П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1966/24
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 08.04.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Одеської митниці та приватного підприємства «ЗАХІД» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року по справі за позовом приватного підприємства «ЗАХІД» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, -
У січні 2024 року ПП «ЗАХІД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Одеської митниці (далі - відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UA500370/2023/000038/2 від 16.07.2023 року;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500370/2023/000138 від 16.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що до митного оформлення позивачем були надані документи, перелік яких визначений митним законодавством та які дають змогу визначити заявлену митну вартість товару по основному методу, а отже, на думку позивача, подані ним документи для митного оформлення товару, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення його митної вартості на підставі основного першого методу - за ціною договору (вартість операції), а тому рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з цим, позивач також звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на його користь витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн..
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ПП «ЗАХІД» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якого за КВЕД є 23.32 виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.
17.08.2022 року між BASKIM KIMYA DIS TICARET LIMITED SIRKETI, Туреччина (продавець) та ПП «Захід» (покупець) було укладено контракт на продаж №BZ-170822-UA. За Контрактом продавець продає хімічну продукцію та добрива на умовах CFR Ізмаїл (Інкотермс 2010) або іншими базисами згідно інвойсів (пункти 1.1, 1.2). Відповідно до пункту 2.3 Контракту у вартість товару включені вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; витрати на завантаження, вивантаження та обробку товарів. За змістом пункту 5.1 Контракту оплата за товар здійснюється відповідно до інвойсів.
Згідно Інвойсу №1906В-2 від 19.06.2023 року на виконання Контракту на умовах поставки CFR поставлено ПП «ЗАХІД» товар бікарбонат натрію - технічний.
З метою здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці надано митну декларацію №23UA500370005721U7 від 13.07.2023 року та документи, що підтверджують митну вартість товарів, зокрема:
- сертифікат якості (Certificate of quality) від 19.06.2023 року;
- рахунок-фактура (інвойс) (Соmmercial invoice) №1906B-2 від 19.06.2023 року;
- коносамент (Bill of lading) від 05.07.2023 року;
- вантажна відомість (Cargo Manifest) від 17.06.2023 року;
- сертифікат про походження товару (Certificate of origin) №Z0299893 від 10.07.2023 року;
- комерційна пропозиція від 19.06.2023 року;
- документ, що підтверджує вартість страхування №5004 від 03.07.2023 року;
- прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 19.06.2023 року;
- страховий поліс №09/01-187406 від 05.07.2023 року;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) №BZ-170822-UA від 17.08.2022 року.
Проте, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості митним органом встановлено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) проте у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, зокрема: аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу товарів від 17.08.2023 року №BZ-170822-UA не пронумеровані, не підписані сторонами, спостерігається наявність різних підписів на товаросупровідних документах;
2) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Згідно п.2.3 (b) контракту вартість пакування товару включено до ціни товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо включення даної складової митної вартості до ціни товару та її фактичний розмір, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
3) відповідно до п.6 ч.10 ст.58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов'язана з їх транспортуванням до борту судна у порту вивезення країни виробника товару. Згідно п.2.3 (с) контракту витрати на завантаження включені до ціни товару, проте у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
4) окрім того, відсутній договір про перевезення вантажу і його оплату та серед поданих товаросупровідних документів, відсутня копія митної декларації країни відправлення;
5) у поданому до митного оформлення прайс-листі від 19.06.2023 року №б/н товару відсутнє посилання на контракт або рахунок-фактуру, що не дає змогу ідентифікувати перелік цін із заявленим товаром;
6) надані платіжні інструкції за страхування товару не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт оплати, оскільки не містять підписів (власноручний або електронний) відповідальної особи платника, яка має право розпоряджатись рахунком, будь яких відміток про виконання платіжної операції надавачем платіжних послуг, відповідно до ч.14 Порядку, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 року №216;
7) сертифікат про походження від 10.07.2023 року №Z0299893 не містить посилання на інвойс або контракт чи інші товаросупровідні документи, а також назви судна.
Враховуючи вищезазначене, відповідно до ч.3 ст.53 МК України декларанту було запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Позивачу зазначено, що у відповідності до ч.6 ст.53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
ПП «ЗАХІД» листом від 16.07.2023 року вих.№16-07/1 надало Одеській митниці пояснення, що всі документи були надані згідно запиту та інших документів немає.
В обставинах прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що в митному органі відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до статей 59, 60 МК України неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62, 63 МК України методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в митному органі відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до п.1 ст.64 МК України у разі якщо митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58, 63 МК України, оскільки відповідно до п.2 ст.58 використані декларантом відомості не підтверджені документально митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ) резервним методом, скоригована митна вартість буде ґрунтуватися на раніше визначених митними органами митних вартостях подібних товарів відповідно до п.2 ст.64 МК України. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшими і становить по товару №1 - 0,470 доларів США/кг (МД від 27.04.2023 року №UA100180/2023/560127, МД від 25.06.2023 року №UA500370/2023/005125).
Отже, митним органом, скориговано митну вартість товару та прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів №№UA500370/2023/000038/2 від 16.07.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500370/2023/000138 від 16.07.2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано жодними належними, допустимими та достатніми доказами, що документи, надані позивачем до митної декларації не містять будь-яких відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, що б могло надати митному органу підстави для висновку про неправильне визначення позивачем митної вартості.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Правовідносини у даній справі урегульовано положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 49 якого митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з п.23, п.24 ст.4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За приписами ч.2 ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Отже, Митним кодексом України визначено вичерпний перелік документів, що подається декларантом до митного органу з метою підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до ч.ч.3-5 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.
У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткові документи лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МК України (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).
Відповідно до ч.6 ст.53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною 2 ст.54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно із ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів убачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмови у митному оформленні, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
Відтак, приписи вказаних норм права зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі поданих декларантом документів та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з даною обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Між тим, витребовувати контролюючий орган має лише ті документи, які надають змогу пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості та жодним чином не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом, зокрема, тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
В оскаржуваному рішенні одним з доводів було вказано, що у поданому до митного оформлення прайс-листі від 19.06.2023 року №б/н товару відсутнє посилання на контракт або рахунок-фактуру, що не дає змогу ідентифікувати перелік цін із заявленим товаром.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Прайс-лист (прейскурант) це документ, що містить перелік товарів, робіт та послуг (із можливим зазначенням їх характеристик), та із вказівкою їх вартості.
Крім цього, як вбачається з постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 13.03.2017 року «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року» зроблено такі висновки щодо прайс-листа, зокрема: п.13 з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист з мотивів його недопустимості у зв'язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).
Також Верховним Судом у постанові від 23.10.2020 року у справі №810/690/17 зазначено, що прайс-лист «по - перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по - друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по - третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товар».
За таких обставин, певні недоліки прайс-листів не можуть бути підставою для коригування митної вартості імпортованого товару, оскільки остаточна ціна товару у даних господарських відносинах визначається самими сторонами та вказується в інвойсах.
Таким чином, колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими.
Щодо доводів оскаржуваного рішення, що сертифікат про походження від 10.07.2023 року №Z0299893 не містить посилання на інвойс або контракт чи інші товаросупровідні документи, а також назви судна, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.41 МК України, сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом (ч.2 ст.43 МК України).
Відповідно до ч.2 ст.544 Митного кодексу України, здійснюючи митну справу, митні органи виконують такі основні завдання, зокрема: 14) проведення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів і декларацій про походження товару з України та видача у випадках, встановлених чинними міжнародними договорами, сертифікатів походження.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач, маючи сумніви у достовірності змісту сертифікату про походження товару мав право здійснити перевірку факту видачі сертифіката та/або його змісту, проте доказів вжиття таких заходів відповідачем до суду не надано.
Крім того, вірними є доводи позивача про те, що сертифікат походження не є документом, який підтверджує митну вартість товару.
Щодо доводів відповідача, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, зокрема: аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу товарів від 17.08.2023 року №BZ-170822-UA не пронумеровані, не підписані сторонами, спостерігається наявність різних підписів на товаросупровідних документах, колегія суддів зазначає наступне.
По-перше, та як вірно зазначено судом першої інстанції, спірне рішення не містить розумних пояснень, яким чином відсутність нумерації сторінок контракту впливає на відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості, з урахуванням інших наданих до митного оформлення документів (інвойсів постачальника, перевізника тощо).
По-друге, чинним законодавством не передбачено вимог підписання договорів на кожному їх аркуші, а з наданої сторонами до суду копії зовнішньоекономічного контракту №BZ-170822-UA від 17.08.2022 року вбачається, що контракт підписаний сторонами на його останньому аркуші.
Щодо спостерігання відповідача про наявність різних підписів на товаросупровідних документах, то колегії суддів вважає такі доводи припущеннями відповідача, які не підтвердженні жодними доказами. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, у оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено, на яких саме документах наявні такі “різні” підписи.
Також відповідач посилався на те, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо включення такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, до ціни товару та її фактичний розмір, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.10 ст.58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
Тобто, з огляду на положення ст.58 МК України витрати на пакування додаються до митної вартості товару лише у тому випадку, коли вони не включені до ціни товару.
Згідно п.2.3 контракту (а) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідним Товаром; (b) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
Відповідно до змісту «Інкотермс 2010» - CFR (cost and Freight), згідно з правилом А.9 Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, за умовами перевезення CFR, продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.
Отже, умови поставки CFR та зовнішньоекономічного контракту передбачають, що обов'язок пакування і маркування лежить на постачальнику, а тому витрати з пакування товару покладаються на постачальника.
Таким чином, зазначені витрати входять до ціни товару та додатковому відшкодуванню зі сторони покупця не підлягають, а тому наведені вище висновки митного органу є помилковими.
Також відповідач в якості доводів посилався на те, що відповідно до п.6 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов'язана з їх транспортуванням до борту судна у порту вивезення країни виробника товару. Згідно п.2.3 (с) контракту витрати на завантаження включені до ціни товару, проте у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно умов Інкотермс 2010 відправник вантажу (продавець) бере на себе відповідальність також за оплату транспортних витрат до місця навантаження і вартості навантаження.
Отже, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем додаткових витрат на завантаження, вказані доводи відповідача є необґрунтованими.
Також є необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності договору про перевезення вантажу і його оплату, та серед поданих товаросупровідних документів, відсутня копія митної декларації країни відправлення, оскільки, як зазначено вище, товар постачався на умовах поставки CFR, згідно яких продавець зобов'язаний своїм коштом доставити товар у порт відвантаження, завантажити його на судно і сплатити фрахт для доставки товару в зазначений порт призначення.
Таким чином, витрати на перевезення вантажу понесені продавцем та фактично включені в ціну договору, доказів протилежного відповідачем не надано, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.
Щодо витребування у позивача копії митної декларації країни відправлення, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що частиною 3 ст.53 МК України передбачено, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, та подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.
Однак, відповідачем у оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтування необхідності надання позивачем копії митної декларації країни відправлення.
Отже, враховуючи наведене та оцінюючи надані декларантом до митного оформлення документи та додаткові пояснення на підтвердження заявленої митної вартості товару, колегія суддів вважає, що такі документи є достатніми для підтвердження заявленої позивачем митної вартості декларованого товару за основним методом.
Також слід вказати на те, що митний орган в оскаржуваному рішенні не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому, як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначення лише номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про безпідставність оскарженого рішення.
Враховуючи все вище наведене, колегія суддів робить висновок про обґрунтованість позовних вимог та про безпідставність встановлених відповідачем недоліків у документах наданих позивачем, а тому рішення про коригування митної вартості, що прийняте на підставі встановлених відповідачем розбіжностей та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, підлягають скасуванню.
Щодо апеляційної скарги позивача, в якій останній не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки на думку позивача суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача витрат понесених позивачем на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. замість 15000,00 грн..
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
20.02.2024 року представник позивача звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 15000,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу до суду було надано: договір про надання правничої допомоги від 02.09.2022 року; додаткову угоду №КМВ-0122-23 від 27.03.2023 року до Договору про надання правничої допомоги від 02.09.2022 року, за умовами якої фіксований гонорар за позов у справі, в якій різниця митної вартості становить до 500000,00 грн. складає 15000,00 грн; договір про внесення змін до додаткової угоди №КМВ-0122-23 від 27.03.2023 року; рахунок №КМВ/420-1966/01 від 19.02.2024 року; платіжну інструкцію №4 від 19.02.2024 року на суму 15000,00 грн..
Отже, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.п.1, 2, 6 ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до ст.30 Закону України від 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи та підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Також відповідно до ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, згідно наданого представником позивача Детального опису наданих послуг, на виконання договору про надання правничої допомоги від 02.09.2022 року та додаткової угоди №КМВ-01/23 від 27.03.2023 року (із змінами від 22.05.2023 року) АБ «Колесніков Лігал» надав наступні послуги:
- підготовка позовної заяви та її подання, в тому числі, аналіз документів, які надані, витребування додаткових документів та пояснень ситного брокера про обставини справи тощо - 5,3 год.;
- письмові пояснення про розмір судового збору, паперові копії позову та документів, а також про вимоги ст.254 МК України - 0,6 год.;
- підготовка та подання заяв: в електронній формі із додатком перекладів окремих документів, а також в паперовій формі із додатками паперової версії позовної заяви із додатками, перекладів окремих документів - 1,7 год.;
- підготовка відповіді на відзив, включно із аналізом відзиву - 2,6 год..
Тобто, час затрачений на надання правничої допомоги всього склав 10,2 години.
Задовольняючи заяву представника позивача про стягнення правничої допомоги, суд першої інстанції враховуючи критерій розумності, виходив з того, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу є не співмірним зі складністю справи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та звертає увагу, що окрім цього, суд першої інстанції розглянув дану справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін по справі, що також свідчить про незначну складність характеру спірних правовідносин та предмету доказування у справі, та не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Колегія суддів зазначив, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, та враховуючи те, що справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що розумно обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу є витрати в розмірі 6000,00 грн., оскільки дана сума є співмірною до предмету спору, складності даної справи та об'єму виконаних робіт.
За таких обставин, оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Одеської митниці та приватного підприємства «ЗАХІД» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька