Справа № 620/7538/22 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
22 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного штрафу,-
До Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Уктрансбезпеки від 07.09.2022 № 329812 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що послуги з перевезення вантажів не надавав, транспортний засіб НОМЕР_1 передано в орендне користування ФОП ОСОБА_2 згідно укладеного договору, тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу.
12.01.2023 рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено повністю.
10.05.2023 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Чернігівського окружного адміністративного залишено без змін.
21.11.2023 ухвалою Верховного Суду рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій зазначив, що суди не вжили усіх визначених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, які склалися між учасниками справи в момент здійснення спірної перевірки із посиланням на норми законодавства, якими врегульовано такі правовідносини, у зв'язку із чим не встановили усі дійсні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим передчасно дійшли висновків по суті вимог без належного мотивування.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки VOLVO, модель FH13.440, спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е, червоного кольору, 2008 р. випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 та власником причіпу/напівпричіпу марки SCHWARZMULLER, модель SPA-3E, номерний знак НОМЕР_3 (а.с.45).
01.06.2022 між орендодавцем ФОП ОСОБА_1 та орендарем ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди транспортних засобів, предметом якого є передання за плату у тимчасове користування транспортного засобу марки VOLVO, модель FH13.440, спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е, червоного кольору, 2008 р. випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 (а.с.7).
11.07.2022 ФОП ОСОБА_2 здійснено перевезення вантажу насипом автомобілем марки VOLVO, модель FH13.440, НОМЕР_1 , про що свідчить товарно-транспортна накладна №119883 від 11.07.2022 (а.с.9).
12.07.2022 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.42-44), за результатами якої складено акт перевірки № 329869, в якому зазначено про відсутність у водія документів, передбачених статтею 48 Закону№ 2344-ІІІ. Водій ОСОБА_3 з актом ознайомився, про що ним особисто зроблено запис в графі акту «Пояснення про причини порушень», де водій зазначив наступне: «Можливо у шефа у офісі».
08.08.2022 позивачу направлено повідомлення про розгляд справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт із зазначенням часу 07.09.2022 з 10 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. і місця розгляду справи. Додатком до повідомлення надіслана копія акту №329869 від 12.09.2022 року (а.с.48).
Згідно даних, зазначених на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення, повідомлення про розгляд справи позивач отримав 11.08.2022 року (а.с.49).
07.09.2022 до приміщення територіального органу Укртрансбезпеки з'явився позивач, жодних клопотань, документів, що спростовували б факт вчинення порушення 12.07.2022 не надав.
Проаналізувавши зазначені в акті №329869 від 12.09.2022 порушення, керуючись положеннями абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідачем винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 07.09.2022 року №329812 (а.с.50).
Копія постанови вручена позивачу 07.09.2022, про що свідчить його підпис на постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №329812 від 07.09.2022 року.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений абз. 15 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому до останнього не може бути застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 00,00 грн., а посадові особи відповідача діяли без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваних рішень.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовими положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі по тексту - Закон №2344-ІІІ) регулюються відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
За текстом статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частиною першої статті 34 закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до частини першої, другої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону № 2344-III).
За частиною другою статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
За текстом частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Пунктом першим Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі по тексту - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Відповідно до пункту 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі по тексту - Порядок №1567).
Пунктом 25 Порядку 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.
За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Відповідно до пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку №1567).
Тобто, з вищенаведених правових норм вбачається, що рейдова перевірка проводиться щодо суб'єкта господарювання та виявлені порушення фіксуються в акті.
При цьому, законодавство зобов'язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що спеціальним суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, є автомобільний перевізник, який надає послуги чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).
Згідно положень цих Правил, перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил (пункт 11.1 Правил №363).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ід час проведення 12.07.2022 перевірки автомобіля марки VOLVO, модель FH13.440, НОМЕР_1, водій надав представникам Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну № б/н від 11.07.2022, в якій зазначено автомобіль VOLVO, НОМЕР_1 та причіп/напівпричіп НОМЕР_3 , що є власністю ОСОБА_1 .
Проте, Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.07.2022 № 329869, містить посилання на товарно-транспортну накладну № 119883 від 11.07.2022 та на те, що автомобільним перевізником є ФОП « ОСОБА_4 » (« ОСОБА_4 ») (а. с. 47). Тобто, під час перевірки досліджувалось питання хто є автомобільним перевізником, що відображено у цьому акті.
Разом з тим, посадовими особами вказані обставини не враховані.
Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з позивача як власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.
Так, позивач є власником транспортного засобу, який перевірявся Відділом Укртрансбезпеки, однак як встановлено судом, 01.06.2022 між орендодавцем ФОП ОСОБА_1 та орендарем ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди транспортних засобів, предметом якого є передання за плату у тимчасове користування транспортного засобу марки VOLVO, модель FH13.440, спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е, червоного кольору, 2008 р. випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 .
Отже, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки. Під час руху основним і єдиним юридичним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна. Цей документ використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Як вже встановив суд, товарно-транспортна накладна № 119883 від 11.07.2022 містить відомості, що перевізником є ФОП ОСОБА_2 .
Таким чином, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи суд дійшов висновку, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону N 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Отже, враховуючи, що відповідачу було відмово, що перевізником у даному випадку був ФОП ОСОБА_2 , а не позивач, то спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача є необгрунтованою, тобто прийнята без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення (порушення п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), тому є протиправною і підлягає скасуванню.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 01.06.2023 року по справі №640/39442/21.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що в даному випадку в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
Л.О. Костюк