ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2024Справа № 910/4822/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Молчанова Олега Ігоровича
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про стягнення 17 000,00 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Фізична особа-підприємець Молчанов Олег Ігорович (далі - позивач, Підприємець) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Служба) про стягнення 17 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 10.01.2023 року № 351171 Підприємець сплатив на користь Державного бюджету України грошові кошти у загальному розмірі 19 069,00 грн. Зважаючи на те, що у подальшому вказана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу була скасована в судовому порядку, Підприємець зазначав про те, що сплачені ним кошти у розмірі, зокрема, 17 000,00 грн. є такими, що утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, а відтак підлягають стягненню на користь позивача на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 24.04.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху та встановив Підприємцеві строк і спосіб усунення її недоліків.
30.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 30.04.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 03.05.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4822/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
16.05.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Служби від 10.05.2024 року № 1042/5.4.1/24-24 на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що зважаючи на стягнення з Підприємця адміністративного штрафу за виконавчим документом, який перебував на виконанні в органі ДВС, застосовується код класифікації доходів бюджету 21081300 "Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі)", тоді як уповноваженим органом, що контролює справляння означених надходжень бюджету, є Міністерство юстиції України, яке, на думку Служби, є належним відповідачем у даному спорі. Відповідач також посилався на те, що для повернення стягнутих на підставі постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 10.01.2023 року № 351171 коштів у розмірі 17 000,00 грн. платник помилково чи надмірно сплачених коштів повинен скласти заяву про повернення коштів та звернутись із нею до органу, що контролює справляння надходжень до бюджету відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787. Крім того, Служба звернула увагу на те, що вона не є набувачем спірних коштів у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки кошти не надходили на рахунки Укртрансбезпеки, а сума штрафу була перерахована спочатку на депозитний рахунок органу ДВС, а потім - до Державного бюджету України. За таких обставин, перерахування суми штрафу не призвело до зміни майнового стану Служби у вигляді приросту майна та збагачення за рахунок коштів позивача.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
10.01.2023 року начальник Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби виніс постанову № 351171 про застосування до Підприємця адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Постанова від 10.01.2023 року № 351171 була пред'явлена до виконання до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державним виконавцем якого 16.03.2023 року було прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження штрафів у розмірі 19 069,00 грн.
У зв'язку з фактичною оплатою Підприємцем 03.04.2023 року боргу за вищенаведеним виконавчим документом, а також витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.04.2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби від 10.01.2023 року № 351171 було закінчене, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
У той же час, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року в справі № 320/5582/23 постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби від 10.01.2023 року № 351171 визнано протиправною та скасовано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно утримуваних коштів у розмірі 17 000,00 грн., оскільки такі кошти були перераховані позивачем внаслідок прийняття Службою протиправної постанови від 10.01.2023 року № 351171, скасованої в судовому порядку.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, Служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Служби є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац 2 пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).
Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов'язків та інтересів визначеного у постанові суб'єкта (за обставинами справи - Підприємця), є обов'язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати відповідного штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб'єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.
У відзиві на позовну заяву Служба вказувала, що належним відповідачем у даному спорі є Міністерство юстиції України.
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 року в справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 року в справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 року в справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
Отже те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Службу, не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у спірних кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб'єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов'язане з виконанням органами державної влади, зокрема Службою, публічно-владних управлінських функцій щодо Підприємця.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1, 2 статті 326 Цивільного кодексу України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Служба.
За змістом абзацу 1 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Згідно з частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до абзаців 1, 9 пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 (у чинній редакції) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, 10.01.2023 року начальник Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби застосував до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн. згідно з постановою № 351171 про застосування до Підприємця адміністративно-господарського штрафу.
03.04.2023 року Підприємець оплатив, зокрема, наведений штраф у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної платіжної інструкції № 0.0.2931300924.1
У той же час, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року в справі № 320/5582/23 постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби від 10.01.2023 року № 351171 визнано протиправною та скасовано. Дане рішення набрало законної сили, враховуючи постановлення Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали від 24.01.2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Служби на вищенаведене рішення адміністративного суду першої інстанції.
Відтак, на момент оплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому правові підстави вважати, що позивач сплатив кошти помилково чи надміру (тобто у розмірі більшому, ніж визначений у постанові), у даному випадку відсутні. Разом із тим, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава для оплати Підприємцем спірної суми грошових коштів відпала.
Суд звертає увагу відповідача на те, що Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Однак, оскільки сума оплаченого Підприємцем до бюджету адміністративно-господарського штрафу не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.
Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 року в справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року в справі № 320/5582/23 постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Служби від 10.01.2023 року № 351171 визнано протиправною та скасовано, правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн. відпали. Разом із тим, доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн. матеріали справи не містять.
Варто зазначити, що аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 року в справі № 910/5880/21.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 року в справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб'єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 цієї постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 року в справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.
Вищенаведеними висновками спростовуються заперечення Служби проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків.
Враховуючи наведені обставини, вимоги Підприємця про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно утримуваних у бюджеті коштів у розмірі 17 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Молчанова Олега Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. безпідставно утримуваних коштів, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 22.07.2024 року.
Суддя В.С. Ломака