П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1414/24
Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,
повний текст судового рішення
складено 18.04.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі - Марченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської міської ради, з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №1334-VIII від 19.07.2023 року «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0190 га, спрямованої у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 »;
- зобов'язати Одеську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 190 м.кв. (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно плану, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачу на праві власності належать житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,0640 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель. Як стверджує позивач, до будинку належить прибудинкова територія, площею 190 м.кв. (14*14), спрямована у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , якою він користується добросовісно, відкрито і безперервно протягом вісімнадцяти років, і через яку ним прокладено власні комунікації, каналізація, газ, телефон, але він не має документів, що засвідчують наявність прав на зазначену земельну ділянку. У зв'язку з цим, в порядку ст.ст.118, 119 ЗК України позивачем до Одеської міської ради подано клопотання, в якому останній просив: « 1) передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 190 м.кв. (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно плану, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно безоплатної приватизації в межах міста, оскільки законом передбачена відповідна приватизація до 10 соток, а вже приватизував тільки 0,0640 га; 2) надати дозвіл на розробку відповідного проекту відводу зазначеної земельної ділянки». У відповідь на вказане клопотання позивач отримав лист про неможливість розгляду його питання з пропозицією оформити вказану земельну ділянку в оренду, і така відмова була оскаржена позивачем до суду в рамках адміністративної справи №420/17830/21, по якій рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 року, яким було зобов'язано Одеську міську раду розглянути відповідно клопотання ОСОБА_1 щодо передачі у приватну власність вказаної земельної ділянки та прийняти відповідне рішення. На виконання судових рішень у справі №420/17830/21 Одеська міська рада прийняла рішення №1334-УІІІ від 19.07.2023 року «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0190 га, спрямованої у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 », яке позивач вважає неправомірним та таким, що порушує його право на отримання безоплатно у власність, земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем у відзиві на позов зазначено, що підставою для прийняття даного рішення стала невідповідність місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки Генеральному плану м.Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-УІ, та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII (далі-План зонування).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи полягають в наступному.
ОСОБА_1 на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 належить житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0640 га з цільовим призначенням- для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель.
Суміжною з належною позивачу земельною ділянкою площею 0,0640 га, є вільна від забудови земельна ділянка площею 190 кв.м. (14*14), спрямована у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
22.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із клопотанням №37-Г-6383, в якому просив:
- передати у власність земельну ділянку площею 190 кв.м. (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з планом для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) згідно з безоплатною приватизацією в межах міста, оскільки законом передбачено відповідна приватизація 0,10 га, в той час, коли він приватизував тільки 0,0640 га;
- надати дозвіл на розробку відповідного проекту відводу зазначеної земельної ділянки.
Листом №01-26/937 від 19.08.2021 року Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив позивача про те, що «зазначена земельна ділянка є прилеглою до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на яку позивачем вже отримано державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до рішення Одеської міської ради від 15.10.2002 року №529-ХХІV. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Враховуючи, що відповідно до п.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність проводиться один раз по кожному виду цільового призначення, розгляд питання передачі у власність запитуваної земельної ділянки є неможливим. Однак відповідно до ст.ст.123, 124 ЗК України позивач може звернутися з клопотанням до Одеської міської ради щодо надання її в оренду.
Не погоджуючись з такою відмовою Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 оскаржив її до суду і рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 року у справі №420/17830/21, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково наступним чином:
- визнано протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо нерозгляду відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України клопотання ОСОБА_1 від 22.07.2021 року про передачу у власність земельної ділянки, надання дозволу на розробку відповідного проекту відводу зазначеної земельної ділянки;
- зобов'язано Одеську міську раду розглянути відповідно до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України клопотання ОСОБА_1 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 190 кв.м. (14*14), спрямованої у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з безоплатною приватизацією в межах міста та прийняти рішення з урахуванням висновків суду;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою від 28.02.2023 року у справі №420/17830/21 заяву Одеської міської ради про відстрочення виконання судового рішення залишено без задоволення.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2023 року, яка набрала законної сили 10.04.2023 року, скаргу Одеської міської ради - залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року - змінено в мотивувальній частині.
На виконання судових рішень у справі №420/17830/21 Одеська міська рада за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прийняла рішення №1334-УІІІ від 19.07.2023 року «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0190 га, спрямованої у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ».
Зі змісту наданої відповідачем копії спірного рішення №1334-УІІІ від 19.07.2023 року вбачається, що в якості обґрунтування для його прийняття наведені лише норми права, без зазначення конкретних причин для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою (т.1 а.с.83).
Конкретні причини для такої відмови відповідач навів вже в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції в своїх заявах по суті справи, і які полягають в тому, що причиною відмови стала невідповідність місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки Генеральному плану м.Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-УІ, та плану зонування території (зонінгу) м.Одеси, затвердженому рішенням Одеської міськоїради від 19.10.2016 року №1316-VII (далі - План зонування).
Зокрема, відповідач вказує на те, що невідповідність Генеральному плану м.Одеси полягає в тому, що позивач бажає отримати вказану земельну ділянку для такого цільового призначення, як будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а відповідно до Генплану м.Одеси ця ділянка розташована на території багатоквартирної житлової забудови, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, яке не передбачає такого цільового призначення.
Невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам Плану зонування відповідач мотивує тим, що згідно із Планом зонування спірна земельна ділянка розташована в житловій зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, і відповідно до Пояснювальної записки до Плану зонування, яка є невід'ємною його частиною, зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-3 ОК-Зп) призначена для розташування багатоквартирних від 4-х до 10-ти поверхових житлових будинків, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування, окремих об'єктів загальноміського значення. Зона формується, в основному, навколо центру міста на територіях існуючої селищної зони та в районах, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови. При цьому Планом зонування у супутніх видах використання передбачено розміщення 1-4 поверхових індивідуальних житлових будинків, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу, але ОСОБА_1 звернувся до міської ради з клопотанням про надання дозволу щодо відведення вільної від забудови земельної ділянки.
З аналізу змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає спірне рішення неправомірним з тих підстав, що воно прийнято без врахування висновків Одеського окружного адміністративного суду у рішенні від 17.10.2022 року у справі №420/17830/21 стосовно того, що, як вказано у цьому рішенні суду, до будинку позивача належить прибудинкова територія, площею 190 кв.м. (14*14), якою позивач користується безперервно 18 років. Позивач вважає, що спірна земельна ділянка є прибудинковою ділянкою до належного йому будинку, яку він на підставі ст.118 Земельного кодексу України також має право безоплатно отримати у власність додатково до вже отриманої ним у власність присадибної ділянки площею 0,0640 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.
При цьому, позивач вказує на те, що додаткове безоплатне отримання ним у власність земельної ділянки площею 190 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель не буде порушувати приписів ч.4 ст.116 ЗК України, оскільки сумарна площа двох земельних ділянок не буде перевищувати норми безоплатної приватизації в 10 соток, і в якості підтвердження права на отримання другої ділянки в межах норм безоплатної приватизації землі для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) позивач посилається на висновки Одеського окружного адміністративного суду у рішенні від 17.10.2022 року у справі №420/17830/21 стосовно того, що приватизувавши частину вказаної земельної ділянки у розмірі 0,0640 га, позивач не реалізував своє право на приватизацію в повній мірі, і тому відмова Одеської міської ради у приватизації спірної ділянки з посилання на п.4 ст.116 ЗК України є необґрунтованою.
Також позивач посилався на певні суперечності у листах Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 19.08.2021 року №01-26/937 та у листі Департаменту архітектури та містобудування від 22.06.2023 року, стосовно наявності у позивача права на отримання вказаної ділянки в оренду, та в частині визначення вірної адреси розташування такої ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки Генеральному плану м. Одеси та Плану зонування.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до міської ради із клопотанням про відведення вільної від забудови земельної ділянки, а факт того, що запитувана земельна ділянка вільна від забудови, встановлено постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2023 року у справі №420/17830/21, якою змінено мотивувальну частину ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року про відмову у відстроченні виконання рішення суду від 17.10.2022 року та зазначено, що за результатом (можливого) позитивного розгляду вказаного клопотання позивача ним буде набуто право власності на окрему земельну ділянку, як об'єкт цивільного права, відмінну від земельної ділянки площею 0,0640 га, яка вже належить позивачу на праві власності. При цьому, на вказаній новій земельній ділянці (площею 190 кв.м. (14*14)) відсутні будівлі належні позивачу, що спростовує вищенаведені висновки суду першої інстанції.
Також суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи позивачем не надано жодних доказів на підтвердження знаходження на вказаній ділянці об'єктів нерухомості, що належать позивачу на праві власності та судом відповідного не встановлено.
Доводи апеляційної скарги зводяться до неврахування судом першої інстанції висновків Одеського окружного адміністративного суду у рішенні від 17.10.2022 року у справі №420/17830/21, на які позивач посилався в позовній заяві, і які, на його думку, спростовують доводи відповідача про невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам Генплану та Плану зонування, так як спірна земельна ділянка відноситься до належного йому домоволодіння по АДРЕСА_2 в якості прибудинкової території, і тому має бути передана позивачу безоплатно в межах норм безплатної приватизації.
Обсяг нормативно-правового регулювання спірних правовідносин вірно визначеним судом першої інстанції та полягає в наступному.
Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо.
Згідно із п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад.
Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.«а», «б» ч.1 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі, на таку категорію, як землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови.
За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 ЗК України).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України).
Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлює ст.121 Земельного кодексу України. Відповідно до п.«г» ч.1 статті 121: «Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: […] г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара».
Наведеними положеннями Земельного кодексу України гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно із абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абз.3).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України).
Як вірно підсумував суд першої інстанції, при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм ч.7 ст.118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (ч.4 ст.122 ЗК України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (ч.7 ст.118 ЗК України та ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 22.07.2021 року про безоплатну передачу у його власність земельної ділянки площею 190 кв.м. (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 , вважаючи таку ділянку своєю прибудинковою територією.
При цьому, перший раз Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради листом №01-26/937 від 19.08.2021 року відмовив позивачу з посиланням на те, що позивач вже один раз реалізував своє право на безоплатну приватизацію присадибної земельної ділянки площею 0,0640 га для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 , отримавши державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до рішення Одеської міської ради від 15.10.2002 року №529-ХХІV, а згідно п.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність проводиться один раз по кожному виду цільового призначення.
У другий раз відмова у задоволенні клопотання позивача від 22.07.2021 року вже оформлена спірним рішенням відповідача №1334-УІІІ від 19.07.2023 року, а конкретні підстави для відмови наведені відповідачем у заявах по суті справи та полягають у невідповідності місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки Генеральному плану м.Одеси та Плану зонування.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції, ні відповідач, ні суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не посилались на неможливість отримання позивачем такої ділянки з посиланням на п.4 ст.116 ЗК України та факт реалізації позивачем свого права на безоплатну приватизацію присадибної земельної ділянки площею 0,0640 га для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 , шляхом отримання державного акту на право приватної власності на землю на підставі рішення Одеської міської ради від 15.10.2002 року №529-ХХІV.
Отже, основне питання для вирішення даного спору полягає у тому, чи може бути передана спірна земельна ділянка у власність позивача як присадибна ділянка для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 з урахуванням Генерального плану м.Одеси та Плану зонування.
При наданні відповіді на дане питання слід виходити з наступних нормативно-правових положень.
Як вже заначено вище, відповідно до ст.118 ЗК України підставою для відмови у наданні земельної ділянки може бути невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до видів містобудівної документації на місцевому рівні відносить, зокрема:
- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п. 2);
- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (п.9).
Згідно із ч.1 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтувань довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно із ч.14 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
Згідно із ч.2 ст.5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико- культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Згідно із ч.2 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції від 04.08.2016 року, чинній на момент затвердження Плану зонування) план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Генерального плану м.Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-УІ, спірна земельна ділянка розташована на території багатоквартирної житлової забудови, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, а згідно із Планом зонування території (зонінгу) м.Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, спірна земельна ділянка розташована в житловій зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови), в проєктній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.
Цих обставин позивач не заперечує.
Відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, наданого листом від 22.06.2023 року №01-11/1105-51пр-п: «Розташування земельної ділянки (вільної від забудови) по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в зоні Ж-3 не відповідає затвердженій містобудівній документації та передачі у власність та в оренду не підлягає».
Крім того, відповідно до Пояснювальної записки до Плану зонування, яка є невід'ємною його частиною, зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-3 (Ж-3п) призначена для розташування багатоквартирних від 4-х до 10-ти поверхових житлових будинків, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування, окремих об'єктів загальноміського значення. Зона формується, в основному, навколо центру міста на територіях існуючої сельбищної зони та в районах, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови.
Переважні види використання: багатоквартирні житлові будинки від 4 до 10-ти поверхів.
Супутні види використання: вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки; відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку відповідно ДБН 360-92**; адміністративні споруди, офіси; комунальні підприємства по обслуговуванню та експлуатації житлового фонду; 1-4 поверхові індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу; гуртожитки; бібліотеки; виставкові зали, музеї; клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення; приміщення для занять спортом; дитячі дошкільні установи; навчально-виховні комплекси; загальноосвітні школи; поліклініки, центри народної медицини, кабінети лікарів, що займаються практикою, аптеки; парки, сквери, бульвари; підприємства громадського харчування; об'єкти соціально-побутового обслуговування; відділення банків; юридичні контори; відділення зв'язку, поштові відділення; магазини торговою площею до 200,0 м2; малі архітектурні форми декоративно-технологічного призначення; майданчики у внутрішньодворових просторах - дитячі, відпочинку, спортивні, господарські.
Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження):спортивні зали; культові споруди; готелі; багатоповерхові гаражі; пожежні депо; об'єкти автомобільного сервісу, станції технічного обслуговування та заміни мастила, автомийки, окремо розташовані автозаправні станції та автозаправні комплекси з приміщеннями сервісного обслуговування водіїв (роздрібної торгівлі та швидкого харчування відповідно до п.п.7.55*, 7.56* ДБН 360-92**) при розміщенні вздовж магістральних вулиць та при дотриманні санітарних розривів від споруд переважного та супутнього видів використання.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що ані у переліку переважних, ані супутніх, ані допустимих видів використання житлової забудови та громадської забудови Ж-3 не передбачено будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), щодо яких позивач звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про невідповідність місця розташування цієї земельної ділянки вимогам Плану зонування.
При цьому, передбачена Планом зонування у якості супутніх видів використання можливість розміщення в житловій зоні Ж-3 1-4 поверхових індивідуальних житлових будинків, стосується лише тих будинків, які існували на території цієї зони на момент розроблення Зонінгу.
Враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на спірній земельній ділянці розташовані житловий будинок та/або будь-які інші об'єкти нерухомості, які збудовані до розроблення Плану зонування та належать позивачу на праві власності, то відсутні підстави для віднесення такої ділянки до категорії присадибної земельної ділянки, яка може бути передана безоплатно позивачу в житловій зоні Ж-3 на підставі ст.118 ЗК України з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Посилання апелянта на те, що спірною земельною ділянкою він користується протягом вісімнадцяти років, наведеного вище висновку не спростовує, оскільки апелянт не має будь-якого правовстановлюючого документа на дану ділянку.
Суд першої інстанції вірно встановив, що спірна земельна ділянка є вільною від забудови, і апелянт цей факт не спростовує.
Доводи апелянта про те, що спірна земельна ділянка є прибудинковою ділянкою до належного йому будинку за адресою: АДРЕСА_2 є помилковими, з огляду на наступне.
Діяче законодавство не містить такого терміну як «прибудинкова ділянка до приватного будинку».
Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76 визначають термін прибудинкова територія - як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Разом із цим, земельне законодавство визначає термін «присадибна ділянка», як земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, щодо якої громадяни отримують дозвіл на розробку проєкту землеустрою для її подальшого відведення. Саме отримання такої земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації передбачено статтею 118 ЗК України.
З долученої до справи схеми розташування спірної земельної ділянки (т.1 а.с.22, 87) чітко вбачається, що спірна земельна ділянка є суміжною з земельною ділянкою, площею 0,0640 га, яку позивач безплатно приватизував на підставі рішення Одеської міської ради від 15.10.2002 року №529-ХХІV в якості присадибної земельної ділянки для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 .
Колегія суддів зазначає, що визначення конкретної площі присадибної земельної ділянки для обслуговування належного позивачу житлового будинку по АДРЕСА_2 здійснювалось у встановленому законом порядку уповноваженими на те органами саме під час розроблення проекту відведення та передачі у власність позивача земельної ділянки площею 0,0640 га., який був затверджений рішенням Одеської міської ради від 15.10.2002 року №529-ХХІV.
Саме під час розроблення такого проекту і повинна була визначитися вся площа, яка підлягала включенню до присадибної земельної ділянки для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 .
Позивач не посилається на те, що під час виготовлення у 2002 році документації з передачі йому безоплатно у приватну власність присадибної земельної ділянки для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 була допущена помилка у вигляді не включення до складу присадибної ділянки спірної ділянки площею 190 кв.м..
Як вірно зазначає відповідач, у разі надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (площею 190 кв.м) та подальшої розробки такого проєкту - ця земельна ділянка матиме власний кадастровий номер, а не приєднається до вже відведеної, і буде окремим об'єктом цивільних прав.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка площею 0,0190 га., спрямована у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки), не відповідає Генеральному плану м.Одеси та Плану зонування, а тому спірне рішення Одеської міської ради від 19.07.2023 року №1334-VIII є законним та обґрунтованим.
Наведені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи щодо введеної підпунктом 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України на період дії військового часу заборони на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність та надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, колегія суддів не розглядає, оскільки такі доводи, по-перше - не були підставою для прийняття спірного рішення, а по-друге - такі доводи покладені в обґрунтування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повний текст складено та підписано 22 липня 2024 року.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька