Справа №: 148/1354/24
Провадження № 2/148/551/24
19 липня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Дамчука О.О.,
за участю секретаря Носулько К.П.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук Володимир Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не відповідає виконанню.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи тим, що з нього проводяться відрахування за постановою виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 від 26.11.2021, відкритого на підставі виконавчого напис № 31003 вчиненого нотаріусом Остапенком Є.М. 07.05.2021 щодо стягнення заборгованості на загальну суму 16145,00 грн. Зазначає, що приватний нотаріус вчинив виконавчий напис не переконавшись у безспірності вимог ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"», а також те, що виконавчий напис вчинено з порушенням чинного законодавства, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідчений, що виключало можливість вчинення на ньому виконавчого напису. Вважає виконавчий напис незаконним та вчиненим з порушенням чинного законодавства та таким, що не підлягає виконанню. Просить суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 1937,92 грн за звернення до суду з позовною заявою, відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, та повернути безпідставно стягнуті на користь позивача кошти у розмірі 12374,26 грн.
Позивач та його представник адвокат Кугутюк О.В., який діє на підставі ордеру серії АВ № 1131897 на надання правничої (правової) допомоги (а.с.5), у судове засідання не прибули. 19.07.2024 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Заявлені позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити. (а.с.50).
Від представника відповідача 26.06.2024 на адресу суду надійшла заява про заперечення проти задоволення позову та стягнення відшкодування витрат позивачу на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн, оскільки вважає що вказана сума неспівмірна складності справи та виконаними адвокатом діями у зв'язку з її розглядом. Справу просить розглянути за відсутності сторони відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Треті особи: приватний нотаріус КМНО Остапенко Є.М., приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук В.В. у судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, відповідно до вимог ч.ч. 1-6 ст. 128 ЦПК України. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Врахувавши визнання позову відповідачем та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
У судовому засіданні встановлено, що на даний час на підставі виконавчого напису нотаріуса із ОСОБА_1 проводиться стягнення.
Відповідно до копії договору відступлення прав вимоги № 61-МД від 10.02.2021, укладеного між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» (а.с.13-17) ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» набуло право грошової вимоги відносно боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ "МІЛОАН" і боржниками, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2820426 від 10.11.2020, про що свідчить копія витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 61-МД від 10.02.2021 (а.с.17 зворот).
07.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №31003, про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"», якому ТОВ "МІЛОАН" відступлено право вимоги на підставі договору відступлення прав вимоги №61-МД від 10.02.2021 за кредитним договором №2820426 від 10.11.2020, укладеного між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 , про що свідчить копія даного виконавчого напису (а.с.8 зворот).
14.07.2021 представник ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" направив на адресу приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. заяву про примусове виконання рішення, де серед іншого просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. за №31003 від 07.05.2021 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 16145 грн. Дана заява була зареєстрована приватним виконавцем Тимощуком В.В. 26.11.2021 Вх. № 6253, про що свідчить копія відповідної заяви Вих. № 20493675/3 від 14.07.2021 (а.с.20).
26.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису №310030, виданого 07.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» заборгованості в розмірі 16145 грн, про що свідчить копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2021 (а.с.19).
На підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України, судом враховано, що ухвалою суду від 29.05.2024 у справі № 148/1244/24 про забезпечення позову встановлено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. перебуває виконавче провадження НОМЕР_3, в ході якого з боржника ОСОБА_1 було стягнуто: 10641,17 грн - борг на користь стягувача; 1064,09 грн - основна винагорода приватного виконавця; 669 грн - витрати виконавчого провадження (а.с.20 зворот -22).
Із копії кредитного договору № 2820426 від 10.11.2020 (а.с.9 зворот - 12) вбачається, що договір про надання кредиту не був посвідчений нотаріально та протилежного матеріали справи не містять.
Зі змісту виконавчого напису вбачається, що при його вчиненні приватний нотаріус керувався ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затверджених Постановою Кабміну № 1172 від 29.06.1999. Проте, при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не враховано, що п. 2 Постанови Кабміну № 1172 від 29.06.1999 на час її застосування був визнаний постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 залишена без змін, незаконним та нечинним. Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач зокрема, посилався на те, що приватний нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та порушив обов'язку умову щодо вчинення виконавчого напису лише на посвідченому нотаріусом кредитному договорі.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 ст.34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п.п. 1.1, 3.1-3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» стягнення заборгованості здійснюється за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі №826/20084 від 20.06.2018, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що при вчиненні напису нотаріус отримував від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо). Водночас оглянути, у судовому засіданні, документи на підставі яких приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис не представилось можливим, оскільки відповідно до листа директорки департаменту нотаріату Бондаренко В. (а.с.47-48) діяльність приватного нотаріуса Остапенка Є.М., було припинено з 31.12.2021 та документи нотаріального діловодства останнім до державного архіву не передані, з огляду на зазначене, судом не можуть бути перевірені твердження позивача щодо не перевірки приватним нотаріусом безспірності розміру заборгованості.
З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник ОСОБА_1 мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.. Не встановлено судом факту спрямування боржнику ОСОБА_1 повідомлення про порушення ним кредитних зобов'язань і, як наслідок, надання можливості боржнику ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору.
Відповідачем та третіми особами не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача, хоча така можливість надавалася їм судом.
Встановлені судом обставини вказують на те, що розмір кредитної заборгованості, зазначений нотаріусом в оспорюваному виконавчому написі, не є безспірним, оскільки позивач звернувся до суду після початку стягнення з нього заборгованості по виконавчому напису нотаріуса, заперечив наявність боргу, що є достатньою правовою підставою для визнання даного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні.
Водночас, судом взято до уваги, що як на підставу вчинення виконавчого напису, приватний нотаріус Остапенко Є.М. посилався на п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 залишена без змін, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині п.2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами, що враховано судом під час розгляду справи.
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст. 254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22.02.2017, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Відтак, станом на 07.05.2021 (дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса) чинне законодавство передбачало можливість вчинення виконавчого напису лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Відповідних доказів надання приватному нотаріусу Остапенку Є.М. оригіналу нотаріально посвідченого кредитного договору відповідачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Із матеріалів справи встановлено, що приватним виконавцем було здійснено примусове виконання за спірним виконавчим написом у загальному розмірі 12374,26 грн, що складається із: 10614,17 грн стягнутих на користь відповідача, 1064,09 грн - основної винагороди приватного виконавця та 669,00 грн витрат виконавчого провадження.
З урахуванням визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відпали правові підстави для набуття стягувачем коштів, примусово стягнутих на виконання виконавчого напису, який визнаний таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з чим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Зазначена позиція відповідає постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18.
Суд погоджується, що оскільки виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, підстава, на якій відповідач стягнув з позивача 10614,17 грн. відсутня. Таким чином, вимоги позивача про повернення стягувачем коштів у розмірі 10614,17 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В той же час, загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Також суд зауважує, що відповідач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» у частині відшкодування основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, не може бути визнаний як належний, оскільки стягнуті з позивача кошти у сумі 1733,09 грн., були стягнуті на підставі законів України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 не на користь відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині суд відмовляє.
Окрім того, представник відповідача звернувся до суду зі заявою про зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у статті 137 ЦПК України.
В обґрунтування клопотання відповідачем зазначено, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою з урахуванням конкретних обставин справи, ціни позову. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд може обмежити розмір судових витрат на професійну (правничу) допомогу з огляду на розумну необхідність таких судових витрат для конкретної справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 31 жовтня 2022 року у справі № 236/3503/20-ц (провадження № 61-19531св21).
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAllianceLimited проти України заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі Заїченко проти України (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, в матеріалах справи містяться копія ордеру від 20.05.2024 (а.с.5) та копії договору про надання правничої допомоги, укладеного 08 травня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кугутюком Олександром Васильовичем (а.с.7 зворот), копії додаткового договору від 08.05.2024 з погодженою сумою гонорару адвоката у розмірі 7000,00 грн (а.с.8), копії квитанції до прибуткового касового ордеру від 08 травня 2024 року на суму 7000,00 грн. (а.с.5 зворот).
У пункті 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та пункті 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зроблено правовий висновок, відповідно до якого розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити не співмірність витрат, зокрема, посилаючись на не співмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом, тощо (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 293/2199/19 (провадження № 61-7629св23).
На підтвердження розміру гонорару стороною позивача не надано жодного документу, тому суд враховує обсяг матеріалів по справі, не більше 50 аркушів, складність справи, яка не є складною, кількість підготовлених процесуальних документів, а саме: позовна заява (а.с.2-4), два адвокатських запита (а.с.9, 18 зворот) та заява про забезпечення позову, дві заяви про проведення судового розгляду у відсутності сторони позивача (а.с.40, 50).
В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі наданих адвокатом послуг на підтвердження понесених позивачем витрат, відсутнє зазначення часу, витраченого адвокатом на кожну надану послугу та розрахунок кожної наданої адвокатом позивачу послуги, що позбавляє можливості суд оцінити співмірність таких витрат наданим послугам, а відповідача можливості доводити неспівмірність витрат з цих підстав.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21.
Враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом та значенням справи для сторін, пропорційністю розміру задоволених вимог позивача, тощо, суд дійшов висновку про можливість компенсувати за рахунок відповідача витрати позивачу на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, у сумі 5000,00 грн.
Аналізуючи викладене вище, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, врахувавши позицію відповідача щодо не визнання позову, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Також судом враховано, що ухвалою суду № 148/1244/24 від 29.05.2024 у справі в порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - виконавчого напису № 31003, вчиненого 07.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» заборгованості в розмірі 16145,00 грн.
Відповідно до вимог ч.7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Враховуючи те, що судом встановлені підстави задля задоволення позову, тому заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою суду від 29.05.2024 продовжуватимуть діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із доданої до матеріалів позову копії електронної квитанції № 8141-4248-1424-3163 від 10.06.2024 (а.с.1) вбачається, що позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1937,92 грн за позовну вимогу не майнового характеру та за позовну вимогу майнового характеру із врахуванням коефіцієнту 0,8, оскільки позов подано через систему «Електронний суд».
Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню у частині майнових вимог у розмірі 10614,17 грн, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволених вимог, що складає 1800,10 грн ( 968,96 + (968,96 х 10614,17 / 12374,26).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, ч.7 ст. 158, ст. 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович та приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук Володимир Вікторович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 07 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі за № 31003, за яким звернуто стягнення на грошові кошти у сумі 16145,00 грн зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на задоволення вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» (код ЄДРПОУ 35234236).
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою суду від 20.06.2024 продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» (вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79018, код ЄДРПОУ - 35234236) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , моб. тел. НОМЕР_2 , в порядку повернення коштів стягнутих в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 26.11.2021 відкритого на підставі виконавчого напису № 31003, вчиненого 07.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, у розмірі 10614,17 (Десяти тисяч шестиста чотирнадцяти) гривень 17 коп.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ"» (вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79018, код ЄДРПОУ - 35234236) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , моб. тел. НОМЕР_2 , у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1800,10 (Однієї тисячі вісімсот) гривень 10 коп. та у відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 (П'яти тисяч) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О.Дамчук