22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 380/16422/23
адміністративне провадження № К/990/25254/24
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції у Львівській області про скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), третя особа: Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11 квітня 2022 року № 500 о/с «По особовому складу» в частині присвоєння позивачеві спеціального звання достроково та спеціального звання на один ступінь вище, від звання, передбаченого штатною посадою, у порядку заохочення, за сукупністю «капітан поліції» з одночасним зобов'язанням відповідача (похідна вимога) вчинити певні дії шляхом внесення змін до пункту наказу Національної поліції України від 11 квітня 2022 року № 500 о/с в частині присвоєння позивачу спеціального звання достроково у порядку заохочення «майор поліції».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 11 квітня 2022 року №500 о/с По особовому складу в частині присвоєння старшому лейтенанту ОСОБА_1 спеціального звання достроково та спеціального звання на один ступінь вище, від звання, передбаченого штатною посадою, у порядку заохочення, за сукупністю «капітан поліції».
Зобов'язано Національну поліцію України винести наказ про присвоєння старшому лейтенанту ОСОБА_1 спеціального звання достроково та спеціального звання на один ступінь вище, від звання, передбаченого штатною посадою, у порядку заохочення, за сукупністю «майор поліції».
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року апеляційну скаргу Національної поліції України задоволено.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 380/16422/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції у Львівській області про скасування наказу відмовлено.
01 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі зазначив, що підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у справі №380/16422/23 є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі позивач указав, що судом апеляційної інстанції не було враховано преюдиційних, у розумінні статті 78 КАС України значень постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №380/7760/21.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд наголошує, що скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Всупереч вищенаведеному, скаржник не зазначив конкретну норму права та постанову Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права:
- статті 6 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України»;
- статей 81-86 Закону України «Про Національну поліцію» (в частині визначення порядку присвоєння спеціальних звань достроково та присвоєння спеціального звання на один ступінь вище від звання, передбаченого займаною штатною посадою, зокрема в умовах воєнного стану, а також щодо моменту з якого нагороджений поліцейський вважається таким, що немає жодних діючих стягнень).
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятим рішенням судом апеляційної інстанції. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Разом з цим скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Так, вказаною нормою зазначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Як зазначає скаржник, за його переконанням суд апеляційної інстанції помилково розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування наведеного позивач вказує, що він за посадою начальник штабу БПСПОП «Львів» ГУНП у Львівській області, який є керівником, особою начальницького складу та начальником для усього особового складу підрозділу. За відсутності командира батальйону позивач виконує його повноваження, відтоді у розумінні закону та КАС України займає відповідне становище.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас, ухвалою від 18 вересня 2023 року Львівський окружний адміністративний суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи №380/16422/23 за правилами загального позовного провадження.
Суд критично оцінює посилання заявника, що суд апеляційної інстанції помилково розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки відповідно до приписів КАС України, зокрема, пункту 4 частини 9 статті 171, питання за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа вирішує суд першої інстанції в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Водночас суд апеляційної інстанції, відповідно до приписів статей 306, 307 КАС України, такими повноваженнями не наділений. Суд також звертає увагу, що відповідно до приписів статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Судом касаційної інстанції установлено, що Восьмий апеляційний адміністративний суд враховуючи те, що відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, відповідно до ухвали від 13 лютого 2024 року призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Отже, з наведеного випливає, що суд апеляційної інстанції не вирішував питання, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа, натомість, з огляду на те, що суд першої інстанції розглядав справу за правилами загального позовного провадження, суд апеляційної інстанції за відсутності клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю призначив її розгляд в порядку письмового провадження.
З огляду на зазначене, Суд визнає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції у Львівській області про скасування наказу- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк