими доказами, а висновки суду є такими, що не відповідають характеру спірних правовідносин.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18490/23 залишити без задоволення, наголошуючи на тому, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, надав належну юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (замовник) та Акціонерним товариством "Укрзалізниця" (перевізник) був укладений договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 (надалі - договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі також - послуг) і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.5 договору договір є публічним, за яким залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір з урахуванням змін до нього оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (п. 1.6 договору).
27.01.2023 АТ "Укрзалізниця" було оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг перевезення вантажів, яка введена в дію 01.02.2023.
Так, згідно з п. 1.4 договору надання послуг може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що перевізник відкриває для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоює замовнику код вантажовідправника / вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в Інформаційному повідомлені про укладення договору в порядку, визначеному в п. 1.9 договору.
На виконання вказаних положень договору позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №2829531.
Пунктом 2.3.4 договору передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору, через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця", що вказано у такому зверненні замовника. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця". Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 15 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього договору.
В свою чергу згідно п. 2.1.4 Договору на замовника покладено обов'язок сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника.
Відповідно до п. 4.4 Договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати:
- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;
- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;
- плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;
- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;
- неустойки, нарахованої, згідно з додатками до Договору та відображеної в інформаційному повідомленні;
- пені.
Щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу. На підставі переліків перевізних документів формуються виписки з особового рахунку, що відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітний місяць. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована неустойка (штраф, пеня). Виписка з особового рахунку направляється перевізником на електронну адресу замовника, вказану в додатку 2-1 договору, не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним (п. 4.5 договору).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що у лютому 2023 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" було сформовано та направлено йому Переліки перевізних документів, ознайомившись з якими позивач встановив, що на підставі Накопичувальних карток №№ 05020056, 08020064, 08020065, 09020072, 09020074 нараховано та списано з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" збір за зберігання вантажу у вагонах на 67 686,72 грн з ПДВ більше належного.
Відповідач у свою чергу заперечує проти позовних вимог з таких підстав:
- ТОВ "Грейнсвард" одразу ж після отримання переліку було відомо про нараховані і списані з його особового рахунку кошти, проте представник вантажовласника не з'явився на станцію Дубно, не підписав вказаних накопичувальних карток та у жодній формі не висловлював своїх заперечень, зауважень чи застережень щодо нарахованих платежів;
- всі акти загальної форми, на підставі яких складені накопичувальні картки, підписано уповноваженим представником позивача без зауважень;
- позивачем не надано доказів того, що він у будь-якій формі висловлював свою незгоду із нарахуваннями, які включені в електронні накопичувальні картки, яка у встановленому порядку була направлена йому на узгодження відповідно до вимог п. 2.2. Технології формування та обробки електронних відомостей плати за користування вагонами ф. ГУ-46, відомостей плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу ф. ГУ-46а та накопичувальних карток ф. ФДУ-92;
- Залізницею дотримано встановлений договором час на узгодження накопичувальних карток, а позивач, маючи на узгодженні платіжні документи, впродовж більше двох діб не вчиняв жодних дій щодо нього.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (надалі - Статут) (тут і надалі в редакції, чинній станом на лютий 2023 року), визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
За статтею 62 Статуту порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (пункт 2.6.Правил розрахунків перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644).
Суть спору між сторонами зводиться до того, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" нараховує Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" збір за зберігання вантажу з актів загальної форми ГУ-23, в яких фіксувався початок навантаження вантажу у вагони, в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" вважає правомірним нарахування збору за зберігання на підставі актів загальної форми ГУ-23, в яких фіксувався початок простою вагонів в очікуванні митного оформлення.
Фактично вирішення спору зводиться до вирішення питання чи є правомірним нарахування збору за зберігання вантажу за той час, коли цей вантаж лише навантажувався у вагони.
Сторонами висловлюється різне тлумачення положень Статуту та локальних нормативних актів Залізниці/Мінтрансу щодо порядку нарахування плати за зберігання вантажу при триваючому частковому завантаження вантажу у вагони.
Позивач вказує, що така плата може бути нарахована з моменту повного завантаження вагону, а відповідач - з моменту початку завезення першої партії.
Так, Статут Акціонерного товариства "Українська залізниця" у пункті 42 визначає можливість нарахування плати за зберігання вантажу одержувачем при прибутті вагону, що не підпадає під спірну ситуацію, в якій позивач є вантажовідправником.
Сторони посилаються на два локальних акти, які регулюють це питання:
- Правила зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (надалі - Правила);
- Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317 (надалі - Збірник тарифів).
Щодо Правил.
Із змісту п. 1 Правил вантажі, вивантажені на місцях загального користування, можуть зберігатися в залежності від їх властивостей у критих складах або на відкритих платформах і майданчиках. На відкритих платформах і майданчиках допускається зберігати вантажі, зазначені в додатку до цих Правил.
Відтак, відповідно до Правил під "місцями загального користування" розуміються приміщення або площадки залізниці, де вона складує/зберігає вантаж до початку його завантаження у вагон. Тобто місця відмінні від вантажу у вагоні.
В редакції до 31.01.2004 такі правила не містили пунктів 8 та 9 та регулювали виключно зберігання вантажу на складах/площадках залізниць.
Наказом Мінтрансу №54 від 31.01.2004 до Правил внесені зміни шляхом доповнення їх пунктами 8 та 9 такого змісту:
« 8. Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
9. За зберігання на місцях загального користування вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.».
Відтак, пункт 8 стосується одержання вантажу, а в пункті 9 доповнено можливість нарахування плати за зберігання вантажу у вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку №540 від 12.09.2005 доповнено пункт 9 Правил двома новими абзацами та викладено абзац перший у новій редакції:
Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
«Правил за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день пред'явлення перевізних документів не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за загальну масу ввезеного вантажу. Збір у таких випадках справляється за час з моменту ввезення першої частини вантажу до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку нараховується збір за зберігання вантажу на станції відправлення, поверненого вантажовідправнику на його вимогу.».
Отже, на відміну від редакції наказу №54 від 31.01.2004 в абзаці першому пункту 9 правил розмежовано дві форми зберігання вантажу: а) на місцях загального користування, б) на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення.
При цьому, в абзаці третьому пункту 9 Правил нормотворець врегулював ситуації виключно щодо одної форми зберігання - на місця загального користування, для якою визначив особливості обчислення нарахування збору за завезення вантажу частинами.
Наказом Міністерства інфраструктури №513 від 14.10.2014 друге речення третього абзацу пункту 9 Правил викладено в такій редакції: «Збір у таких випадках справляється за час з моменту ввезення першої частини вантажу до моменту оформлення перевізних документів.».
Таким чином, Правила, які діють на момент спірних правовідносин розмежовуючи можливість зберігання та нарахування збору за зберігання вантажу як на місцях загального користування, так і вантажу у вагонах на коліях, встановили особливість щодо моменту початку нарахування збору у разі завезення вантажу частинами тільки щодо вантажу, який зберігається на місцях загального користування.
Щодо Збірника тарифів.
Пункт 2.3 розділу ІІІ Збірника тарифів містить таку норму: «Якщо вантаж для відправлення завозиться частинами і в день завезення першої частини не був завезений повністю, то збір за зберігання нараховується в розмірі 2,5 грн за добу з однієї тонни кожної ввезеної частини вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від увезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому розмірі нараховується збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.».
Тариф 2,5 грн за добу притаманний відповідно до п. 2.1 цього розділу саме для зберігання вантажу на складах, а не вагонах, для яких цей тариф становить 4,0 грн на добу.
Відмінність норми від абзацу третього пункту 9 Правил полягає у відсутності словосполучення "на місцях загального користування".
При цьому суд відзначає, що як у абзаці третьому пункту 9 Правил, так і п. 2.3 розділу ІІІ Збірнику тарифів нормотворець використовує дієслова щодо такого вантажу, як "ввезення", "завозиться", які притаманні передачі вантажу на зберігання у склад чи відкриту площадку. Ці дієслова за системним аналізом Статуту залізниць та іншим локальним актам не застосовуються у разі завантаження вантажу до вагонів, оскільки у такому випадку використовується дієслово "завантажений".
Враховуючи принцип належного урядування держава, яка затвердила Правила та Збірник тарифів, не могла допустити їх різне правове регулювання, а відтак будь-яка суперечність між ними має тлумачитися на користь особи щодо якої такий акт застосовується, що виключає поширення початку нарахування плати за зберігання вантажу з момент завантаження першої партії (частини) вантажу до вагону.
Наведене корелюється з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.09.2021 у справі №909/243/18 та від 09.11.2020 у справі №904/2404/18, відповідно до яких у відповідності до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.
Щодо сутності технологічного процесу завантаження вагонів зерном та наданні послуг залізницею послуг зберігання.
Позивач доводить, що під завантаження зерном подаються одразу декілька вагонів, і суд розуміє, що подача вагонів по одному, є не ефективним як для вантажовідправника, так і для залізниці (час маневрових робіт і додаткових витрат майже однаковий як для одного вагону, так і групи вагонів). Враховуючи сутність процесу завантаження вагону зерном поза межами зернового складу (елеватору) він відбувається таким чином, що вантажівки по одній під'їжджають до завантажувальної машина (транспортера), яка почергово подає зерно у зерновози (вагони). Безумовно такий технологічний процес займає певний час, особливо щодо групи вагонів, адже, як правило, відсутня технологічна можливість завантажувати всі вагони паралельно в один час. При цьому жодної необхідності в охороні вантажу чи його зберіганні немає, адже в цей час біля вагонів знаходиться персонал вантажовідправника.
Відтак підстав для нарахування збору за зберігання вантажу з моменту завантаження першої частини вантажу у вагон немає.
З огляду на викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування Акціонерним товариством "Українська залізниця" Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" тарифу за зберігання вантажу за час коли тривало завантаження вагонів частинами на колії (у місці загального користування). Натомість в іншій частині - правомірність нарахування тарифу за зберігання після завантаження вантажу у вагони до завершення його оформлення позивач не заперечує.
Перевіривши викладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" у змісті позовної заяви розрахунок платежів з урахуванням викладених висновків, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" неправомірно списало з особового рахунку позивача 67 686,72 грн збору за зберігання вантажу.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно з частиною1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацом 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до пункту 7.1 договору усі спірні питання з виконання договору вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку.
Згідно з пунктом 7.4 договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем зазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 67 686,72 грн, і відповідач в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард».
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18490/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18490/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18490/23 залишити без змін.
Матеріали справи №910/18490/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 23.07.2024 після виходу судді Іоннікової І.А. з відпустки.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська