22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 620/4675/22
адміністративне провадження № К/990/25833/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенко О.Б., перевіривши касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кінебаса Олексія Михайловича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №620/4675/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області (далі - ГУ НП у Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Чернігівській області №489 від 13 червня 2022 року в частині пункту: За грубе порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), пунктом 3 Розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09 листопада 2016 року (далі -Правила етичної поведінки поліцейських), Присяги працівника поліції, у частині самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання своїх службових, функціональних обов'язків як поліцейського, зокрема як керівника, відповідно до Закону № 580-VIII під час дії правового режиму воєнного стану на території України, виїзду (без належного погодження керівництва ГУНП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Чернігівській області №319о/с від 28 червня 2022 року про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП, 29 червня 2022 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного суду від 20 липня 2023 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 620/4675/22 скасовано та направлено справу № 620/4675/22 на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи при цьому на не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.
Так, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 21 вересня 2022 року (справа № 260/1739/20), від 21 грудня 2021 року (справа № 380/9689/20), від 31 липня 2019 року (справа № 815/810/18) та від 04 листопада 2020 року (справа №389/2004/16-ц), відповідно до якої в разі якщо наказ про звільнення позивача було видано у період, коли позивач був непрацездатний, такий наказ порушує вимоги частини третьої статті 40 КЗпП.
Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 12 та 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України який було затверджено Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статтю 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 2 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 816/70/16, від 01 квітня 2020 року у справі №806/647/15.
Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд зазначає, що посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи при цьому на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування статей 16 та 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в контексті обчислення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності в разі якщо, поліцейського було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, проте, в подальшому даний наказ було скасовано, після чого поліцейського було повторно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за той самий проступок.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник, вказавши норму права, яку на його думку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, водночас не обґрунтував належним чином, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилено доводи позивача щодо дослідження доказів.
Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Водночас, посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв'язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кінебаса Олексія Михайловича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №620/4675/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.Б. Прокопенко