Дата документу 16.07.2024 Справа № 333/5530/23
Є.У.№ 333/5530/23 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.
№ 22-ц/807/1260/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
16 липня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 11 квітня 2024 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг з управління багатоквартирним будинком,
В липні 2023 року ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті послуг з управління багатоквартирним будинком.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 06.09.2017 року між співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та ТОВ «КК «Мрія» було укладено договір № К-602 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Даний договір було укладено на виконання Рішення Запорізької міської ради від 01.09.2017 року № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків м. Запоріжжя», яким ТОВ «КК «Мрія» призначено управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі. Зазначену інформацію було доведено до відома співвласників будинку шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради та на інформаційному стенді будинку (інформація про повне найменування управителя, контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги). Згідно з умовами вказаного договору управитель - ТОВ «КК «Мрія» зобов'язалося надавати послуги з управління будинком та об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях для забезпечення їх сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження їх споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників (співвласників, орендарів, наймачів) окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а замовник, в свою чергу, надав право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов'язані з управлінням об'єктом. При цьому, сторони вищевказаного договору погодились, що замовник сплачує за надані управителем послуги щомісяця додатково до встановленого тарифу на послуги для житлових та нежитлових приміщень, розташованих на 1 та вище поверхах будівлі 7,49 грн. на місяць на 1 кв.м. загальної площі житлового (або нежитлового) приміщення в об'єкті, яке перебуває у власності або користуванні кожного зі співвласників. Протягом дії договору його умови є обов'язковими для усіх споживачів, в тому числі для тих, що не голосували чи голосували проти на загальних зборах, тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення в будинку після його укладання. Відповідач є співвласником квартири АДРЕСА_2 , загальна площа якої становить 43,72 кв.м. Відповідач зобов'язання з оплати отриманих послуг виконував не належним чином, що призвело до виникнення заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком за період з липня 2018 року по 31 травня 2023 року в розмірі 13 338 грн. 98 коп.
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача заборгованість по сплаті послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 , за період з липня 2018 року по 31 травня 2023 року у розмірі 13 338 грн. 98 коп. та судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 , за період з 01.02.2020 року по 31.05.2023 року у розмірі 7 578 грн. 98 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі адвоката Железняка В.К. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції норми постанов КМУ визнав пріоритетними над законами України; в розрахунок заборгованості закладені невірні вихідні дані.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Запорізької міської ради від 01.09.2017 року № 520 ТОВ «КК Мрія» починаючи з 06.09.2017 року обслуговує будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № К-602 від 06.09.2017 року, укладеного між співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від імені яких діяв заступник голови Запорізької міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради Бородай О.М. та ТОВ «КК «Мрія», від імені якого діяв генеральний директор товариства ОСОБА_3 , ТОВ «КК Мрія» надає послуги з управління будинком співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 337291299 від 28.06.2023 року, власником частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , є ОСОБА_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 за період липня 2018 року по 31 травня 2023 року, з місячним нарахуванням 327 грн. 46 коп. сума заборгованості склала 13 338 грн. 98 коп.
18.11.2023 року відповідачем було частково сплачено суму заборгованості в розмірі 2 880,00 грн., яка була зарахована в оплату заборгованості за період липень 2018 року по лютий 2020 року.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що послуги ТОВ «КК «Мрія» надавалися і відповідач був споживачем цих послуг, жодного разу не направляв на адресу позивача претензій або заяв про неякісні послуги, суд вважав за необхідне стягнути суму боргу з урахуванням внесеної відповідачем суми (2 880,00 грн.) в розмірі 7 578 грн. 98 коп.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до п. 1 договору № К-602 від 06.09.2017 року, управитель зобов'язався надавати замовникові послуги з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд та об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов'язані з управлінням об'єктом, у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника.
Суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів правильно виснував, що співвласникам багатоквартирного будинку було надано послугу з управління будинком у період липня 2018 року по 31.05.2023 року. Відповідач зобов'язання з оплати отриманих послуг виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком за зазначений період у розмірі 13 339 грн. 98 коп.
Пунктом першим ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Відповідач, як співвласник квартири, відповідно до ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України зобов'язаний утримувати належне йому майно та нести витрати, необхідні для збереження майна, вживати всіх заходів, пов'язаних із забезпеченням належного стану майна. Вказані норми встановлюють презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю повноважень щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.02.2009 року Комунарським УПСЗН м. Запоріжжя, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни надається 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання (п. 5)
Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4- 6 цієї статті, надаються інвалідам війни та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього. Площа житла, на яку нараховується 100-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 100 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 100-процентна відповідна знижка плати.
У рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у рішенні від 07.07.1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.
У рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» ЄСПЛ констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).
ЄСПЛ у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 встановлено, що державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема, актами Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 117 затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення № 117). Метою прийняття даної постанови було питання удосконалення обліку осіб, які мають право на пільгу за соціальною ознакою.
Відповідно до ст. 3-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» реєстр створюється для забезпечення обліку осіб, визначених частиною першою цієї статті; реалізації особами, визначеними частиною першою цієї статті, пільг та інших соціальних гарантій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», встановлені єдині норми користування послугами, на які надаються пільги та субсидії, у тому числі і для користування послугами з обслуговування багатоквартирного будинку. Споживання понад встановлених соціальних норм сплачується без урахування пільги. Постанова № 409 вступила в дію з 01.10.2014 року.
Відповідно до п. 1 «Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року № 373 (далі - Порядок № 373), цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, та механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення. поводження з побутовими відходами.
Пунктом 6 Порядку № 373 передбачено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до п. 5 цього Порядку, розраховують щомісяця до 25 числа суму пільги на оплату житлово-комунальних послуг виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім'ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених У пункті 3 цього Порядку, та визначені ст. 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.
Пунктом 7 Порядку № 373 встановлено, що виплата розрахованої суми пільги здійснюється у грошовій безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Мінсоцполітики в АТ «Ощадбанк» на підставі укладеного між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк» договору (далі - рахунок для виплати пільг). За заявою пільговика, поданою структурному підрозділу з питань соціального захисту населення до 15 жовтня (15 травня), у якій зазначаються виплатні реквізити, виплата пільги здійснюється у грошовій готівковій формі з початку опалювального (неопалювального) сезону. У разі подання заяви після 15 жовтня (15 травня) протягом опалювального (неопалювального) сезону пільга надається у грошовій готівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок пільговика в уповноваженому банку з місяця, що настає за місяцем подання заяви.
Таким чином, з квітня 2019 року пільги надаються шляхом перерахування пільговику грошових коштів.
В матеріалах справи наявні копія квитанції № 025135.01.005.23111 від 18.11.2023 року на суму 2 880,00 грн., внесена ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «КК «Мрія».
Аналізуючи наведений доказ, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що пільги були нараховані ОСОБА_1 у період з липня 2018 року по вересень 2019 року, з жовтня 2021 року по червень 2022 року, з жовтня 2022 року по грудень 2022 року, сума пільги або повністю покривала нараховану суму, або частково.
Зважаючи на п. 12 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України щодо продовження строків давності, а також на факт переривання строків давності шляхом внесення ОСОБА_1 часткової оплати послуг, суд також правильно виходив з відсутності підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що послуги ТОВ «КК «Мрія» надавалися і відповідач був споживачем цих послуг, жодного разу не направляв на адресу позивача претензій або заяв про неякісні послуги, суд першої інстанції правильно стягнув суму боргу з урахуванням внесеної відповідачем суми (2 880,00 грн.) в розмірі 7 578 грн. 98 коп.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції надав перевагу підзаконним нормативним актам, ніж закону України є неспроможними, оскільки власне положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсилають до інших нормативно-правових актів, зокрема, актів Кабінету Міністрів України, в частині визначення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, яким є Порядок № 373.
Твердження у скарзі щодо недостовірних відомостей у розрахунку заборгованості є голослівними, оскільки сторона відповідача не надала свого контррозрахунку та не спростувала належними і допустимими доказами правильності наданого позивачем розрахунку.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2024 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 16 липня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков