24 травня 2024 рокуСправа №160/7227/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/7227/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
19.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1221641-2411-0465UA12020010000033698 від 28.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем було безпідставно розраховано податок на об'єкт нерухомого майна, якими володіє позивач, а саме на автостоянку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 481996412101), яка складається з: будівля охорони, А-1, загальна площа (кв.м): 4.2, навіс, загальна площа (кв.м): 22, огорожа, № 1,2, загальна площа (кв.м): 186.9, замощення, загальна площа (кв.м): 841.9. Звертає увагу на те, що оскільки, позивач є фізичною особою-підприємцем, а автостоянка, яка належать позивачу на праві приватної власності, використовуються ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась, тому, відповідно до підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування об'єктів нежитлової нерухомості. Позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7227/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05.04.2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що за даними інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Правобережна ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є власником об'єктів нежитлової нерухомості: автостоянка - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 481996412101, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа яка підлягає оподаткуванню 26,2 кв. м. (опис: будівля охорони, А-1-Загальна площа - 4,2 кв. м, навіс, Б Загальна площа - 22 кв.м, дата державної реєстрації права власності 12.04.2016. Відповідач зазначив, що згідно з п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Кодексу № 2755-VІ від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями не є об'єктом оподаткування: е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках. Як свідчать обставини справи, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкт нежитлової нерухомості (автостоянка) не відноситься до тимчасових споруд чи малих архітектурних форм, натомість відповідно до підпункту «г» підпункту 14.1.129 прим.1 підпункту 14.1.29 пункту 14.1 статті 14 ПК України криті автомобільні стоянки віднесено до категорії: гаражі. Отже, відсутні підстави для застосування підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податку на заначений вище об'єкт нерухомого майна. Крім того, відповідач вказав, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 по 01.02.2024 року здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (3 група, 5%). Відповідно заяви від 17.01.2012 року про застосування спрощеної системи оподаткування позивача, місце здійснення діяльності - АДРЕСА_2 . Відомості про взяття на облік об'єктів оподаткування щодо використання у господарській діяльності (20-ОПП) подано лише у 2022 році на наступні об'єкти: каса - АДРЕСА_3 , право власності, дата взяття на облік 02.02.2022. Таким чином, за даними інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу інформація про реєстрацію об'єктів оподаткування (автостоянки) відсутня. Згідно даних ІКС «Податковий блок» у ФОП ОСОБА_1 в період з 17.01.2012 по 31.12.2023 року відсутні працевлаштовані наймані працівники. Отже, об'єкти оподаткування за адресою м. Дніпро, Немировича-Данченко, не використовувалися для здійснення підприємницької діяльності в 2020-2022 роках. Виходячи з наведеного, нежитлові приміщення: 1. автостоянка - будівля охорони, навіс; 2. автостоянка - будівлі охорони, ангар, нежитлові приміщення; 3. автостоянка - будівля охорони, навіси є об'єктом оподаткування у розумінні норм ПКУ.
06.05.2024 року від позивача надійшли пояснення, в яких позивач підтримав позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що за даними інформаційно - комунікаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Правобережна ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач є фізичною особою-підприємцем перебуває на спрощеній системі оподаткування - платник єдиного податку 3-ї групи за ставкою оподаткування 5%. Основним видом економічної діяльності є - 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивачу належить автостоянка по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 481996412101), яка складається з: будівля охорони, А-1, загальна площа (кв.м): 4.2, навіс, загальна площа (кв.м): 22, огорожа, № 1,2, загальна площа (кв.м): 186.9, замощення, загальна площа (кв.м): 841.9.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано в автоматичному режимі ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») № 1221641-2411-0465-UА12020010000033698 від 28.12.2023 року на суму 851,50 грн. за 2022 рік.
Рішення податкового органу позивачем оскаржено в адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби України від 20.02.2024 року скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 Податкового кодексу України .
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2020 № 466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" встановлено, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках. У попередній редакції підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України було встановлено, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Таким чином, застосування підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання таких обов'язкових умов: об'єктний склад: об'єкти нежитлової нерухомості; суб'єктний склад: суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу; місце проведення діяльності: у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Отже, від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки звільняються, зокрема фізичні особи - підприємці, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (Порядок №1588).
Відповідно до пункту 8.1. Порядку №1588 платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно з пунктом 8.2. Порядку №1588 об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об'єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду (п. 8.4.).
Повідомлення за формою № 20-ОПП є складовою облікових даних платника податків, оскільки стосується об'єктів оподаткування та/або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2023 року у справі № 120/15979/21-а.
Платник податків зобов'язаний подавати повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15.05.2023 у справі № 520/5732/202, від 21.07.2020 у справі №826/14197/17.
Отже, на підтвердження провадження своєї підприємницької діяльності, позивач був зобов'язаний подавати повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП.
Позивачем, доказів подання у 2022 році повідомлення до контролюючого органу за формою № 20-ОПП про об'єкт нерухомого майна, а саме автостоянку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 481996412101), яка складається з: будівлі охорони, А-1, загальна площа (кв.м): 4.2, навісу, загальна площа (кв.м): 22, огорожі, № 1,2, загальна площа (кв.м): 186.9, замощення, загальна площа (кв.м): 841.9, через яке провадиться діяльність, суду не надано.
Оскільки, ОСОБА_1 не надав доказів провадження господарської діяльності, як фізичною-особою підприємцем щодо об'єкту нежитлової нерухомості, а саме автостоянки, вказане свідчить про відсутність підстав для використання преференції, передбаченої підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що, у свою чергу, призводить до наявності у власника обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальних підставах.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно абзаців «г» та «є» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться, зокрема, гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки, інші будівлі.
Отже, чинним податковим законодавством прямо віднесено до об'єктів житлової нерухомості та відповідно і оподаткування, криті автомобільні стоянки та інші будівлі.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.
Відповідно підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
В даному випадку, відповідачем було нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за площу 26,20 м.кв., що відповідає площі будівлі охорони 4,2 м.кв. та навісу 22 м. кв., а не за весь об'єкт, що належить позивачу та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що узгоджується з нормами статті 14 та 266 Податкового кодексу України.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідачем здійснено розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за площу 26,20 м.кв., враховуючи ставку податку за рішенням міської ради 0,5% у 2022 році, мінімальну заробітну плату у 2022 році 6500 грн., виходячи з 32,50 грн. за 1 кв. метр бази оподаткування, що становить 851,20 грн. (32,50 грн. *26,20 м. кв.).
Отже, розрахунок оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.12.2023 року здійснено відповідачем відповідно вимог статті 266 Податкового кодексу України.
Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи позивача про те, що факт реєстрації заявлених об'єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовується в його господарській діяльності, до об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткуванням в розумінні підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не спростовують наведених вище висновків суду, оскільки об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання, саме в у встановлено законом порядку, для здійснення підприємницької діяльності не є об'єктом оподаткування.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Всі інші аргументи сторін судом оцінені, але вони не спростовують висновків суду.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, де вказано, що визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №1221641-2411-0465UA12020010000033698 від 28.12.2023, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та в строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська