22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 200/6666/23
адміністративне провадження № К/990/25648/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №200/6666/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 , третя особа: Краматорський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 , третя особа: Краматорський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06 грудня 2023 року, просив:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_2 , що виразилася у не здійсненні щодо військовослужбовця ОСОБА_1 з дати проходження ним військової служби з 28 жовтня 2020 року по дату винесення рішення судом у справі розрахунку та виплати матеріального, грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, відповідної кваліфікації, та інших надбавок, доплат, винагород, премій, порушенням умов абзацу другого, дев'ятого, дванадцятого, чотирнадцятого, п'ятнадцятого п.2 Контракту від 28 жовтня 2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконати: наказ Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" та абзац другий, дев'ятий, дванадцятий, чотирнадцятий, п'ятнадцятий п.2 зобов'язань Контракту від 28 жовтня 2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та здійснити на користь ОСОБА_1 , розрахунок та виплату належного матеріального забезпечення, виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, відповідної кваліфікації, та інших надбавок, доплат, винагород, премій, які йому належали з 28 жовтня 2020 року до 01 жовтня 2021 року включно;
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , - полковника ОСОБА_2 , яка виразилася у не сплаті страхових внесків передбачених Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підлягає сплаті щомісяця відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за час проходження військової служби військовослужбовцем ОСОБА_1 з 28 жовтня 2020 року до 01 жовтня 2021 року і по дату ухвалення судового рішення у справі, порушенням умов визначених в абзаці другому, дев'ятому, дванадцятому, чотирнадцятому, п'ятнадцятому пункту 2 Контракту від 28 жовтня 2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, порушенням наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» - та протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплатити страхові внески передбачені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до Закону України від 08 липня 2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", виконати лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28 листопада 2023 року № 0500-0704-8/102219 з проханням проведення аналізу поданої звітності та привести дані реєстру застрахованих осіб до актуального стану за час проходження військової служби ОСОБА_1 , з 28 жовтня 2020 року до 01 жовтня 2021 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представником позивача до Верховного Суду подано касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
02 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд повторно надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №200/6666/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник знову посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого повторно зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема: абзаци 2, 9, 12,14,15 пункту 2 Контракту, накази від 01 жовтня 2021 року №28-РС та №199 виданими відповідачем, якими позивача зараховано до списків частини та постановлено на грошове забезпечення з 28 жовтня 2020 року, у системному взаємозв'язку з пунктом 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ у системному зв'язку з статтями 42, 43 Конституції України, статтями 94, 97, 115 Кодексу законів про працю України, статтями 15, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», статтею 21 КЗпП України, статтею 526 ЦК України, пункт 2 статті 14, пункт 6 статті 20 Закону №1058-ІV, абзац 7 пункт1 статті 4 Закону №2464-VІ, абзац перший постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема у тому випадку, що з 28 жовтня 2020 року по 30 вересня 2021 року позивач проходив військову службу у відповідача на підставі Контракту та був зарахований до списків військової частини, але за цей час ЄСВ за нього відповідачем - не сплачувалося.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено обставини справи із цитуванням правових норм та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій. Проте, заявник не зазначив, як і не конкретизував, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який одночасно відсутній у рішеннях Верховного Суду, як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, особа, яка подає касаційну скаргу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, справа має суспільний інтерес та має виняткове значення для учасникас прави, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, що за змістом відповідає підпунктам «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалі від 01 липня 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Зазначене свідчить, що представник позивача формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Також Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №200/6666/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 , третя особа: Краматорський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак