17 липня 2024 року м.Дніпросправа № 340/6870/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №340/6870/23 (суддя Дегтярьова С.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального управління Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Центрального управління Служби безпеки України (далі відповідач-1) щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 12.11.2018 р. по 17.06.2023 р.;
- зобов'язати Центральне управління Служби безпеки України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 12.11.2018 р. по 17.06.2023 р.;
- визнати протиправними дії Центрального управління Служби безпеки України щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.11.2016 року по день фактичної виплати індексації 17.06.2023 року;
- зобов'язати Центральне управління Служби безпеки України нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.11.2016 року по день фактичної виплати індексації 17.06.2023 року.
Позов обгрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 та наказом начальника Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 09.11.2018 року №151 о/с його звільнено з військової служби, а з 12.11.2018 р. його виключено зі списків особового складу. Станом на день виключення його із списків особового складу з позивачем не було проведено усіх розрахунків. На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 р. у справі №340/4071/22, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 58156,02 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений лише у червні 2023 року, відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Так, суд:
-визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України (далі відповідач-2) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні;
-стягнув зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 34505,38 грн. за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні;
-визнав протиправною відмову Служби безпеки України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 року по 17.06.2023 року;
-зобов'язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 року по 17.06.2023 року компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
В задоволені решти позовних вимог суд відмовив.
Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-2 (Служба безпеки України), ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач-2 просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
В обґрунтування скарги відповідач-2 зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України. Так, дія КЗпП України не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Військовослужбовці не мають правового статусу “працівник”, проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється. Крім того, скаржник стверджує, що позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Проте, такі виплати стосуються доходів, які одержують громадяни на території України, і вони не мають разового характеру. Крім того, обов'язковою умовою є нарахування, але затримка їх виплати. Грошова допомога при звільненні, з урахуванням у складі грошового забезпечення суми коштів індексації грошового забезпечення, нарахована не була. Наведене свідчить про відсутність факту затримки СБУ строків виплати позивачу грошових доходів у розумінні Закону №2050 та Порядку №159.
Позивач та відповідач-1 своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу відповідача-2 не скористалися.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача-2, матеріали справи, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що наказом начальника Департаменту контррозвідки Служби безпеки України №151-ос від 09.11.2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 61, підпунктом "д" пункту 62 та підпунктом "д" пункту 8-1 (через сімейні обставини або інші поважні причини: наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей до 18 років) з 12.11.2018 року та виключено зі списків особового складу.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 по справі №340/4071/22, зобов'язано Центральне управління Служби безпеки України нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по листопад 2018 року із застосуванням індексу споживчих цін з наростаючим підсумком, починаючи з базових місяців, якими є січень 2008 року і березень 2018 року, та виплатити додаткові кошти з урахуванням сплачених. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 березня 2022 року у справі №340/4071/22 залишене без змін.
17.06.2023 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено позивачеві 55748,47 грн. індексації грошового забезпечення, а тому позивач вважає наявними підстави для нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 4 та ч.7 ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 далі - КЗпП в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
08 серпня 2023р. Верховний Суд ухвалив постанову у справі №420/19971/21, спір в якій виник зі схожих правовідносин - позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, стягнутої на підставі рішення суду.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Положення ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Вказаний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01 липня 2022 р. №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 р., частину 1 статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців”.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 р. у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 р. у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Судом встановлено, що позивачу 17.06.2023 року виплачено індексацію грошового забезпечення, в той час як звільнено його з військової служби наказом від 09.11.2018 року з 12.11.2018 року.
За таких обставин є вірними висновки суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум був спірним.
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по листопад 2018 року, що було предметом розгляду у справі №340/4071/22.
Щодо вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно вимог ст.3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159, компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту ст.1 Закону України № 2050-III вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17).
У даній справі судом встановлено, що на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі №340/4071/22, яке набрало законної сили, 17.06.2023 відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, фактична виплата грошового забезпечення відбулась лише 17.06.2023, а тому суд дійшов вірного висновку, що відповідач-2 зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.
При цьому, нараховані та виплачені відповідачем-2 на виконання рішення суду кошти позивачу не є такими, що виплачені своєчасно, оскільки компенсація, передбачена Законом № 2050-III, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті такої у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст. 2 Закону № 2050-III.
Колегія суддів звертає увагу, що розрахунки сум, що підлягають стягненню на користь позивача з відповідача-2, наведені в оскарженому судовому рішенні, ні позивачем, ні відповідачем-2 не спростовуються, до того ж сам позивач рішення суду першої інстанції не оскаржує, а відповідач-2 в апеляційній скарзі не наводить жодних доводів, які б стосувались незгоди з проведеними судом розрахунками.
Такими чином, підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновків, що суд першої інстанції обгрунтовано зобов'язав відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при його звільненні.
Доводи апеляційної скарги відповідача-2, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення в оскарженій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування не вбачається, доводи апеляційної скарги відповідача-2 не спростовують правильних висновків суду. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Служби безпеки України- залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі № 340/6870/23 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак