27 листопада 2007 р.
№ 34/225-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача
Лелюх Л.П. -дов. від 19.09.2007 року
відповідача
ОСОБА_2 -дов. від 20.11.2007 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства фірми "Каменяр"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від
10.09.2007 року
у справі
№ 34/225-07 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Приватного підприємства фірми "Каменяр"
до
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
про
стягнення 750 629, 08 грн.
У квітні 2007 року Приватне підприємство фірма "Каменяр" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 680 000, 00 грн., інфляційних втрат в розмірі 18 319, 61 грн. та 3% річних в розмірі 52 309, 47 грн.
11.07.2007 року, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в яких просив вважати суму основного боргу 648 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору на постачання "Пересувної дробарко-сортувальної установки ПДСУ-90" та виконання шеф-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, позивач повністю виконав свої зобов'язання по постачанню обладнання, що підтверджується актами приймання-передачі від 29.05.2004 року, 25.06.2004 року, 23.07.2004 року, 06.08.2004 року та 24.09.2004 року. Оскільки відповідач відмовляється проводити розрахунки з позивачем в добровільному порядку, останній, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути суму боргу в судовому порядку з застосуванням штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 року (суддя: Примак С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства фірма "Каменяр" 648 000, 00 грн. основного боргу, 46 276, 04 грн. річних, 17 657, 35 грн. втрат від інфляції, 7 119, 33 грн. державного мита, 116, 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд, з посиланням на статтю 193 Господарського кодексу України, статтю 526 Цивільного кодексу України зазначає про те, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають стягненню у розмірі 648 000, 00 грн. основного боргу, 46 276, 04 грн. річних, 17 657, 35 грн. втрат від інфляції. Крім того, суд зазначає, що доказів погашення боргу суду не надано.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року (судді: Виноградник О.М. -головуючий, Джихур О.В., Науменко І.М.) у справі № 34/225-07 господарського суду Дніпропетровської області рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи постанову, господарський суд з посиланням на статті 837, 839, 854 Цивільного кодексу України, зазначає про те, що оскільки укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, договір у встановленому законом порядку не розірвано та не припинено, роботи за договором не виконувались та не здавались відповідачеві, позивач не заявляв вимоги про стягнення заборгованості на підставі статей 22, 854 Цивільного кодексу України, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Не погоджуючиcь з постановою суду, Приватне підприємство фірма "Каменяр" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року у справі № 34/225-07 господарського суду Дніпропетровської області, в якій просить постанову у справі скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 року у справі № 34/225-07 господарського суду Дніпропетровської області, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 193 Господарського кодексу України, статей 712, 843 Цивільного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позову не прийняв до уваги той факт, що позивач виконав умови договору в частині поставки обладнання на адресу відповідача і це підтверджується матеріалами справи.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 14.04.2004 року між Приватним підприємством фірмою “Каменяр» (продавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір №003/14-04, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити на площадку покупця пересувну дробильно-сортувальну установку ПДСУ-90, виробництва ВАТ “Дробмаш», м.Викса, модернізовану для переробки металургійних шлаків ВАТ “Ватутинським РМЗ», м. Ватутино в граншлак фракції 0-10; 1-4; 10-35 (мм); виконати шефмонтаж та пусконалагоджувальні роботи.
Комплектація і поставка ПДСУ визначаються згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 договору). Кількість та комплектація підтверджується актом приймання-передачі (пункт 1.3 договору).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем було поставлено відповідачу обладнання згідно договору від 14.04.2004 року, що підтверджується актами приймання-передачі обладнання, однак відповідач оплату за поставлене обладнання не здійснив, у результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 648000,00 грн.
Як зазначено апеляційним господарським судом, позивачем та відповідачем у судовому засіданні надані екземпляри договору від 14.04.2004 року, які містять різні редакції розділу 2 договору (ціна, сума договору і порядок розрахунків). Судом у якості доказу прийнято договір №003/14-04 від 14.04.2004 року, у редакції, наданій позивачем.
Відповідно до пункту 2.2 договору (в редакції, наданій позивачем) вартість обладнання і робіт згідно пункту 1.1 складає 720000,00 грн.
