19 липня 2024 рокуСправа №160/6570/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.03.2024р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, за отримане поранення та період лікування з 05 січня 2023 року по 30 січня 2023 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду, передбачену 12 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, за отримане поранення та період лікування з 05 січня 2023 року по 30 січня 2023 року включно, в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні з дня отримання поранення, з урахуванням вже сплачених за цей період часу виплат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходить військову службу за мобілізацією, з 29.12.2022р. зарахований до списків особового складу на посаду стрільця-санітара 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 . 05.01.2023р. під час ведення бойових дій він отримав поранення, після якого він проходив безперервне стаціонарне лікування до 30.01.2023р. включно, тому вважає, що він набув право на виплату йому додаткової винагороди відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року. Позивач зазначив, що після закінчення лікування до в/ч НОМЕР_1 ним були подані рапорти (07.02.2024р., 23.02.2024р.) щодо виплати вказаної додаткової винагороди, до яких були долучені медичні документи, а саме: довідки Ф-100 від 05.01.2023р. та виписка із медичної карти стаціонарного хворого №132/32 від 30.01.2023р., довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №991 від 18.02.2023р. для здійснення виплат, проте, в усному порядку від безпосереднього командира отримав відмову у такій виплаті з посиланням на наявність перерви у лікуванні. Позивач вказує і на те, що враховуючи час його переміщення із медичного закладу м. Краматорська, до медичного закладу охорони здоров'я м. Кривого Рогу, яке мало місце з 05.01.2023р., з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, що підтверджено і наказами командира військової частини №5 від 05.01.2023р. та №7 від 07.01.2023р. а відповідно від має право на отримання згаданої вище додаткової винагороди, тому бездіяльність відповідача щодо її не нарахування та невиплати вважає протиправною. У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що відповідач подав відзив на позов з порушенням вимог ч.3 ст.55, п.6 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: відзив на позов підписаний неуповноваженою на те особою, у кабінеті позивача у системі Електронний суд відсутні додатки до відзиву на позов (а.с.1-7,72-75).
Ухвалою суду від 03.04.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності не нарахування та не виплати спірної суми з урахуванням подання позивачем до рапорту довідки в/ч НОМЕР_1 №991 від 18.02.2023р.; надати докази розгляду рапорту позивача від 23.02.2024р., виходячи з вимог ч.2 ст.77, ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.51).
Зазначена ухвала суду разом із позовом та доданими до неї документами була отримана відповідачем у системі «Електронний суд» 12.03.2024р. (адміністративний позов з додатками), 04.04.2024р. (ухвала суду), що є належним повідомленням учасників справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України та підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі (а.с.54-55).
На виконання вищенаведених вимог ухвали суду, 08.05.2024р. засобами поштового зв'язку до канцелярії суду відповідачем (Військовою частиною НОМЕР_1 ) було подано відзив на позов, підписаний ТВО командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 на підставі витягу з наказу від 27.03.2024. №2053 (а.с.97), у якому відповідач просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що не погоджується із поновленням позивачеві строку звернення до суду з цим позовом з підстав залучення позивача у період з 01.07.2023р. по 01.10.2023р. до виконання службових завдань з оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України згідно довідки в/ч №87 від 29.03.2024р., оскільки довідка про безпосередню його участь у згаданих заходах у вказаний період під №87 з датою від 29.03.2024р. відсутня, тому строк звернення позивач пропустив не з поважних причин. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), при цьому, таку додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. отримують лише ті військовослужбовці, в кого поранення визнано тяжким за висновком ВЛК, в/ч не має змоги самостійно отримати інформацію про період стаціонарного лікування військовослужбовців, так як доступ до надання медичної документації обмежений законом. Таким чином, нарахування та здійснення виплат додаткової винагороди здійснюється лише на підставі медичних документів, які надаються безпосередньо військовослужбовцями. Позивач з 29.12.2022р. по теперішній час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , отримання ним поранення внаслідок ворожого обстрілу підтверджується довідкою Ф5 в/ч від 18.02.2023р. за №991, а встановлення причинного зв'язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) із захистом Батьківщини підтверджено лише довідкою ВЛК від 01.05.2023р. №190, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у відповідних закладах охорони здоров'я з 05.01.2023р. по 05.01.2023р. у ПХГ Краматорськ 2, що підтверджено первинною медичною карткою Ф-100 від 05.01.2023р. Тому відповідач вважає, що виплата додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, можлива лише за двох умов, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факту перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, повноваження визначення ступеня тяжкості поранення віднесено до питань ВЛК. Згідно до наказу від 20.04.2023р. №2748 позивача було включено для виплати такої додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., за отримане поранення за 05.01.2023р., тому позовні вимоги позивача за період з 05.01.2023р. по 30.01.2023р. є безпідставними та задоволенню не підлягають, так як були виплачені згідно до наведеного наказу. За викладеного, відповідач вважає, що позиція позивача стосовно наявності вини відповідача, його протиправної поведінки, не відповідає дійсності та не підтверджується фактами, оскільки відповідач не допускав порушення діючого законодавства, а всі дії посадових осіб відповідача ґрунтуються на положенні чинного законодавства України (а.с.77-82).
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.07.2024р. строк розгляду даної справи був продовжений до 19.07.2024р. на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.101).
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 19.07.2024р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних копій документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 з 29.12.2022р. проходить військову службу в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця-санітара 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 згідно витягу з наказу (по стройовій частині) від 29.12.2022р. №394, є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорту позивача, копією військового квитка позивача, копією посвідчення НОМЕР_2 від 05.10.2023р. та копією наведеного витягу з наказу (а.с.8-11).
05.01.2023р. при виконанні обов'язків військової служби в районі ведення бойових дій с. Красна Гора Донецької області позивач отримав поранення, а саме: осколкове поранення потиличної ділянки (05.01.2023р.) ГХ ІІ ст. ризик 3, був доставлений до ПХГ м. Краматорськ 2, а у подальшому, був направлений на стаціонарне лікування в терапевтичне відділення до КНП «Криворізька міська лікарня №5» КМР та перебував там на стаціонарному лікуванні у період з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, що підтверджується, копією первинної медичної картки від 05.01.2023р. форми-100, копіями направлень медичної роти №359 від 07.01.2023р., копією направлення в/ч НОМЕР_1 від 07.01.2023р. №294 та копією Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №132/23 від 30.01.2023р. (а.с.12-15).
Також і згідно відомостей із копії наказів командира в/ч НОМЕР_1 від 05.01.2023р. №5, від 07.01.2023р. №7 видно, що позивача було знято з відповідних видів котлового забезпечення з 05.01.2023р. у зв'язку із вибуттям останнього до медичних закладів Донецької області, до КНП «Криворізька міська лікарня №5» м. Кривий Ріг на лікування, про що свідчить зміст копій Витягів з наведених наказів, наявних у справі (а.с.17-18).
А 31.01.2023р. згідно Витягу з наказу №31 позивача, який прибув з КНП «КМЛ №5» м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, було зараховано на відповідні види котлового забезпечення з 31.01.2023р. (а.с.19).
18.02.2023р. в/ч НОМЕР_1 позивачеві була видана Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №991 зі змісту якої видно, що 05 січня 2023р. позивач отримав травму (поранення) Діагноз: Мінно-вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Вогнепальне осколкове сліпе поранення потиличної області. Сторонне тіло рогівки рогівки лівого ока, травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби та захистом Батьківщини, в районі проведення бойових дій на території Донецької області, що підтверджується її копією (а.с.16).
Надані, 02.02.2024р. позивач через свого безпосереднього командира, що підтверджується змістом копії рапорту командира 16 запасної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 , звернувся до відповідача з рапортом про нарахування та виплату йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. за період безперервного стаціонарного лікування у медичному закладі КНП «Криворізька міська лікарня №5» м. Кривий Ріг пропорційно часу його лікування з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. після отримання поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини, що підтверджується змістом наведених рапортів.
При цьому, до вказаних рапортів позивачем були додані медичні копії документів, а саме: Ф-100 від 05.01.2023р., направлення на стаціонарне лікування (вх.№265 від 07.01.2023р.), виписка із медичної карти стаціонарного хворого №132/23 від 30.01.2023р., картка особового рахунку за 2023р. від 12.01.2024р. (а.с.24-25).
У відповідь на вказаний рапорт позивача, в/ч НОМЕР_1 листом від 22.02.2024р. за №1253 було повідомлено позивача про необхідність звернення до свого безпосереднього командира (начальника) з метою складання відповідного рапорту щодо включення його до наказу про виплату додаткової винагороди (а.с.26).
Надалі, 23.02.2024р. позивач повторно звернувся із рапортом до свого безпосереднього керівника (командира 16 запасної роти в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив скласти рапорт щодо включення його до наказу про нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за період лікування з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. (а.с.27-28).
У відповідь на рапорт позивача від 23.02.2024р. командир 16 запасної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_4 листом б/н від 22.03.2024р. повідомив позивача, що враховуючи те, що у лікуванні позивача була перерва, тому додаткова винагорода виплачена за 05.01.2023р., а лікування після перерви 07.01.2023р. - 30.01.2023р. не враховується для виплати додаткової винагороди відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 (а.с.60).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому додаткової винагороди із розрахунку до 100 000 грн. у зв'язку із його перебування на стаціонарному лікуванні після поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини з 05.01.2023р. по 30.01.2023р., позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом) іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності територіальної цілісності.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч.4 ст.9 згаданого Закону, установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховуючи характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ №168).
Відповідно до пункту 1-2 Постанови КМУ №168 передбачено, що виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень здійснюється відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, до яких включаються особи, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже, із аналізу приписів наведеного чинного нормативно-правового акту слідує, що військовослужбовець має право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за трьох умов, а саме: 1) наявності довідки про пов'язаність поранення із захистом Батьківщини; 2) перебування такого військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого; 3) перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК.
При цьому, жодних застережень або обмежень з приводу того, що така додаткова винагорода виплачується військовослужбовцям, які перебували на стаціонарному лікуванні лише внаслідок тяжкого поранення, вказані приписи не містять.
А відповідно, аргументи відповідача наведені у відзиві на позов з цього приводу є неспроможними, оскільки спростовуються аналізом вищенаведених приписів пункту 1-2 Постанови КМУ №168.
Так, як встановлено судом із матеріалів справи 05.01.2023р. при виконанні обов'язків військової служби в районі ведення бойових дій с. Красна Гора Донецької області позивач отримав поранення, а саме: осколкове поранення потиличної ділянки (05.01.2023р.) ГХ ІІ ст. ризик 3, був доставлений до ПХГ м. Краматорськ 2, де йому була надання первинна медична допомога згідно даних первинної медичної картки форми-100 (а.с.12-13).
У подальшому, згідно копії направлень медичної роти та в/ч НОМЕР_1 №359 від 07.01.2023р., №294 від 07.01.2023р. видно, що позивача було направлено на стаціонарне лікування в терапевтичне відділення до Криворізької міської лікарні №5 КМР (а.с.14).
А згідно інформації, яка міститься у Виписці із медичної карти стаціонарного хворого №132/23 від 30.01.2023р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі у період з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. включно про що свідчить копія наведеної виписки (а.с.15).
Окрім того, і 18.02.2023р. командиром в/ч НОМЕР_3 позивачеві була видана Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №991, зі змісту якої видно, що отримана позивачем травма 05.01.2023р. під час ведення бойових дій внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Красна Гора Донецької області, пов'язана із виконанням обов'язків військової служби та захистом Батьківщини (а.с.16).
Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що позивач після отриманого поранення 05.01.2023р.та отриманої ним первинної медичної допомоги у медичному закладі ПХГ Краматорськ 2 був переміщений на стаціонарне лікування у терапевтичне відділення до іншого закладу охорони здоров'я - Криворізької міської лікарні №5 КМР, де перебував на стаціонарному лікуванні з 07.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, а відповідно, суд приходить до висновку, що за викладених обставин, включаючи час його переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, що підтверджено вищенаведеними дослідженими судом доказами, позивач має право на отримання додаткової винагороди, встановленої п.1-2 Постанови КМУ №168 за наведений період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивач подавав двічі рапорти (02.02.2024р. та 23.02.2024р.) до відповідача про нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої п.1-2 Постанови КМУ №168, за період його стаціонарного лікування з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, до яких були додані вищенаведені Довідка №991 від 18.02.2023р. та згадані вище медичні документи, проте, вказані медичні документи відповідачем розглянуті не були у встановленому законодавством порядку, рішення за ними фактично не було прийнято відповідачем, що визнається судом протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому, судом не приймається до уваги як належний розгляд відповідачем рапорту позивача лист відповідача від 22.02.2024р. №1253 (а.с.26), оскільки зміст цієї відповіді не містить результатів розгляду рапорту позивача, а містить лише роз'яснення щодо порядку звернення з рапортом, що є проявом надмірного формалізму з боку відповідача.
Також судом у даному випадку враховується і те, що даний рапорт був поданий із дотриманням позивачем процедури його подання по команді та був скерований для розгляду командиру в/ч НОМЕР_4 безпосереднім керівником (начальником) позивача - командиром 16 запасної роти в/ч НОМЕР_3 ОСОБА_5 , у якому він клопотав по суті рапорту позивача, що підтверджується змістом копії наведеного рапорту (а.с.25).
А отже, посилання відповідача у листі від 22.02.2024р. №1253 про недотримання процедури та порядку подання рапорту позивачем є неспроможним та спростовується наведеними доказами.
Також є безпідставним і розгляд рапорту позивача від 23.02.2024р. його безпосереднім керівником (начальником) командиром 16 запасної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 та надання відповіді вказаною посадовою особою листом б/н від 22.03.2024р., з огляду на те, що вказана посадова особа такими повноваженнями не наділена, оскільки такий рапорт позивача повинен був бути поданий на розгляд командиру в/ч НОМЕР_1 , що мало місце у першому випадку за рапортом від 02.02.2024р.( а.с.24-25).
Тобто, при розгляді рапорту позивача від 23.02.2024р. відповідач та його посадові особи самі допустили порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024р. №40.
Також і аргументи відповідача у відзиві на позов про те, що в/ч не має змоги самостійно отримати інформацію про період стаціонарного лікування позивача, так як доступ до медичної документації обмежений законом є необґрунтованими та спростовуються по-перше, змістом абз. 2 п.22.3 розділу 22 Положення №402 від 14.08.2008р. яким встановлено, що порядок передачі медичних та інших документів військовослужбовців, які перебували (перебувають) на лікуванні в закладах охорони здоров'я державної та комунальної форми власності та державних установах Національної академії медичних наук, до військових частин та/або ТЦК та СП встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто, такі документи можуть бути передані до військових частин у паперовій формі або у електронній формі; по-друге, позивачем такі медичні документи були долучені до своїх рапортів від 02.02.2024р. та від 23.02.2024р., проте, останні (медичні документи та Довідка №991 від 18.02.2023р.) були проігноровані відповідачем.
Отже, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві за поданими рапортами та доданими до них медичними документами додаткової винагороди, встановленої п.1-2 Постанови КМУ №168 за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно.
Суд звертає увагу відповідача на те, що наведена бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, ніяким чином не може слугувати гарантіями держави щодо стимулювання закріплення кваліфікованих військових кадрів на військовій службі військовослужбовців, що передбачено приписами вищенаведеної ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на викладене, у даних правовідносинах, судом враховується і відповідна судова практика Європейського Суду з прав людини, зокрема, викладена у п.71 рішення «Рисовський проти України», де Суд прийшов до висновку, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
А отже, з урахуванням аналізу наведеного рішення ЄСПЛ, суд приходить до висновку, що вищенаведене протиправна бездіяльність відповідача, не може бути визнана судом правомірними підставами для невиконання таким відповідачем - суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків в частині нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування після поранення, яке мало місце 05.01.2023р., та включаючи час його переміщення із одного закладу охорони здоров'я до іншого за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем у відзиві на позов не було наведено жодних підстав та не надано суду доказів, які б свідчити про правомірність та обґрунтованість бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування після поранення, яке мало місце 05.01.2023р., та включаючи час його переміщення із одного закладу охорони здоров'я до іншого за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм наведеного чинного законодавства, які відповідачем не спростовані.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно незгоди відповідача із поновленням судом строку звернення до суду з цим позовом згідно ухвали суду від 03.04.2024р. з підстав, зазначених у довідці в/ч НОМЕР_1 №87 від 29.03.2024р. (щодо проходження позивачем військової служби у в/ч НОМЕР_1 з 29.12.2022р. та в період часу з 29.12.2022р. по теперішній час безпосереднього залучення позивача до виконання службових завдань з оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України) з посиланням на те, що така довідка не видавалась, з огляду на те, що, по-перше, вказані твердження спростовуються змістом наведеної довідки, яка підписана ТВО командира в/ч НОМЕР_1 , майором ОСОБА_2 , містить номер і дату, і яка наявна у справі (а.с.50), тому дані зазначеного документу судом обрані як поважні причини для поновлення позивачеві строку звернення до суду з даним позовом, оскільки захист Батьківщини є першочерговим завданням позивача як військовослужбовця та визнані судом поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом; по-друге, ухвала суду від 03.04.2024р., якою було поновлено позивачеві строки звернення до суду з цим позовом не оскаржена відповідачем у встановленому законом порядку, набрала законної сили, при цьому, суд зазначає, що право на оцінку поданих документів та прийнятті за ними рішень має лише виключно адміністративний суд при прийнятті відповідних судових рішень (ухвал, рішень) та відповідач не наділений повноваженнями робити вказівки суду щодо застосування процесуальних норм права при розгляді адміністративних справ, що суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд також критично ставиться до аргументів відповідача з приводу того, що виплата додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 можлива лише за двох умов, а саме: пов'язаність поранення із захистом Батьківщини; перебуванням такого військовослужбовця на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, а повноваження щодо визначення ступеня тяжкості поранення віднесено до питань ВЛК, з огляду на те, що пов'язаність поранення позивача із захистом Батьківщини підтверджено Довідкою №991 від 18.02.2023р., яка видана самим відповідачем - в/ч НОМЕР_1 (а.с.16), а перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно підтверджено Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №132/23 від 30.01.2023р. (а.с. 15).
А відповідно, за умови надання позивачем відповідачеві зазначених документів разом з рапортами від 02.02.2024р. та від 23.02.2024р., суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ №168 за згаданий період.
При цьому, посилання представника відповідача на те, що виплата вищезгаданої додаткової винагороди пов'язана з перебуванням військовослужбовця на стаціонарному лікуванні внаслідок лише тяжкого поранення є неспроможним, оскільки, як уже зазначалося вище, такого застереження чи заборони проаналізовані судом приписи п.1-2 Постанови КМУ №168 не містять.
Також слід зазначити, що відзив на позов, поданий через систему «Електронний суд» 19.04.2024р., не приймається та не враховується адміністративним судом при розгляді даної справи, оскільки підписаний ОСОБА_7 , яка такими повноваженнями від імені в/ч НОМЕР_1 не наділена (такої довіреності до відзиву не додано), а полковник ОСОБА_8 , призначений командиром НОМЕР_5 окремої танкової бригади окремого командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » згідно витягу з наказу від 14.02.2023р. №149, який підписав довіреність на ім'я ОСОБА_7 , повноважень на представлення інтересів від імені в/ч НОМЕР_1 не має, згаданий наказ такої інформації не містить (а.с.61-69).
В той же час, судом враховано відзив на позов від 18.04.2024р. №2620, який підписаний ТВО командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_9 на підставі витягу з наказу від 27.03.2024р. №2053 про покладення на нього виконання обов'язків командира в/ч з 01.04.2024р. по 30.04.2024р., який надійшов на адресу суду засобами поштового зв'язку 08.05.2024р. (а.с.77-98).
Інші аргументи учасників справи не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів та вище дослідженої встановленої судом протиправної бездіяльності відповідача у даних правовідносинах.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплату позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування після поранення, яке мало місце 05.01.2023р., та включаючи час його переміщення із одного закладу охорони здоров'я до іншого за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, вчиняючи таку бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що вищенаведеною протиправною бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування після поранення, яке мало місце 05.01.2023р., та включаючи час його переміщення із одного закладу охорони здоров'я до іншого за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачеві додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування після поранення, яке мало місце 05.01.2023р., та включаючи час його переміщення із одного закладу охорони здоров'я до іншого за період з 06.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, з урахуванням фактично виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у відповідності до вимог ст.13 Конвенції про захист правлю людини і основоположних свобод, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.ст.9 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, позовні вимоги позивача у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої п.1-2 Постанови КМУ №168 у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікування за період - 05.01.2023р. задоволенню не підлягає, з огляду на те, що згідно наданої відповідачем копії наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.04.2023р. №2748 та змісту Додатку № 1 до згаданого наказу, позивача включено до наказу про виплату додаткових винагороди у зв'язку з пораненням за 05.01.2023р. (а.с.89-91).
Зазначена додаткова винагорода за 05.01.2023р. у розмірі 9677,42 грн. була виплачена позивачеві у травні 2023р., що підтверджується змістом копії розрахунку грошового забезпечення позивача за січень-грудень 2023р. (а.с.23).
А відповідно, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за умови встановлення судом факту включення відповідачем позивача до наказу про виплату йому додаткової винагороди, встановленої п.1-2 Постанови КМУ №168, виплату зазначеної додаткової винагороди за період 05.01.2023р. у травні 2023р., у даній частині позовних вимог бездіяльність відповідача відсутня, тому у цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом згідно до п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, тому у адміністративного суду відсутні будь-які підстави для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) - додаткової винагороди, передбаченої п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року , у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини та перебуванням на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікувального закладу охорони здоров'я до іншого, у період з 06 січня 2023 року по 30 січня 2023 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) додаткову винагороду, передбачену п. 12 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини та за весь час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікувального закладу охорони здоров'я до іншого, в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період з 06 січня 2023 року по 30 січня 2023 року включно, з урахуванням уже виплачених за це період часу виплат.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва