П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/15199/23
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Вовненко А.В.
представника відповідача - Голубашенка Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про протиправним та скасування пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 листопада 2023 року №885,
17.12.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.11.2023 року №885 «Про результати службового розслідування».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що пунктом 2 оскаржуваного наказу до нього безпідставно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Також позивач посилався на те, що з оскаржуваного наказу не можливо встановити, які саме посадові обов'язки ним не виконані, не конкретизовано, в чому саме полягає порушення ним Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не конкретизовано, в чому полягає систематичність невиконання службових обов'язків.
Посилався позивач і на те, що під час проведення службового розслідування відповідачем були допущені суттєві порушення, які впливають на законність оскаржуваного наказу, зокрема порушення п. 3, п. 5, п. 12 розділу ІІІ, п. 3 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у ЗСУ, затвердженого наказом МОУ від 21.11.2017 №608, ст. 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неправильно встановлено обставини справи - відсутня конкретизація в чому полягає «систематичність» невиконання службових обов'язків, резолютивна частина наказу не відповідає описовій - неналежне ставлення переросло в систематичне невиконання, неправомірні дії - в бездіяльність, перелік наведених у наказі статей Статутів також не містить визначення конкретного проступку, за який притягнуто до дисциплінарної відповідальності, тобто загалом; на порушення ст.244 КАС України не вирішено, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача; на порушення ст.246 КАС України не зазначено мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачем щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, просто переписано у рішенні відзив безвідносно до суті підстав позову; за для наповнення рішення, на думку апелянта, описуються з посиланням на купу постанов Верховного Суду про дискреційні повноваження щодо обрання відповідачем виду дисциплінарного стягнення, хоча жодного слова в позові про невідповідність суворості стягнення не ставилось, оскільки не було взагалі підстав для накладення будь-якого стягнення.
Також апелянт зазначає:
- про безпідставне призначення службового розслідування, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки у наказі про призначення службового розслідування не зазначено, що ж за порушення вчинено, для якого слід було призначити розслідування, та не вказано конкретно особу, стосовно якої воно проводиться, що є порушенням пункту 3 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 (далі - Порядок);
- про безпідставність продовження службового розслідування та не ознайомлення апелянта з наказами про продовження, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки службове розслідування закінчено 14 листопада 2023 року, однак згідно наказу від 30.10.2023 року №231 акт мав бути поданий начальнику на затвердження до 09.11.2023, що також є порушенням пункту 3 розділу ІІІ Порядку;
- про видання наказів різними начальниками під час процедури службового розслідування, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки наказ №226 про призначення службового розслідування видає один начальник, наказ №231 про продовження - другий, наказ про результати службового розслідування №885 - третій, який акт службового розслідування не затверджував. Це все, на думку апелянта, є порушенням статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оскільки прийняв рішення притягнути до дисциплінарної відповідальності та притягнув не один і той самий начальник;
- про не виконання обов'язку ознайомити апелянта з актом службового розслідування, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки з актом службового розслідування після його розгляду начальником та перед виданням наказу апелянта не вважали за потрібне ознайомити, що є порушенням пункту 3 розділу ІV Порядку;
- про відсутність формулювання конкретного дисциплінарного проступку, який із службових обов'язків маючи змогу виконати апелянтом не виконано, що конкретно та до якого часу мав зробити і не зробив за наявності засобів для виконання, в чому полягає причинно-наслідковий зв'язок між допущеними діями чи бездіяльністю і конкретними числовими чи якісними наслідками: «неправомірні дії … полягають в неналежному ставленні» - оскільки виходить, що дії полягають у бездіяльності, тому і неможливо конкретизувати, чи апелянт діями вчинив якийсь проступок, чи бездіяльністю.
Необґрунтованим апелянт вважає посилання:
- на «відсутність керівної ролі начальника», оскільки відсутнє таке поняття «керівна роль», а тому і відсутня можливість перевірити її наявність чи відсутність, тому і немає такого поняття у службових обов'язках;
- на «незнання та злісне невиконання алгоритму дій …», оскільки є незрозумілим чи апелянт не знає, чи не виконує. В той час як зі змісту наказу невідомо в чому полягає порушення, але апелянт припускає, що за те, що не надав доповіді про самовільне залишення військової частини трьома військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак наказ МОУ №604 ним не порушено, оскільки ці військовослужбовці були виключені зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 і їх нез'явлення до нового місця проходження військової служби можна з'ясувати лише саме у військовій частині, до якої вони протягом трьох днів не прибули, і командування якої має подавати повідомлення про злочин за ст..407 КК України;
- на «відсутність розуміння …», оскільки немає такого критерію, за яким можна перевірити чи є розуміння, чи немає його, і в Статутах ЗСУ відсутня норма про те, як треба розуміти ту чи іншу «роль», щоб це влаштовувало начальника, а тому на думку апелянта вказане свідчить про суцільну «радянщину» в цьому словосполученні;
- на «відсутність деталізації…», оскільки начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 28.12.2022 затверджено всі функціональні обов'язки особового складу РТЦК та СП і підпорядкованих відділів включно з ротами охорони (доказом чого є фото титульної сторінки обов'язків одного з відділів), за тими затвердженими обов'язками апелянт і працює, проте йому у провину ставиться неякісні обов'язки, які визначив сам керівник;
- на «низький рівень організації взаємодії…», оскільки відсутні критерії, які визначають рівень «високий», «середній» чи «низький» організації взаємодії, а тому є незрозумілим яким чином особи, що проводили службову перевірки дійшли висновку саме про «низький рівень організації взаємодії…»;
- на «відсутність своєчасних доповідей щодо виконання заходів мобілізації…», оскільки з цього приводу від апелянта жодних пояснень не відбиралось, а вказане питання взагалі таке не поставало, оскільки щоранку о 7.45 апелянт доповідає начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 про кількість військовозобов'язаних, яких планується поставити до військових частин, а заступник доповідає декілька разів на день на селекторній нараді заступнику обласного начальника скільки поставлено і скільки планується.
Також апелянт посилається на низку постанов Верховного Суду, зокрема:
- у справі №813/1953/17 щодо обов'язкової наявності у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, обставин вчинення допущеного військовослужбовцем проступку;
- у справі №822/1120/17 від 15.04.2020,
- у справі №420/14943/21 від 11.09.2023, відповідно до якої критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_4 посилається на те, що суд першої інстанції відхилив посилання позивача, які вказані і в апеляційній скарзі, стосовно того, що службове розслідування призначене наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 наказом від 20.10.2023 №226 безпідставно, адже він суперечить п. 3 Розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608). Також, суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що у наказі про призначення службового розслідування не зазначено суті порушення, порушення строків проведення службового розслідування та інші порушення порядку проведення службового розслідування, оскільки зазначене не відповідає дійсності і спростоване наявними в матеріалах справи документами, такими як наказ по призначення службового розслідування, в якому чітко зазначено «призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли незадовільному виконанню особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня - вересня 2023 року, а також встановлення ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушень викладених в пунктах 2, 3, 8, 9 Акту від 20.10.2023 №М/304ДСК, наказами про продовження строку службового розслідування тощо. Також суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на формальні неточності чи відсутність конкретизації не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, більш того зазначені посилання позивача не спростовують доведеності його вини у вчинені дисциплінарного проступку.
Стосовно посилання в апеляційній скарзі на не залучення безпосереднього керівника апелянта до проведення службового розслідування, що тягне за собою незаконність його результатів, ІНФОРМАЦІЯ_4 посилаючись на приписи ст. 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 5, п. 12 розділу III Порядку №608, п. 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), зазначає, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 є безпосереднім начальником апелянта.
При цьому, відповідач зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, станом на дату видачі наказу від 20.10.2023 №226 про призначення службового розслідування начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 був відсутній, а його повноваження тимчасово виконував ОСОБА_2 , який діяв на підставі наказу від 26.08.2023 №190.
За наведених обставин, відповідач вказує, що ним не було допущено порушення п. 12 розділу ІІІ Порядку №608 та аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 №826/6944/17.
Стосовно доводів апелянта щодо безпідставності продовження строків проведення службового розслідування та порушення строків його проведення ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами спростовуються твердження апелянта про порушення строків проведення службового розслідування, адже строки його проведення визначені відповідними наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому відповідач не обмежений у своєму праві продовження строків проведення службового розслідування окрім як загальним строком проведення службового розслідування передбаченим Порядком №608..
Щодо посилання апелянта на те, що відповідачем незаконно видавались накази під час процедури службового розслідування різними начальниками, ІНФОРМАЦІЯ_4 , з посиланням на припис ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), вказує, що наведеною нормою не встановлено обов'язок видання наказу про призначення службового розслідування та наказу про завершення службового розслідування однією особою, натомість передбачено що це має бути командир (начальник).
Щодо посилання апелянта на порушення відповідачем п. 3 розділу IV Порядку №608 в частині ознайомлення його з результатами службового розслідування, відповідач зазначає, що п. 3 розділу IV Порядку №608 встановлені права військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, серед яких є право на ознайомлення з актом службового розслідування. Проте, на думку відповідача, апелянт жодним чином не підтверджує своє волевиявлення на ознайомлення з актом службового розслідування, а лише посилається на ненадання йому можливості скористатись своїм правом.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності формулювання конкретного дисциплінарного порушення відповідач зазначає таке.
Відповідно до наказу від 20.10.2023 №226 про призначення службового розслідування, службове розслідування призначено на підставі Акту перевірки виконання завдань за призначенням ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.10.2023 №М/304ДСК, з метою уточнення причини і умов, що сприяли незадовільному виконанню особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня - вересня 2023 року, а також встановлення ступеню вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушень викладених в пунктах 2,3,8,9 Акту від 20.10.2023 №М/304ДСК.
Крім цього, як вбачається з оскаржуваного наказу, актом від 20.10.2023 №М/304ДСК встановлено, що стан справ щодо виконання ІНФОРМАЦІЯ_7 заходів з проведення мобілізації оцінюється як «незадовільний». Відповідальними особами за завдання, які були предметом перевірки та в роботі яких було встановлено порушення та недоліки є, в тому числі начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковник ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на підтвердження факту неналежного виконання апелянтом службових обов'язків в матеріалах справи наявні акт службового розслідування; акт перевірки виконання завдань за призначенням ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.10.2023 №М/304ДСК, яким встановлено, що стан щодо виконання ІНФОРМАЦІЯ_7 заходів проведення мобілізації оцінюється як «незадовільний»; пояснення позивача, пояснення начальника Баштанської районної військової адміністрації.
За наведених обставин, ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає. що доводи апеляційної скарги не спростовують того факту, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 12.04.2023 року № 759 підполковника ОСОБА_1 призначено на посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (Т1, а.с. 12).
20.10.2023 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 затверджено витяг з акту перевірки виконання завдань за призначенням ІНФОРМАЦІЯ_8 (Т2, а.с. 2-16).
20.10.2023 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 прийнято наказ №226 про призначення службового розслідування, яким призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли незадовільному виконанню особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня - вересня 2023 року, а також встановлення ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушень викладених в пунктах 2, 3, 8, 9 Акту від 20.10.2023 №М/304ДСК (Т1, а.с. 5 зворот).
Наказом від 30.10.2023 №231 продовжено строк проведення службового розслідування призначеного наказом від 20.10.2023 №226 до 09.11.2023 (Т1, а.с. 6 зворот).
Наказом від 09.11.2023 №241 продовжено строк проведення службового розслідування призначеного наказом від 20.10.2023 №226 до 14.11.2023 (Т1, а.с. 31).
14.11.2023 Старшим офіцером відділу військового обліку, бронювання та впровадження ЄДР військовозобов'язаних сектору мобілізаційно-оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_4 складено акт службового розслідування №М/340ДСК (Т2, а.с. 17-49).
Відповідно до п. 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.11.2023 №885 начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - попередження про неповну службову відповідність (Т1, а.с. 9-10).
З наведеного акту вбачається, що метою перевірки було вивчення та аналіз стану виконання службових обов'язків покладених нормативно-правовими актами функцій та завдань особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Під час роботи комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснено перевірку знань посадовими особами основних завдань (завдань за призначенням); стану військового обліку військовозобов'язаних та резервістів; обліку, зберігання, видачу військових квитків (тимчасових посвідчень) рядового, сержантського, старшинського складу; ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів; проведення заходів мобілізації людських і транспортних ресурсів; ведення кадрової роботи та обліку особового складу; організації зв'язку; роботи з відбору на військову службу за контрактом; стану морально-психологічного забезпечення; ведення справ про адміністративні та кримінальні провадження.
За результатами роботи комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено Акт перевірки виконання завдань за призначення ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20 жовтня 2023 року №M/304ДСК, яким встановлено, що стан справ щодо виконання Баштанським районним ТЦК та СПІ заходів проведення мобілізації оцінюється як «НЕЗАДОВІЛЬНИЙ».
