22 липня 2024 року
м. Київ
справа №160/23397/23
адміністративне провадження № К/990/25354/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року
у справі № 160/23397/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12011400000623 від 01.06.2023 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати посвідку на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі №160/23397/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12011400000623 від 01.06.2023 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати посвідку на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повернуто скаржнику.
01 липня 2024 року касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно надійшла до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваної постанови вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивачу, зобов'язання відповідача видати посвідку на тимчасове проживання в Україні позивачу.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що постанова, яка ухвалена у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягає касаційному оскарженню.
Оскаржуючи постанову, розглянуту за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положення підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
Разом з тим, як уже було зауважено Верховним Судом в ухвалі від 24 червня 2024 року про повернення касаційної скарги, що наявний правовий висновок Верховного Суду щодо вказаних норм права, викладений у постанові від 25 січня 2024 року у справі №160/1521/23.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Разом з тим, Суд зауважив, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).
Отже, заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Не зважаючи на повернення касаційної скарги Верховним Судом з роз'ясненнями щодо приведення її змісту до вимог процесуального закону, відповідачем не враховані такі зауваження.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 160/23397/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
О. А. Губська