Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2024 року Справа№360/316/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: пр.-т. Космонавтiв, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402; код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
31.03.2024 ОСОБА_1 , позивач, звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2) з вимогами:
- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 задоволено заяву про самовідвід судді Петросян К.Є. в адміністративній справі №360/316/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди. Справу передано керівнику апарату для визначення головуючого судді у справі в порядку, встановленому статтею 31 КАС України.
Відповідно до розпорядження голови Луганського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 №1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №360/316/24.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 справу №360/316/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії передано голові Луганського окружного адміністративного суду для направлення її до суду вищої інстанції щодо визначення підсудності.
Відповідно до розпорядження голови Луганського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 №6/с адміністративну справу №360/316/24 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення її підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 визначено, що адміністративна справа №360/316/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії підсудна Донецькому окружному адміністративному суду. Передано адміністративну справу №360/316/24 на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.05.2024 головуючим суддею у справі визначено суддю Арестову Л. В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, вирішено ряд процесуальних питань та витребувано визначені судом докази по справі.
24.05.2024 відповідач-2, Державна судова адміністрація України, надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
31.05.2024 відповідач-1, Луганський окружний адміністративний суд, надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє й на теперішній час.
02.03.2022 опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2022 №14/І-г «Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи» запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26.02.2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд повторно зазначає, що вказана справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні, що вже було вирішено судом в ухвалі від 21.05.2024.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.02.2023 у справі №480/7097/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з 01 січня 2024 року і до цього часу Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, здійснює нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди виходячи не із розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3028,00 грн., а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. При цьому, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01 січня 2024 року і до цього часу не забезпечує фінансування виплат належної позивачу суддівської винагороди виходячи із вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.
Позивач із зазначеними діями та бездіяльністю відповідачів, які мають своїм наслідком виплату позивачу суддівської винагороди з 01 січня 2024 року по теперішній час у меншому розмірі, ніж визначений статтею 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а отже, порушують її права на належне матеріальне забезпечення. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ встановлено окремий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме 2102,00 грн.. Відповідач-1 зауважив, що, у даному випадку, не приймав жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, та у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.
Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ встановлено окремий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме 2102,00 грн., тобто, Урядом України сформовано розрахункову величину прожиткового мінімуму для суддів. Відповідач-2 зауважив, що ані він, ані відповідач-1 не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму.
Відповідач-2 зазначив, що реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах він позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.
Крім того, відповідач-2 зауважив, що виплата суддівської винагороди за 2024 рік за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2102,00 грн., а не з іншого розміру.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідно до копії посвідчення судді №МА-01312 позивач, ОСОБА_1 , є суддею Луганського окружного адміністративного суду.
Згідно із записами №12-14 копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 15.10.2002, на ім'я ОСОБА_1 , з 25.08.2010 позивач працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 вих.№02-23/108/2024 суддя Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 01.01.2024 по 30.05.2024 перебувала у відпустках: 22.02.2024, з 04.03.2024 по 22.03.2024, 25.03.2024, 30.05.2024. Суддя ОСОБА_1 у період з 01.01.2024 по 30.05.2024 на лікарняному не перебувала.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 вих.№02-23/126/2024 про доходи за період січень-травень 2024 року позивач дійсно працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді з 25.08.2010. Позивачу нараховано оклад (судді) за період січень-травень 2024 року у січні 2024 року у розмірі 69366,00 грн., у лютому 2024 року - 66062,86 грн., у березні 2024 року - 16516,71 грн., у квітні 2024 року - 69366,00 грн., у травні - 66350,09 грн., у загальному розмірі 287660,66 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн., який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Штатний розпис Луганського окружного адміністративного суду станом на 01.01.2024 складено та затверджено на виконання статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з посадовим окладом судді з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн. Суддівська винагорода судді Петросян К. Є. у 2023, 2024 роках була нарахована відповідно до штатного розпису суду. Оклад судді у 2023, 2024 роках складає 69366,00 грн.
За період з 01.01.2024 по 31.05.2024 включно Луганський окружний адміністративний суд нараховував суддівську винагороду ОСОБА_1 , для визначення сум яких ним використовувалася величина в розмірі 2102,00 грн. «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Спірним питанням у справі, є правомірність нарахування та виплати відповідачем-1 суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн., та незабезпечення відповідачем-2 фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Законом України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон №3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій .
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді .
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону №3460-ІХ введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-ІХ.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон №3460-ІХ фактично змінює складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищезазначене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у січні 2021 року, на підставі статті 7 Закону №3460-ІХ було протиправним.
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону №3460-ІХ є неправомірним.
Відповідачі як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі: у 2024 році 3028,00 грн.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачами зазначений обов'язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтями 135 та 136 Закону №1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення суддівської винагороди позивачу.
Як встановлено судом вище, відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 вих.№02-23/126/2024, право позивача на отримання суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а саме: у 2024 році - 3028,00 грн., порушено по 31.05.2024.
Разом із цим, суд зауважує, що вимоги позивача здійснити перерахунок та виплату належної суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., суд вважає безпідставними, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, і потрібно враховувати, що суд не повинен вирішувати вимоги на майбутнє, і відповідно підлягає задоволенню виключно за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 включно. Тому позовні вимоги за період з 01.06.2024 по день ухвалення судового рішення 22.07.2024 задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року у справі №696/1016/17.
Щодо позовних вимог про фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України).
В силу частин першої, другої статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного суду у справах №400/2031/21 та №360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».
Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача-2 здійснити фінансування спірних виплат.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи встановлені судом обставини, нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є:
- визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язання Луганський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду для проведення виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: пр.-т. Космонавтiв, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402; код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 22.07.2024.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Арестова