22 липня 2024 року Справа №160/7023/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/7023/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
18.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення про відмову у призначені пенсії №045650017342 від 06.11.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зарахування періодів роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік, які зазначені в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 26.08.1981 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану 31.10.2023 року, з урахуванням зарахованих судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 31.10.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045650017342 від 06.11.2023 року було відмовлено у призначенні пенсії. Оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії відповідач протиправно не врахував до страхового стажу періоди з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, оскільки після звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року оскільки в даті звільнення міститься виправлення та запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року оскільки після звільнення відсутня посада та відповідальної особи, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу за вказаний період. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7023/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.04.2024 року до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що вік позивача на дату звернення становить 60 років 1 місяць 4 дні, страховий стаж становить 26 років 8 місяців 27 днів. Відповідачем за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву позивача та прийнято правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року залучено до участі у справі № 160/7023/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що позивач 31.10.2023 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 06.11.2023 за № 045650017342 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу було відмолено у призначенні пенсії за віком, згідно поданих заявником документів. Вік заявника становить 60 років 1 місяць 4 дні, страховий стаж особи становить 26 років 8 місяців 27 днів.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.10.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та прийнято рішення №045650017342 від 06.11.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 30 років.
У рішенні зазначено, вік заявника 60 років 1 місяць 4 дні, страховий стаж особи становить 26 років 8 місяців 27 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.08.1981: з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, оскільки після звільнення відсутні посада та підпис відповідальної особи, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року оскільки в даті звільнення міститься виправлення та запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року оскільки після звільнення відсутня посада та відповідальної особи, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу за вказаний період. Даний період роботи можливо зарахувати після акту перевірки первинних документів.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045650017342 від 06.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відносяться відповідачі) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідачів чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).
Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст. 24 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Слід взяти до уваги, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.
Згідно з пункту 2.3 Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Також, пунктом 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Згідно з 4.1 пунктом Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
За вимогами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис №2 від 26.08.1981 року - прийнятий до Дніпропетровського радіозаводу в цех №13 монтажником радіоапаратури 3 розряду, на підставі наказу №1134 від 26.08.81 року;
запис №4 від 09.1.1981 року - звільнений за ст. 36 п.3 КЗпП УРСР у зв?язку з призовом в Радянську армію, на підставі наказу № 1499 від 05.11.81 року;
запис №12 від 03.02.1989 року - прийнятий за договором в колгосп «За мир» на роботу по виготовленню металевої сітки, на підставі наказу № 2 від 03.02.1989 року;
запис №13 від 01.10.1989 року - звільнений у зв?язку з закінченням робіт за договором, на підставі наказу №17 від 29.09.1989 року;
запис №14 від 09.10.1989 року - прийнятий в кооператив «Чайка-2» маляром, на підставі наказу №61 від 09.10.1989 року;
запис №15 від 22.06.1992 року - звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УРСР, на підставі наказу №21 від 22.06.1992 року;
запис №16 від 25.06.1992 року - прийнятий на роботу до фірми «Аукціон LTD» на посаду водія, на підставі наказу № 5 від 25.06.1992 року;
запис №17 від 20.9.1994 року - звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №19 від 20.09.1994 року;
запис №18 від 21.09.1994 року - прийнятий на посаду водія до підприємця ОСОБА_2 , на підставі наказу №6 від 21.09.1994 року;
запис №19 від 30.10.2006 року - звільнений з посади водія за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №9 від 30.10.2006 року.
Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
В даному випадку, трудовою книжкою позивача повністю підтверджується його робота у спірні періоди з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року.
При цьому, позивачу до страхового стажу було не зараховано період роботи згідно трудової книжки з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, оскільки після звільнення відсутні посада та підпис відповідальної особи, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року оскільки в даті звільнення міститься виправлення та запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року оскільки після звільнення відсутня посада відповідальної особи.
Однак, за пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
З цього приводу, суд зазначає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести негативні наслідки за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в зарахуванні певних періодів до страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну позицію висловлено Верховним Судом в постанові по справі № 638/18467/15-а від 30.09.2019 року.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача періодів роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року є протиправними.
Отже, позовні вимоги, в цій частині, підлягають задоволенню.
Щодо періодів роботи позивача з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік, суд зазначає наступне.
Згідно з частино 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Таким чином, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 02.08.2022 у справі №560/4616/20, яка враховується судом в силу приписів передбачених частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачу, але не сплачувались страхувальником страхові внески.
Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Відповідно до пункту 1 статті 12-1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У частині 2 статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Несплата працедавцем нарахованого єдиного соціального внеску, тобто невиконання ним обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, не може бути наслідком несення позивачем відповідальності у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу. Згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе саме страхувальник (роботодавець).
Суд вважає за необхідне наголосити, що застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
В той же час, позивач у період з 21.09.1994 року по 30.10.2006 року не змінював місце роботи та професію водія.
Крім того, відповідачем з зазначеного періоду до страхового стажу зараховано період роботи позивача з 21.09.1994 року по 30.06.2000 року, з 01.01.2002 по 30.06.2002 року, на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.08.1981 року.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не зарахувало період роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року, у зв?язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач не врахував всі фактичні обставини справи та вдався до «надмірного формалізму» через занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви в частині зарахування до страхового стажу періодів роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення про відмову у призначені пенсії №045650017342 від 06.11.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 рік, які зазначені в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 26.08.1981 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану 31.10.2023 року, з урахуванням зарахованих судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 , суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2023 року щодо призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 16.03.2024 року.
Отже, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 1211,20 грн., оскільки саме цим суб'єктом владних повноважень було порушено права та інтереси позивача.
Щодо розподілу судових витрат у вигляді правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Позивачем у клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлено 5 000,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.
Разом з цим, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того чи їх фактично сплачено, чи вони тільки підлягають сплаті, що підтверджується послідовною практикою Касаційного адміністративного суду (наприклад, постанова від 16.02.2023 року по справі №520/562/19).
З матеріалів справи встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Сустав Наталією Валерієвною було укладено договір про надання правничої допомоги №178 від 01.12.2023 року.
Предметом договору є надання правової допомоги направленої на представлення (захист) прав та інтересів клієнта, на прийняття доручення клієнта підписується додаткова угода до договору.
Згідно пункту 4.1 договору вбачається, що гонорар адвоката за даним договором визначається за домовленості сторін на підставі доручення клієнта, що зазначається в додатковій угоді до даного договору.
Пунктом 4.2 цього договору встановлено, що виплата гонорару здійснюється клієнтом у розмірі, що встановлюється за домовленості сторін. Сторонами складається акт виконаних робіт, наданих послуг (наданої правничої допомоги). Клієнт перераховує суму винагороди після підписання акту виконаних робіт (наданої правничої допомоги) на розрахунковий рахунок адвоката. Строк оплати передбачається в додатковій угоді прийняття доручення.
Згідно додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги від 01.12.2023 року №178 від 01.12.2023 року клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов?язання щодо надання правової допомоги у якості представника позивача в Дніпропетровському окружному адміністративному суді про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.11.2023 року №045650017342 та зобов?язання вчинити певні дії (зарахування періодів роботи до страхового стажу).
Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що сторони погодили, що кінцевий строк оплати гонорару, визначений даною додатковою угодою, здійснюється клієнтом на розрахунковий рахунок адвоката після підписання акту, але за погодженням сторін допускається часткова оплата та відстрочення платежу, в будь-якому разі кінцевий розрахунок здійснюється клієнтом протягом 30 днів з моменту набрання законної сили рішення по справі.
Згідно акту № 1 від 20.03.2024 року виконаних робіт (наданої правової допомоги) за додатковою угодою № 1 від 01.12.2023 року за договором про надання правничої допомоги №178 від 01.12.2023 року сторони підтвердили надання адвокатом наступних послуг, вартістю 8200,00 грн.:
2 години на ознайомлення з наданими документами та надання консультації клієнту - 1000 грн.;
8 годин на підготовку та подання позовної заяви - 4000 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21. Цей правовий висновок є релевантним до обставин цієї справи, оскільки стосується правового застосування норми права, яка є ідентичною частині 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
За обставин цієї справи акт № 1 виконаних робіт (наданої правової допомоги) від 20.03.2024 року відповідає вимогам опису робіт, оскільки з їх змісту можна прийти до висновку про обсяг наданої правової допомоги.
Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.
Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в розмірі 3 000,00 грн.
Враховуючи перебування головуючого судді Озерянської С.І. у черговій щорічній відпустці з 24.06.2024 року по 19.07.2024 року, рішення ухвалено 22.07.2024 року у перший робочий після відпустки день.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, ЄДРПОУ 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045650017342 від 06.11.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи з 26.08.1981 року по 09.11.1981 року, з 03.02.1989 року по 01.10.1989 року, з 09.10.1989 року по 22.06.1992 року, з 25.06.1992 року по 20.09.1994 року, з 01.07.2000 року по 31.12.2001 рік, з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська