Справа №573/1053/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/551/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
15 липня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
потерпілої - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 17 липня 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сум, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , в якій останній просить скасувати вирок Білопільського районного суду м. Суми від 17 липня 2023 року, дослідити матеріали кримінального провадження у суді та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у вигляді 7 років позбавлення волі. Позов ОСОБА_9 задовільнити частково, стягнути майнову шкоду в повному обсязі, а моральну шкоду - у розмірі 50 000 грн.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.
Початок відбування покарання визначено ОСОБА_7 з 02 травня 2023 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 12670 грн. майнової шкоди та 100000 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 в доход держави 5497 грн.
Скасовано арешти, накладені на речові докази ухвалами слідчого судді Білопільського районного суду Сумської області від 04 травня 2023 року.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, захисник посилається на те, що при постановленні вироку судом помилково було зазначено, шо ОСОБА_7 визнав свою вину частково, при тому, що останній свою вину визнав у повному обсязі, протягом досудового та судового розслідування активно сприяв розкриттю вчиненого ним злочину, добровільно надавав покази, погодився на слідчий експеримент, вказуючи на всі обставини події, які і були покладені в основу обвинувачення разом з іншими показами.
Крім того, як зазначає апелянт, обвинувачений ОСОБА_7 суду пояснював, що мотивом вбивства потерпілого ОСОБА_10 стало не те, що останній скинув його з гойдалки на землю, а те, що він запропонував йому працювати в інтересах російської федерації, допомагаючи у війні з Україною. Це обурило його настільки, що він не втримався і знищив ОСОБА_10 , як знищують ворога, і коли вони боролися, ОСОБА_10 його душив і перемагав, і оскільки він ( ОСОБА_7 ) не мав можливості припинити ці дії, тоді він і схопився за сокиру та наносив удари ОСОБА_10 до тих пір, поки останній не перестав чинити опір його діям.
Окрім цього, як вважає апелянт, судом не враховано щире каяття ОСОБА_7 у вчиненому, а також не досліджено особисті обставини засудженого, які мають значення для інших учасників суспільства. Так, ОСОБА_7 проживає разом з матір'ю - ОСОБА_11 , яка має певний діагноз, потребує допомоги у побуті, а призначена судом міра покарання у вигляді 10 років позбавлення волі позбавить можливості обвинуваченого доглядати за матір'ю та забезпечити їй необхідний нагляд, крім того, тяжкість вчиненого діяння не відповідає суворості призначеного останньому покарання.
При цьому, потерпіла ОСОБА_9 умисно укрила від суду факт того, що з сином разом вона не мешкала, а завдання моральної шкоди у вигляді будь яких витрат на власне лікування, відновлення стану здоров'я, причинно-наслідкового зв'язку між подіями, що трапились та погіршенням стану її здоров'я, жодним чином не обґрунтувала, а лише заявила, що збиралась допомагати онукам, які є дітьми загиблого сина, однак наявності відносин з ними жодним чином не аргументувала, тобто станом на час ухвалення вироку суду взагалі не було відомо, чи підтримує потерпіла стосунки з онуками чи ні. При цьому дружина загиблого, як представник неповнолітніх дітей, з позовом до суду про стягнення будь-яких коштів з ОСОБА_7 не звертались, чим реалізували власне право з цього приводу. За викладених обставин задоволення позову судом першої інстанції на користь ОСОБА_9 в частині моральної шкоди на суму 100 тис. грн. при мінімальній заробітній платі 6500 грн. є занадто тяжким, необґрунтованим, відірваним від реальності сьогодення.
Інші учасники даного кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду відносно ОСОБА_7 не подавали.
Згідно з вироком суду першої інстанції, 02 травня 2023 року, близько 20 год 20 хв., ОСОБА_7 перебував на подвір'ї домогосподарства за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з раніше знайомим йому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканцем АДРЕСА_2 , вживали спиртні напої сидячи на дерев'яній садовій гойдалці в дворі.
Під час сумісного розпиття спиртних напоїв, між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 виникла словесна сварка на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин один до одного, під час якої ОСОБА_7 , маючи реальну можливість уникнути подальшої бійки, першим наніс ОСОБА_10 один удар долонею правої руки в область лівої щоки, у відповідь на що ОСОБА_10 зіштовхнув обома руками ОСОБА_7 з гойдалки, у результаті чого вони опинилися на землі, де почали боротись. Вказані дії розлютили ОСОБА_7 і в нього виник умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій людині, бажаючи настання смерті потерпілого ОСОБА_10 шляхом нанесення тілесних ушкоджень, маючи реальну можливість уникнути подальшої сварки та бійки, переслідуючи злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння смерті останнього, бажаючи настання його смерті, ОСОБА_7 схопив у праву руку сокиру, яку виявив на подвір'ї на землі на відстані в межах двох метрів від себе, розраховуючи на миттєву смерть потерпілого, усвідомлюючи те, що голова є надважливою частиною тіла для функціонування всього організму в цілому та завдання удару сокирою в область голови може спричинити миттєву смерть, а завдання множинних ударів в область шиї та голови спрямовані на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів, ОСОБА_7 сокирою наніс ОСОБА_10 багаточисельні удари по голові та в область шиї, після чого залишив останнього лежати у дворі на землі.
У результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_10 того ж дня 02 травня 2023 року помер у кареті швидкої медичної допомоги.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану останнім апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора та потерпілої ОСОБА_9 , які вважали рішення суду законним та обґрунтованим, просили залишити його в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту поданої захисником ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційної скарги вбачається, що вирок суду першої інстанції в частині правильності встановлених фактичних обставин, кваліфікації дій останнього та визнання його винним, апелянтом не оспарюється, у зв'язку з чим, законність судового рішення саме в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Що стосується доводів захисника про помилкове зазначення судом щодо часткового визнання ОСОБА_7 своєї вини, з посиланням на те, що останній вину визнав у повному обсязі, то вони спростовуються змістом самого вироку, з якого вбачається, що допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину визнав частково, спочатку зазначав, що умислу вбивати ОСОБА_10 у нього не було, а після допиту судом змінив покази та пояснив, що «рубав» потерпілого мабуть щоб вбити. Скільки саме наніс ударів не пам'ятає, і лише коли побачив, що потерпілий весь у крові, зрозумів, що накоїв. Коли наносив ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) удари сокирою, то ні про що не думав, робив це зі злості, оскільки останній його вкусив.
При цьому, доводи захисника про те, що мотивом вбивства ОСОБА_7 потерпілого ОСОБА_10 стало не те, що останній запропонував обвинуваченому працювати в інтересах російської федерації, допомагаючи у війні з Україною, колегія суддів не може прийняти їх до уваги, враховуючи те, що, за таких обставин, ОСОБА_7 , як громадянин, який таку позицію засуджував, не був позбавлений можливості лише повідомити про це правоохоронні органи, які б здійснили відповідне реагування щодо ОСОБА_10 .
Також, колегія суддів зауважує, що знищення ворога здійснюється військовослужбовцями ЗСУ у зоні реальних бойових дій, в той час як місце вищезазначеної події такою зоною не являється, ОСОБА_7 військовим не є, і у даному випадку відбулось саме вчинення кримінального правопорушення - умисного протиправного заподіяння смерті іншій особі, за що останнього і було притягнуто до кримінальної відповідальності з подальшим призначенням покарання.
При цьому, вважати, що обвинуваченому судом першої інстанції було призначено суворе покарання, на що посилається апелянт у своїх доводах, у колегії суддів підстави відсутні, з врахуванням наступного.
Так, ст.50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що при визначенні виду та міри покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім злочину, який, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжким, що вказаний злочин було вчинено обвинуваченим через те, що потерпілий його вкусив за вухо, крім того, було враховано і дані про його особу, а саме, що відносно нього сільська рада компрометуючими матеріалами не володіє, що він раніше несудимий, ніде не працює. Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 судом було визнано його активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання, під час судового розгляду встановлено не було.
Щодо безпідставності неврахування судом пом'якшуючої покарання ОСОБА_7 обставини, його щире каяття, то на спростування таких доводів захисника, колегія суддів зауважує, що така обставина не була встановлена, з огляду на відсутність даних, які б підтверджували щирий жаль останнього з приводу скоєного та осуд своїх дій, чи що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання, що б виражалось у його поведінці під час судового розгляду.
При цьому, колегія суддів зауважує, що така позиція суду першої інстанції цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, який неодноразово зауважував, що щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою вину, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року, провадження № 51-2607 км 18, справа № 759/7784/15-к).
Разом з тим, обвинувачений під час судового розгляду вину визнавав частково, наголошував про відсутність умислу на вбивство потерпілого, завдану злочином шкоду не відшкодував, а тому суд першої інстанції і дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_7 щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій та з врахуванням зазначеного, а також того, що покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, призначив останньому покарання, в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, у виді 10 років позбавлення волі, при тому, що потерпіла взагалі просила призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Таке покарання, на спростовування доводів захисника, колегія суддів вважає справедливим, таким, що відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, сприятиме виправленню останнього та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що наявність у ОСОБА_7 матері, з якою він проживає та яка має певний діагноз і потребує допомоги у побуті, на що вказує апелянт, не є безумовною та достатньою обставиною для призначення останньому більш м'якого покарання, оскільки істотно не знижує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, захисником не наведено.
Що стосується доводів апелянта про те, що при задоволенні цивільного позову в повному обсязі судом не було враховано, що потерпіла ОСОБА_9 разом з сином не мешкала, та що належним чином не було доведено факт завдання їй моральної шкоди у вигляді будь яких витрат на власне лікування, відновлення стану здоров'я, причинно-слідчого зв'язку між подіями, що трапились та погіршенням стану її здоров'я, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно положень ч. 3 ст. 23 ЦК України, саме судом визначається розмір грошового відшкодування моральної шкоди. При цьому законодавець встановлює лише загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні цього питання: залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. У ході визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За наявності того, що саме внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілий ОСОБА_10 помер, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його матері - ОСОБА_9 була завдана моральна шкода, яка полягає в душевних та емоційних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з втратою сина, а з врахуванням характеру та їх глибини, пережитого потерпілою стресу, зміни, через це, звичного її життя, вважати, що для компенсації таких моральних страждань стягнення з винного на її користь 100 000 грн. є надмірним, підстави відсутні.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання захисника на те, що стягнутими з обвинуваченого коштами на відшкодування моральної шкоди потерпіла збиралась допомагати онукам, які є дітьми загиблого сина, що не було встановлено, чи підтримує вона з ними відносини, що дружина потерпілого ОСОБА_10 з позовом до суду про стягнення будь-яких коштів з ОСОБА_7 не зверталась, є такими, що жодним чином не впливають на правильність судового рішення щодо задоволення в цій частині позовних вимог ОСОБА_9 та не свідчать про те, що у даному випадку стягнення з обвинуваченого на її користь моральної шкоди, якої остання зазнала внаслідок вбивства її сина у розмірі 50 000 грн., було б розумним, виваженим та справедливим.
Таким чином, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було встановлено обставин, за яких обвинуваченому ОСОБА_7 можливо було б призначити більш м'яке покарання чи зменшити розмір моральної шкоди, ніж визначено судом, про що просив захисник у поданій в інтересах останнього апеляційній скарзі.
За результатом апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції відносно було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 17 липня 2023 року відносно ОСОБА_7 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 , який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4