Дата документу 16.07.2024 Справа № 314/4983/23
Є.У.№ 314/4983/23 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О.
№ 22-ц/807/947/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
16 липня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільнянської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Вільнянської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті відрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_2 , як діти померлого. Позивач зазначає, що ні вона, ні її брат зі спадкодавцем разом не проживали та зареєстровані за однією адресою не були, в шестимісячний термін із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертались, питання про поновлення строку прийняття спадщини у зв'язку з попуском з поважних причин не порушувалось, судових справ з цього приводу не розглядалось. ОСОБА_2 з 2021 року перебуває за кордоном і в Україну не приїздив, із моменту смерті батька знав, що після його смерті відкрилася спадщина, яку він з невідомих причин не став приймати. За таких обставин, позивач вважає, що ОСОБА_2 , давно втратив право на спадщину як спадкоємець першої черги та з 2016 року не є спадкоємцем. Позивач зазначає, що відповідачем по справі є територіальна громада Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області, оскільки спадкове майно (з 26 вересня 2023 року) фактично знаходиться в їх підпорядкуванні. Причинами, які позивач вважає поважними для пропуску строку прийняття спадщини є такими:
1.За декілька днів до спливу терміну прийняття спадщини брат позивача ОСОБА_2 , разом зі своїми друзями знаходились в стані алкогольного сп'яніння, здійснили перелом правої руки позивачки, у зв'язку з чим вона певний час знаходилась на лікарняному. Підтвердженням даного факту є медична документація. Позивач вважала, що пропустила строк прийняття спадщини, оскільки гадала, що заяву особа подає особисто, а зробити це з переломом руки не було можливим.
2.Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.03.2016 було визнано право власності в порядку спадкування за сином позивачки на все майно померлого її батька. Таким чином, ставити питання про поновлення строку для прийняття спадщини вже не було сенсу, так як спадщина була фактично прийнята згідно судового рішення сином позивачки. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26.09.2023 рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.03.2016 було скасовано, як незаконне.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2024 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що свідок ОСОБА_4 пояснила, що факт травми мав місце чи 12 чи 13.11.2015 року і вона, і її представник пояснили, що в лікарню відразу не звернулась, так як вважала, що це вивих. І тільки коли почався гострий біль і рука опухла 14.11.2015 року, тоді апелянт викликала швидку. Також апелянт посилається на те, що в зв'язку з тим, що вона не звернулася своєчасно з заявою на прийняття спадщини, її сину - онуку померлого, було запропоновано адвокатом Жманковим В.Є. оформити спадщину в судовому порядку. Апелянт не здогадувалася, що це буде носити незаконний характер.
Відповідач та третя особа своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 (а.с. 14). Спадкоємцями першої черги є позивач та її брат третя особа ОСОБА_2 , але так як брат позивачки не звертався до нотаріальної контори то вважається таким що не прийняв спадщину, у зв'язку з чим позивач його зазначає як третьою особою, а належним відповідачем вважає територіальну громаду за місцем відкриття спадщини.
Маючи намір прийняти спадщину позивач звернулась до приватного нотаріуса, проте, постановою приватного нотаріуса від 03.10.2023 (а.с. 21) було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропущенням строку для прийняття спадщини.
Згідно позовної заяви ОСОБА_1 не зареєстрована за адресою, за якою постійно проживав спадкодавець ОСОБА_3 . Таким чином, відомостей про те, що позивач фактично прийняла спадщину після смерті свого батька матеріали справи не містять. У зв'язку з вищевикладеним, позивач у шестимісячний строку після смерті батька повинна була звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини.
При цьому, з урахуванням положень ч.2 ст.1220 ЦК України, останнім днем для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 було 13.11.2015.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що доводи позивачки про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті її батька є недостатніми та не можуть бути визнані судом як поважні.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на таке.
За правилами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Враховуючи викладене, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не могла звернутися з заявою про прийняття спадщини внаслідок перелому руки. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що останнім днем прийняття спадщини є 13.11.2015 року включно, а днем отримання травми позивачкою є 14.11.2015 року, а тому суд першої інстанції правильно вказав, що позивачка отримала травму після закінчення строку на прийняття спадщини.
Крім того, колегія суддів погоджується із критичним ставленням суду до показань свідка ОСОБА_4 щодо нібито отримання ОСОБА_1 травми руки 12.11.2015 року, оскільки незрозумілим лишаються обставини, за яких свідок чітко пам'ятає дату 12.11.2015 року як таку, що відбулася більше, ніж 8 років тому, і що саме в цей день позивач прийшла на роботу і в неї була перев'язана рука. Більше того, позивачкане надала жодних переконливих доводів на підтвердження того, що заважало їй звернутися до нотаріальної контори навіть за наявності таких, зазначених нею, обставин.
Також неспроможними є посилання в апеляційній скарзі щодо необізнаності про незаконний характер пропозиції адвоката Жманкова В.Є. сину ОСОБА_1 (онуку померлого) оформити спадщину в судовому порядку, оскільки необізнаність з порядком прийняття спадщини не є поважною причиною пропуску строку для її прийняття.
З огляду на вкладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини відповідно до ст. 1272 ЦК України, з яким погоджується судова колегія.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 липня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З Поляков