Єдиний унікальний номер 175/10028/23
провадження 2/175/2500/23
06 червня 2024 року Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області
у складі: головуючого
судді Васюченка О.Г.,
з секретарем Кульпіною Л.Г..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження у смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Позивач в своєму позові посилається на те, що 20.04.2019 року вона та ОСОБА_2 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований у Виконкомі Красноторської селищної ради м. Краматорськ Донецької області, актовий запис №8.
Від шлюбу в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що в подальшому сімейне життя позивача з відповідача поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до припинення шлюбних відносин, на даний час сумісне проживання сторін припинено, спільне господарство не ведеться, обставини для збереження шлюбу та надання часу на примирення відсутні. Майнові спори між сторонами не ведуться, шлюб вони розривають вперше.
Таким чином, позивач вважала, що укладений шлюб між нею та ОСОБА_2 слід розірвати.
Окрім того в даний час позивачка працює та дитині забезпечені гідні умови проживання, стан її здоров'я добрий, однак коштів не вистачає, в зв'язку з чим необхідно стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.
Позивач зазначила, що їй відомо, що відповідач має регулярний дохід, аліменти нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з нього не проводиться, інших неповнолітніх дітей немає, батьки на його утриманні не перебувають.
У зв'язку з чим просила стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 % від отриманого доходу щомісячно, з урахуванням індексації, до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач своїй позовній заяві просили справу розглядати без її участі, позов підтримали в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився про час та дату повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, проте про причини неявки не повідомив відповідних заяв та/або клопотань не надавав.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши добуті та представлені докази, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У відповідності до ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Судом встановлено, що 20.04.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований у Виконкомі Красноторської селищної ради м. Краматорськ Донецької області, актовий запис №8.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Спільне життя між подружжям не склалось, в подальшому сімейне життя позивача з відповідача поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до припинення шлюбних відносин, на даний час сумісне проживання сторін припинено, спільне господарство не ведеться, обставини для збереження шлюбу та надання часу на примирення відсутні. Майнові спори між сторонами не ведуться, шлюб вони розривають вперше.
Згідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
На підставі наведеного, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що сім'я сторін носить формальний характер і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам.
Також, встановлено, що сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем та знаходиться на утриманні позивача.
Позивач на данний час працює та дитині забезпечені гідні умови проживання, стан її здоров'я добрий, однак коштів не вистачає, в зв'язку з чим необхідно стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.
Позивач зазначила, що їй відомо, що відповідач має регулярний дохід, аліменти нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з нього не проводиться, інших неповнолітніх дітей немає, батьки на його утриманні не перебувають.
У зв'язку з чим просила стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 % від отриманого доходу щомісячно, з урахуванням індексації, до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав: а виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково, суд приймає до уваги часткову згоду відповідача з позовом. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.
Враховуючи вимоги ст. 191 СК України, суд вважає необхідним стягнути аліменти з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина з 14 грудня 2023 року.
На підставі п. 7 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів, який набрав чинності 08 липня 2017 року, до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України внесено зміни, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідач працездатний, його стан здоров'я дозволяє працювати, як відомо, аліменти відповідач нікому не платить, непрацездатних батьків немає, а тому враховуючи матеріальний стан сторін, те що, добровільну матеріальну допомогу на утримання дитини, відповідач не надає, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від отриманого доходу щомісячно, з урахуванням індексації, до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Приймаючи до уваги вищевказане та керуючись нормами законодавства, суд вважає можливим позовну заяву задовольнити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу, на користь якого ухвалено рішення, суд присуджує з відповідача понесені ним судові витрати: 1073 грн. 60 коп. судового збору.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд вважає необхідним зазначити, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (в рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження).
Розглядаючи справу, ВС зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні право допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 від 27.06.2018 року до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу повинні бути документально підтверджені, проте суду відповідні докази не були надані.
У зв'язку з викладеним суд вважає відмовити в даній частині вимог позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 110, 111, 112, 153, 157 СК України, ст. 4, 5, 18, 76-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позовну заяву задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 20.04.2019 року у Виконкомі Красноторської селищної ради м. Краматорськ Донецької області, актовий запис №8 - розірвати.
Прізвище ОСОБА_1 яке було змінено нею після реєстрації шлюбу, не змінювати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від отриманого доходу щомісячно, з урахуванням індексації, до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.12.2023 року.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Васюченко