Встановлено, що дійсний стан справ став можливим внаслідок:
- фактичної відсутності керівної ролі начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо діяльності підпорядкованих відділів за організацією їх роботи щодо виклику, оповіщення, прибуття та проходження військово-лікарської комісії військовозобов'язаними та резервістами;
- незнання та злісне невиконання алгоритму дій начальника районного ІНФОРМАЦІЯ_5 у випадку залишення військовослужбовцем місця несення служби;
- відсутність розуміння посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 , що обіймають посади із значно вищими штатно-посадовими категоріями та тарифними розрядами ніж у підпорядкованих відділах (підрозділах) та аналогічних органах військового управління, їх ролі та відповідальності за стан справ в підпорядкованих відділах;
- відсутність деталізації та визначення відповідальності, зобов'язань та прав у функціональних обов'язках всього особового складу районного ІНФОРМАЦІЯ_5 та підпорядкованих відділів;
- низький рівень організації взаємодії з органами місцевого самоврядування, влади, підрозділами Національної поліції України, центрами зайнятості та керівниками підприємств, установ та організацій усіх форм власності;
- відсутність дієвого контролю за поверненням військовозобов'язаних, які були направлені для поглибленого додаткового медичного обстеження;
- відсутність своєчасних доповідей з боку начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо виконання заходів мобілізації на території району за підпорядкованістю та начальнику районної військової адміністрації про невиконання планових завдань ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо поставки військовозобов'язаних до військово-організаційних структур Збройних Сил України та інших військових формувань;
- не проведення шомісячного підведення підсумків роботи з наданням оцінки вкладу кожного військовослужбовця (державного службовця, працівника 3С України), щодо виконання заходів загальної мобілізації.
Відповідальними особами за завдання, які були предметом перевірки та в роботі яких було встановлено порушення та недоліки є:
начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковник ОСОБА_5 ;
Неправомірні дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 полягають в неналежному ставленні до покладених на нього службових обов'язків, а саме:
- відсутності керівної ролі начальника районного ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо діяльності підпорядкованих відділів за організацією їх роботи щодо виклику, оповіщення, прибуття та проходження військово-лікарської комісії військовозобов'язаними та резервістами;
- незнання та злісне невиконання алгоритму дій визначеного наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 за №604 «Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту» (далі - Інструкція 3 надання доповідей) щодо своєчасності та об'єктивності надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення;
- відсутність розуміння ролі та відповідальності за стан справ в підпорядкованих відділах;
- відсутність деталізації та визначення відповідальності, зобов'язань та прав у функціональних обов'язках всього особового складу районного ІНФОРМАЦІЯ_5 , підпорядкованих відділів;
- низький рівень організації взаємодії з органами місцевого самоврядування, підрозділами Національної поліції України, центрами зайнятості та керівниками підприємств, установ та організацій усіх форм власності;
- відсутність своєчасних доповідей щодо виконання заходів мобілізації на території району за підпорядкованістю про невиконання планових завдань ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо поставки військовозобов'язаних до військово-організаційних структур Збройних Сил України та інших військових формувань.
Вказані вище неправомірні дії призвели до порушень, які були виявлені в ході роботи комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 та як наслідок, незадовільному виконанні особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня - вересня 2023 року.
Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина військовослужбовця виражається у формі службової недбалості.
Таким чином, підполковник ОСОБА_1 будучи начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 , діючи всупереч інтересам служби та службовим обов'язкам порушив вимоги ст.ст. 9, 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби, ст.ст. 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного Статуту, п.п. 1, 2, 4, 21 розділу І Інструкції з надання доповідей.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є неналежне виконання начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_1 службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Надалі, за порушення позивачем вимог ст.ст. 9, 11, 16, 37, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, відповідно до пункту «г» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковника ОСОБА_1 за систематичне невиконання службових обов'язків, враховуючи попередні стягнення до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО НЕПОВНУ СЛУЖБОВУ ВІДПОВІДНІСТЬ».
Також, 28.06.2024 ІНФОРМАЦІЯ_10 на виконання вимог ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2024 надано копії додатків до акту службового розслідування від 14.11.2023 №М/340ДСК, а саме:
- копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.10.2023 №226;
- копію пояснень майора ОСОБА_6 від 30.10.2023;
- копію листа начальника Баштанської районної адміністрації від 30.10.2023 №02-14-1667;
- копію телеграми вч НОМЕР_1 від 07.05.2021 №5/4/1073;
- копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.10.2023 №231 про продовження строку проведення службового розслідування;
- копію рапорту підполковника ОСОБА_7 від 09.11.2023 №2644/вн;
- копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.11.2023 №241 про продовження строку проведення службового розслідування;
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовані обставини встановлення командуванням причин і умов дисциплінарного правопорушення та, відповідно, правильність і відповідність дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення, що відповідає вимогам ст.ст. 45,48, 83,84 Дисциплінарного статуту.
Здійснюючи розгляд даної адміністративної справи, апеляційний суд враховує, відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У цій справі апеляційний суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Отже, керуючись завданнями та основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Відносини щодо проходження військовослужбовцями військової служби врегульовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232).
Закон № 2232 регулює відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно ст. 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 24 Закону № 2232 передбачено, що початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут).
Цим Статутом визначено, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
При цьому, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 548-XIV (далі Статут ЗСУ).
Так, відповідно до ст. 3 Статуту ЗСУ військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Статтею 5 Статуту ЗСУ визначено, що внутрішня служба це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба, відповідно до ст.ст. 6, 7 Статуту ЗСУ, здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту ЗСУ зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідно до ст.ст. 11, 16 Статуту ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
- свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
- бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
- беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
- постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
- знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
- дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
- поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
- бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
- вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
- виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
- додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Положенням ст. 26 Статуту ЗСУ передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.ст. 28, 29, 30 Статуту ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
За положенням ст. 48 Дисциплінарного статут, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців визначено ст.ст. 83, 84 Дисциплінарного статуту, згідно яких на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За положенням ст.ст. 96, 98 Дисциплінарного статут, дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
За положенням ст.ст. 105, 106, 109 Дисциплінарного статут, облік заохочень та дисциплінарних стягнень ведеться в усіх підрозділах (від роти і вище) та військових частинах.
Усі заохочення та дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця (додаток 3 до цього Статуту).
У разі зняття дисциплінарного стягнення у службовій картці військовослужбовця в розділі «Стягнення» робиться запис коли й ким стягнення знято.
Якщо накладені на військовослужбовця такі дисциплінарні стягнення, як зауваження, догана і сувора догана, після закінчення року після їх накладення не були зняті і він не вчинив за цей час іншого правопорушення, за яке був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, у відповідній графі розділу «Стягнення» робиться запис про зняття стягнення у зв'язку із закінченням строку.
Позивач займає посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до п. 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі Положення), завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Пунктом 7 Положення передбачено, що з метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно п. 14 Положення керівник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідає за, в тому числі:
Військовий облік призовників військовозобов'язаних та резервістів;
мобілізаційну готовність територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
своєчасне та повне виконання завдань, покладених на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;
здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву) та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до порядку мобілізаційного розгортання, визначеного Міноборони та Генеральним штабом Збройних Сил, а також на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до положень ст. 59 Статуту ЗСУ начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковник ОСОБА_1 зобов'язаний:
- планувати роботу, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці;
- об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази;
- встановлювати у районному ІНФОРМАЦІЯ_5 та його підпорядкованих відділах такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
У постанові від 22.10.2021 року у справі № 460/2869/19 Верховний Суд дійшов наступного правового висновку, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Верховним Судом взято до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Однак, аналізуючи доводи апелянта щодо необґрунтованості застосування до нього дисциплінарного стягнення за вчинення даного проступку, Верховний Суд виходив з того, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неправильно встановлено обставини справи - відсутня конкретизація в чому полягає «систематичність» невиконання службових обов'язків, резолютивна частина наказу не відповідає описовій - неналежне ставлення переросло в систематичне невиконання, неправомірні дії - в бездіяльність, перелік наведених у наказі статей Статутів також не містить визначення конкретного проступку, за який притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Апеляційний суд приймає цей довід апеляційної скарги з огляду на наступне.
Під терміном «систематичне невиконання службових обов'язків» слід розуміти, що система має місце у разі вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку після застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке не втратило юридичної сили. Військовослужбовця може бути звільнено лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання ним своїх обов'язків, визначених контрактом або за порушення дисципліни.
Разом із тим, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.11.2023 №885 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивачу оголошено попередження про неповну службову відповідність, дійсно не містить конкретизації, в чому полягає систематичність невиконання службових обов'язків, що спростовує наведені доводи відповідача.
Відповідачем не надано обґрунтованих доказів щодо наявності систематичності вчинення позивачем порушень.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта щодо безпідставного призначення службового розслідування, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки у наказі про призначення службового розслідування не зазначено, що ж за порушення вчинено, для якого слід було призначити розслідування, та не вказано конкретно особу, стосовно якої воно проводиться, що є порушенням пункту 3 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції та вказав відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, зазначене не відповідає дійсності і спростоване наявними в матеріалах справи документами, такими як наказ по призначення службового розслідування, в якому чітко зазначено «призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли незадовільному виконанню особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня - вересня 2023 року, а також встановлення ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушень викладених в пунктах 2, 3, 8, 9 Акту від 20.10.2023 №М/304ДСК, наказами про продовження строку службового розслідування тощо.
Стосовно посилання апелянта на безпідставність продовження службового розслідування та не ознайомлення апелянта з наказами про продовження, що тягне за собою незаконність його результатів, оскільки службове розслідування закінчено 14 листопада 2023 року, однак згідно наказу від 30.10.2023 року №231 акт мав бути поданий начальнику на затвердження до 09.11.2023, що також є порушенням пункту 3 розділу ІІІ Порядку.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає, що вказане не відповідає дійсності і спростоване наявними в матеріалах справи документами, такими як наказ по призначення службового розслідування від 20.10.2023 №226 (Т1, а.с. 5 зворот), в Якому чітко зазначено «призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли незадовільному виконанню особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 та його підпорядкованих відділів завдань за призначенням протягом серпня вересня 2023 року, а також встановлення ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушень викладених в пунктах 2, 3, 8, 9 Акту від 20.10.2023 №М/304ДСК», наказами про продовження строку службового розслідування тощо. Тобто, посилання позивача на формальні неточності чи відсутність конкретизації не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, більш того зазначені послання позивача не спростовують доведеності його вини у вчинені дисциплінарного проступку.
Щодо посилання апелянта на те, що відповідачем незаконно видавались накази під час процедури службового розслідування різними начальниками, апеляційний суд погоджується з відповідачем, що Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, не встановлено обов'язку видання наказу про призначення службового розслідування та наказу про завершення службового розслідування однією особою.
Так, частиною першою, статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Частиною четвертою цієї ж статті визначено що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Щодо посилання апелянта на порушення відповідачем п. 3 розділу IV Порядку №608 щодо невиконання обов'язку ознайомити апелянта з актом службового розслідування, апеляційний суд зазначає, що пп. 3, п. 3 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування, однак, як правильно зауважує відповідач, у вказаному порядку відсутній обов'язок осіб, які проводять службове розслідування ознайомлювати апелянта з актом службового розслідування.
Щодо посилань апелянта на відсутність формулювання конкретного дисциплінарного проступку, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідачем в оскаржуваному наказі наведені обставини, у чому саме полягає неналежне виконання позивачем посадових обов'язків, однак без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається відповідач при обранні виду дисциплінарного стягнення, не наведення обставин вчинення дисциплінарного поступку не можуть вважатися належною оцінкою в юридичному розумінні.
Наказ як офіційний документ повинен характеризуватися точністю, стислістю і зрозумілістю, та повинен містити точне формулювання суті та обставин допущеного позивачем проступку, що стало підставою для прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення з урахуванням передбачених законодавством обставин.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №814/934/18 наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин. При цьому, ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника.
Таким чином, за відсутності правильної юридичної кваліфікації дій позивача застосований до нього вид дисциплінарного стягнення не може вважатися пропорційним ступеню його вини, що узгоджується з висновком суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 року у справі №1.380.2019.004183, номер судового рішення в ЄДРСРУ 93879383.
Стосовно доводів апелянта щодо необґрунтованості посилання на «відсутність керівної ролі начальника», оскільки відсутнє таке поняття «керівна роль», а тому і відсутня можливість перевірити її наявність чи відсутність, тому і немає такого поняття у службових обов'язках, апеляційний суд вказує на наступне.
У контексті викладеного, апеляційний суд відзначає, що відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а стаття 11 цього статуту зобов'язує військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, стримувати інших військовослужбовців від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.
Поряд із цим приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на командира (начальника) як єдиноначальника покладено особисту відповідальність, зокрема, і за виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу. При цьому, командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Також статтею 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України прямо передбачено, що командир (начальник) зобов'язаний, окрім іншого, знати морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців; займатися правовим вихованням підлеглих; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини.
Зі змісту статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту випливає, що військова дисципліна полягає у додержанні всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України, та досягається, як шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України, так і шляхом умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів до підлеглих та правильного застосування засобів переконання. При цьому, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту командир відповідає за стан військової дисципліни, який визначається, зокрема, і морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
На підставі викладеного апеляційний суд вказує, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та стаття 5 Дисциплінарного статуту покладають на командира відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих йому військовослужбовців та за дотримання ними військової дисципліни. Така відповідальність може виражатися, у тому числі, і в дисциплінарній відповідальності командира за дії підлеглих йому військовослужбовців.
Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин, описаних вище, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незважаючи на відсутність у законодавстві прямого визначення такого поняття, як “керівна роль начальника” існує можливість перевірити її наявність чи відсутність.
Так, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідальність за стан виконання ІНФОРМАЦІЯ_7 заходів проведення мобілізації лежить на позивачеві, при цьому позивач, як керівник відповідає не лише за себе, а і за своїх підлеглих.
Суд апеляційної інстанції погоджується з апелянтом щодо необґрунтованості посилання відповідача на незнання та злісне невиконання алгоритму дій, визначних інструкцією № 604 щодо своєчасності та об'єктивності надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 3 розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються, зокрема, зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби та причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи, наказ про результати проведення службового розслідування не містить причинного зв'язку між неправомірними діями військовослужбовця, в даному випадку «незнання та злісне невиконання алгоритму дій, визначних інструкцією № 604 щодо своєчасності та об'єктивності надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення» та подією, що трапилась.
Такий зв'язок в матеріалах службового розслідування відсутній.
Також, апелянт виявив незгоду із посиланням у службовому розслідуванні на «відсутність розуміння …», оскільки немає такого критерію, за яким можна перевірити чи є розуміння, чи немає його, і в Статутах ЗСУ відсутня норма про те, як треба розуміти ту чи іншу «роль».
Апеляційний суд звертає увагу, що незважаючи на те, що в Статутах Збройних Сил України дійсно, відсутні конкретні інструкції щодо «розуміння тієї чи іншої ролі та відповідальності», існують загальні стандарти та норми, яких повинні дотримуватись всі військовослужбовці, зокрема розділ ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та частина І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Це включає загальне розуміння своїх обов'язків, відповідальності та ролі в структурі підрозділу.
Таким чином, навіть якщо конкретні норми щодо «розуміння тієї чи іншої ролі та відповідальності» відсутні в Статутах ЗСУ, існує достатньо інших регуляторних та практичних аспектів, які можуть бути використані для оцінки виконання обов'язків та відповідальності військовослужбовця.
Однак, апеляційний суд звертає увагу, що матеріалами службового розслідування лише зазначено про «відсутність розуміння ролі та відповідальності за стан справ в підпорядкованих відділах», однак не надано оцінки зазначено факту, не вказано, у чому саме полягає «відсутність розуміння ролі та відповідальності за стан справ в підпорядкованих відділах» та яким чином це призвело до погіршення виконання особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_6 завдань за призначенням саме протягом серпня - вересня 2023 року.
Апеляційний суд погоджується з апелянтом, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 28.12.2022 затверджено всі функціональні обов'язки особового складу РТЦК та СП і підпорядкованих підрозділів, таким чином, відповідач необґрунтовано посилається на відсутність деталізації та визначення відповідальності, зобов'язань та прав у функціональних обов'язках всього особового складу районного ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Суд апеляційної інстанції також враховує посилання апелянта на протиправність висновку службового розслідування про «низький рівень організації взаємодії…», оскільки відсутні критерії, які визначають рівень «високий», «середній» чи «низький» організації взаємодії, а тому є незрозумілим яким чином особи, що проводили службову перевірки дійшли висновку саме про «низький рівень організації взаємодії…»;
Апеляційний суд зазначає, що апелянт правильно зауважує про відсутність чітких критеріїв, що визначають рівні організації взаємодії, проте, навіть без таких критеріїв, термін "низький рівень організації взаємодії" є лише оціночним поняттям та може використовуватися для підкреслення неналежного ставлення до покладених на особу службових обов'язків.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта стосовно того, що від апелянта не відбиралось жодних пояснень з приводу відсутності своєчасних доповідей щодо виконання заходів мобілізації, з огляду на наступне.
Згідно статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;… виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначаються загальні обов'язки військовослужбовців. Водночас, ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Отже, вказаним положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено обов'язок військовослужбовця доповідати своєму начальникові обставини, які стосуються виконання ним своїх службових обов'язків.
Стосовно посилань апелянта на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема:
-посилання на висновок у справі №813/1953/17 щодо обов'язкової наявності у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, обставин вчинення допущеного військовослужбовцем проступку, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки, на відміну від справи №813/1953/17, у якій не проводилось службове розслідування, у справі №400/15199/23, що розглядається, службове розслідування проводилось.
- у справі №822/1120/17 від 15.04.2020, апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення надав правову оцінку правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що свідчить мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення, а саме:
- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;
- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;
- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;
- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
- у справі №420/14943/21 від 11.09.2023, відповідно до якої критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.11.2023 року №885 «Про результати службового розслідування» є обґрунтованим, логічним, структурованим, мотивованим і містить наведені норми права, що становлять легітимну основу такого рішення.
Однак, апеляційний суд не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції а також висновком щодо правомірності обрання відповідачем виду стягнення «попередження про неповну службову відповідність».
За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Поряд із цим, аналізуючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості накладеного на нього дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Апеляційним судом приймається до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Як правильно вказав суд першої інстанції, відповідачем під час обрання виду стягнення враховано накази від 04.08.2023 №12/ДСК-М догана; від 11.10.2023 №709 догана; від 06.11.2023 №14/ДСК-М догана; наказу від 16.11.2023 сувора догана; від 20.11.2023 №883 догана, що відповідає статті 86 Дисциплінарного статуту відповідно до змісту якої під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
При цьому Верховний Суд у постанові від 13 липня 2023 року у справі № 20/15045/21 вказував, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.
Вказана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 07 грудня 2018 року у справі №807/1325/16.
Як правильно вказав суд першої інстанції, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває в площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення.
Водночас реалізація таких повноважень здійснюється суб'єктом накладення дисциплінарного стягнення з певними обмеженнями.
Так, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, суб'єкт його накладення повинен врахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов'язків тощо.
Водночас адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення та чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
В аспекті спірних правовідносин необхідно зазначити, що для вирішення питання про правомірність застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, наявна необхідність з'ясування його співмірності характеру, обставинам та наслідкам вчиненого проступку.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, під час проведення службового розслідування відповідач встановив порушення позивачем вимог ст.ст. 9, 11, 16, 37, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, відповідно до пункту «г» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Склад дисциплінарного проступку позивача відповідач вбачав у неналежному виконанні начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_1 службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Апеляційний суд зауважує, що зазначені вище доводи та обставини залишилися поза межами дослідження судом першої інстанції, їм не було надано належної правової оцінки в розрізі відповідності обраного відповідачем виду стягнення критеріям співмірності та пропорційності.
Суд попередньої інстанції перевірив, чи враховувались відповідачем при обранні виду дисциплінарного стягнення обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, попередню поведінку позивача, його ставлення до виконання службових обов'язків та до скоєного.
Однак, суд першої інстанції оминув увагою доводи позивача про те, що у висновку службового розслідування відсутня конкретизація в чому полягає «систематичність» невиконання службових обов'язків, необґрунтованість посилання на:
- відсутності формулювання конкретного дисциплінарного проступку;
- незнання та злісне невиконання алгоритму дій;
- відсутність деталізації;
- відсутність своєчасних доповідей щодо виконання заходів мобілізації.
З огляду на викладене апеляційний суд наголошує, що суд першої інстанції не звернув увагу на встановлення усіх обставин, за яких позивачем вчинявся дисциплінарний проступок, та не дослідив співмірність обраного виду стягнення складу, характеру та наслідками вчиненого дисциплінарного проступку, що є ключовим моментом у ході судового розгляду цієї справи.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 620/4545/22.
Для учасників справи постановлення немотивованого (недостатньо мотивованого) рішення означає, що доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені судом, що, у свою чергу, може призвести до неправильного вирішення спору.
У порушення частини четвертої статті 9 КАС України судом не вжито визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суть якого розкрита в частині четвертій статті 9 КАС України.
Згідно із частиною третьою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною четвертою цієї статті встановлено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Варто зазначити, що судове рішення є результатом повного і всебічного з'ясування обставин адміністративної справи (стаття 244 КАС України) та ретельної оцінки наданих сторонами й витребуваних судом доказів на тлі правильного застосування норм матеріального і процесуального права (стаття 242 КАС України). Від зміни цих елементів, відповідно, може змінюватися й кінцевий результат судового рішення в адміністративній справі.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права та недотримання судом принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, та під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд констатує, що під час службового розслідування щодо позивача встановлено: неналежне ставлення до покладених на нього службових обов'язків, однак суд першої інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку по суті справи.
Апеляційний суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав апеляційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на правильність вирішення цієї справи.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення із ухвалення нової постанови про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 листопада 2023 року №885 «Про результати службового розслідування» в частині обрання виду дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 400/15199/23 - скасувати та ухвалити нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 листопада 2023 року №885 «Про результати службового розслідування» в частині застосованого до ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення, пункту «ґ» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - попередження про неповну службову відповідність.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 22.07.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький