23.07.24
22-ц/812/902/24
Справа №484/6774/23
Провадження № 22-ц/812/902/24
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
23 липня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
за відсутності сторін, які про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Єрмоленко Анною Володимирівною
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Паньковим Д.А. повний текст складено 04 квітня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на за набувальною давністю.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Первомайську Миколаївської області помер її батько ОСОБА_2
ОСОБА_2 був одружений на ОСОБА_3 , що підтверджується листом № 666/23.18-32 від 20 липня 2023 року, виданого Первомайським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області.
Вказує, що у батька залишилося спадкове майно, яке складалося з житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищезазначений будинок успадкували вона - донька померлого ОСОБА_4 та дружина померлого - ОСОБА_3 в рівних частинах, по 1/2 частці кожна, про що видано було видано Свідоцтва про право на спадщину за законом.
Після смерті батька, його дружина ОСОБА_3 , стала її опікуном.
Вони постійно проживали разом, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згодом, 23 квітня 1971 року позивачка вийшла заміж за ОСОБА_5 , та вже разом з чоловіком так і продовжували проживати з ОСОБА_3 за вказаною адресою.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Після смерті мачухи позивачка отримала свідоцтво про смерть та організовувала поховання та продовжує до теперішнього часу проживати за адресою АДРЕСА_1 , здійснювати оплату комунальних послуг за цей будинок.
У червні 2023 року вона звернулася до землевпорядної організації з питанням належного оформлення земельної ділянки, що розташована під вищезазначеним житловим будинком та біля нього, та їй стало відомо, що 1/2 частина вищезазначеного житлового будинку так і рахується досі за ОСОБА_3 .
Після чого вона звернулася до нотаріуса стосовно питання прийняття спадщини на 1/2 частину будинку, але нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували її родинні відносини із спадкодавцем.
Таким чином, нотаріус не може прийняти від позивачки заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, оскільки дане питання щодо спадкування 1/2 частини вищезазначеного житлового будинку наразі можливо вирішити лиши в судовому порядку.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, так як існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Посилається на те, що вона постійно проводить поточні та капітальні ремонти за власні кошти та утримує будинок в порядку, облаштувала будинок новими дверима та вікнами, сплачує комунальні послуги, тобто продовжує відкрито, безперервно, добросовісно володіти нерухомим майном протягом більше ніж 10 років, ніяких дій для приховування цього факту не здійснює, усі сусіди з нею знайомі та підтвердять факт її проживання, іншого способу захисту своїх інтересів не має, позивач просила визнати за нею право власності частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та побутових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2024 року задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.
З огляду на вищевикладений висновок Верховного суду у аналогічній справі, суд вважав, що доводи позивача про те, що вона більше 10 років безперервно володіє житловим будинком, до уваги прийняти не можна, оскільки ці дії позивача не свідчать про набуття ним права власності на нерухоме майно та не є підставою для набуття такого права.
На підставі наведеного, суд вважав, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі позивачка вказує, що при розгляді справи та винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції в порушення процесуальних та матеріальних норм дійшов помилкового висновку, були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, і ухвалене необґрунтоване танезаконне рішення суду, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Так, посилалась на обставини викладенні нею у позовній заяві та додатково зазначила, що вона добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти житловим будинком, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , поводячись як власник, більше десяти років та має право набути право власності на це майно за набувальною давністю, на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. Відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України їх не явка не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повні мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 на підставі договору на право забудови, посвідченого Первомайською нотаріальною конторою 30 жовтня 1947 року за №3021 належав житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який є батько позивачки, помер (а.с.5,6).
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому нерухоме та рухоме майно.
Спадщину, відповідно до вимог ЦК УРСР, у рівних частках по частки кожній, прийняли дочка ОСОБА_6 , яка на той час була неповнолітньою, та дружина померлого ОСОБА_3 , про що 24 травня 1965 року Первомайською державною нотаріальною конторою було видано Свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.5,8,9,11).
Після смерті ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 , стала опікуном позивачки на підставі рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради депутатів трудящих № 309 від 14 травня 1965 pоку (а.с.7).
Після цього позивачка та її мачуха постійно проживали разом, за адресою: АДРЕСА_1 .
23 квітня 1971 року позивачка вийшла заміж за ОСОБА_5 , змінивши прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », та вже разом з чоловіком так і продовжували проживати з ОСОБА_3 за вказаною адресою (а.с.10).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла (а.с.6).
Після смерті мачухи позивачка продовжує до теперішнього часу проживати за адресою АДРЕСА_1 . На підтвердження цих обставин надано Акт про факт проживання в житловому будинку, що підтверджується сусідами та головою квартального комітету (а.с.13.14).
Позивачка здійснювала оплату комунальних послуг за цей будинок, а після смерті ОСОБА_3 отримала свідоцтво про смерть та організовувала поховання.
У червні 2023 року позивачка звернулася до землевпорядної організації з питанням належного оформлення земельної ділянки, що розташована під вищезазначеним житловим будинком та біля нього, та їй стало відомо, що 1/2 частина вищезазначеного житлового будинку так і рахується досі за ОСОБА_3 .
Після чого вона звернулася до нотаріуса стосовно питання прийняття спадщини на 1/2 частину будинку, але нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували її родинні відносини із спадкодавцем (а.с.12).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_3 , яка є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже спадщина після її смерті відкрилася під час дії ЦК УРСР, тому підлягають застосуванню норми даного Кодексу при вирішення питання про спадкування майна померлої.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.
Відповідно до статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК УРСР до другої черги спадкоємців за законом, при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Позивачка не належить ні до спадкоємців першої, ні до спадкоємців другої черги спадкування. Заповіт ОСОБА_3 не залишила.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК УРСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша та друга статті 549 ЦК УРСР).
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).
Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та свідчить, що в ЦК УРСР законодавець, передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися.
Відтак, оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
З огляду на обставини вказаної справи, позивач не є добросовісним набувачем 1/2 частина спірного житлового будинку, оскільки відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, враховуючи те, що спірне майно, яке належало ОСОБА_3 , перейшло до держави.
З наведених мотивів пред'явлений ОСОБА_1 позов не підлягає задоволенню.
Змістом вищенаведених статей 524, 555 ЦК УРСР спірне майно перейшло до держави (в особі відповідних органів), а тому остання не позбавлена права на його оформлення в порядку, визначеному законом.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, робила ремонт будинку, сплачує комунальні послуги, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. За встановлених обставин, власником спірного майна є держава ( в особі відповідних органів).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачеві відмовлено у прийняті нотаріусом заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки це не впливає на висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав набувальної давності.
Відповідно до пункту 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такого рішення, тому рішення суду в мотивувальній частині належить змінити.
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без дотримання норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з цим апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З врахуванням викладеного відсутні підстави для перерозподілу судових витрат на подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства ОСОБА_1 , подану адвокатом Єрмоленко Анною Володимирівною, задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в реакції цієї постанови, в іншій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 23 липня 2024 року.