Оплата проводиться поетапно: аванс у сумі 330000,00 грн. перераховується покупцем на розрахунковий рахунок продавця напротязі 10 днів від дати підписання даного договору; наступні платежі здійснюються покупцем на розрахунковий рахунок продавця згідно графіка поставки ПДСУ, виконання робіт та їх оплати (додаток №2), який є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно пункту 3.2 договору датою поставки обладнання є дата виписки накладної та акта здачі-приймання робіт, підписаних обома сторонами.
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу обладнання, згідно актів приймання-передачі від 29.05.2004 року, 25.06.2004 року, 23.07.2004 року, 06.08.2004 року 24.09.2004 року.
Однак, свої зобов'язання за договором відповідач не виконав, у результаті чого, на думку позивача, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 648000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що етапи оплати за договором пов'язані не лише зі строками поставки обладнання, а й виконання робіт, які позивачем не виконувались. Крім того, надані позивачем акти приймання-передачі обладнання взагалі не містять вартість переданого обладнання, не містять відомості про передачу обладнання, яке не включено до специфікації та не підтверджують факту виконання будь-яких робіт.
Даючи правову оцінку договору від 14.04.2004 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором підряду, а оскільки роботи за договором підряду позивачем не виконані, підстав для перерахування позивачу коштів у відповідача не було.
Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених пунктах 1, 6 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи; вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно пункту 1.4 договору №003/14-04 від 14.04.2004 року покупець зобов'язується обладнати робочу площадку для установки ПДСУ, виконати пандус, приймальний бункер і фундаменти згідно затвердженому проекту. Однак, доводи позивача щодо невиконання відповідачем умов пункту 1.4 договору, господарськими судами належним чином досліджені не були.
Не досліджено судами також питання щодо перерахування авансу у розмірі 300000,00 грн. на виконання умов розділу 2 договору від 14.04.2004 року.
Крім того, як вбачається з матеріалів апеляційної скарги (а.с.87), відповідач не заперечує проти того, що позивачем йому було поставлено обладнання за договором від 14.04.2004 року, крім трансформаторної підстанції; заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням вартості трансформаторної підстанції, складає 240000,00 грн.
Однак зазначеним доводам відповідача судом належної оцінки надано не було.
Також в матеріалах справи наявні рахунки №26 від 01.11.2004 року на суму 680000,00 грн. та №27 від 05.11.2004 року на суму 264000,00 грн., які були виставлені позивачем відповідачу за пересувну дробарно-сортувальну установку ПДСУ 90. Однак судом не зазначено, який з двох рахунків фактично виставлявся позивачем та був прийнятий судом у якості доказу. Не звернуто уваги судом також на строки оплати зазначених рахунків та дату направлення рахунків відповідачу.
Крім того, відповідно до пункту 3.3 договору від 14.04.2004 року строк поставки, монтажу, випробувань та налагодження обладнання ПДСУ складає 120 днів з дати підписання даного договору, за умови виконання покупцем вимог п. 1.4, п. 2.3.1, п. 2.3.2 даного договору, тобто до 14.08.2004 року.
Проте, 17.07.2004 року, тобто до закінчення строку поставки, монтажу, випробувань та налагодження обладнання ПДСУ за договором від 14.04.2004 року, відповідачем було укладено договір з Товариством обмеженою відповідальністю НВП “Екологія-Дніпро 2000», згідно якого останнє виконало монтажні роботи по ПДСУ. Однак судами не з'ясовано які роботи були виконані згідно договору від 17.07.2004 року та чи співпадають ці роботи з роботами, передбаченими договором від 14.04.2004 року.
Зазначені обставини судами також не досліджувались.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Також приймаючи у якості доказу договір №003/14-04 від 14.04.2004 року, у редакції, наданій позивачем та відхиляючи редакцію, надану відповідачем, господарським судом не враховані положення статті 41 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Проте, зазначені положення Господарського процесуального кодексу України господарськими судами першої та апеляційної інстанції враховані не були, що призвело до того, що судами не було повно з'ясовано обставини справи та не було надано належної оцінки обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Каменяр" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року у справі № 34/225-07 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова