вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.07.2024м. ДніпроСправа № 904/680/23
За позовом Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Рзаєва Вугара Рзу огли
про визнання недійсним Договору та застосування наслідків недійсності правочину
Суддя Юзіков С.Г.
При секретарі судових засідань Савенко В.А.
Представники:
Позивача - Прохода Р.С.
Відповідача - не прибув
Позивач просить визнати недійсним Договір № б/н купівлі продажу від 05.11.2018 укладений з Відповідачем, застосувати наслідки недійсності правочинну та стягнути з Відповідача 120 500,00 грн.
Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що у 2018 році Відповідач прийняв участь в публічних закупівлях "Ліхтар декоративний парковий" та став переможцем цієї процедури закупівлі. Згідно з формою протоколу розкриття тендерної пропозиції від 16.10.2018, звітом про результати проведення процедури закупівлі від 05.11.2018 та повідомлення про намір укласти договір, встановлено, що ФОП Рзаєв Вугар Рза огли відповідав кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. Відсутні підстави для відмови, які встановлені ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі". 05.11.2018 сторони уклали Договір купівлі-продажу. На виконання умов Договору Відповідачем поставлено Позивачеві товар - "Ліхтар декоративний парковий" в строки передбачені договором, а Позивачем сплачені грошові кошти у розмірі 120 500,00 грн. Таким чином, спірний Договір виконано в повному обсязі та без заперечень сторін Договору. Відповідач наполягає, що, заявляючи позов про визнання недійсним договору, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Відповідач вважає, що Позивач не вказав у чому полягає шкода державному бюджету, порушення принципу максимальної економії, неефективне використання бюджетних коштів. Позивачем не зазначено щодо невідповідності кількості, вартості або ж якості виконаних відповідачем робіт, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов оспорюваного Договору. Також, Відповідач зазначає, що позовна заява подана поза межами строку позовної давності.
Від Позивача надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що використання коштів місцевого бюджету беззаперечно становить суспільний інтерес, стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців міста Дніпра. Разом з цим, в результаті виконання оспорюваного договору майно придбане за Договором за бюджетні кошти - є комунальною власністю. Як зазначено в позові, КП "Міська інфраструктура" є комунальним підприємством, яке утримується за рахунок місцевого бюджету. Порушення зазначених інтересів держави, територіальної громади полягає у потенційно неефективному використанні бюджетних коштів через відсутність конкуренції серед учасників, а також, відсутність максимальної економії та ефективності. Щодо тверджень Відповідача з приводу компенсування Позивачем Відповідачеві вартості поставленого товару за спірним Договором, то відповідно до ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам - такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - у разі виконання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. В позовні заяві детально описано наявність умислу Відповідача на укладання спірного правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства. У даному випадку, наявний умисел Відповідача (тобто однієї сторони правочину), а тому - застосовується ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка не передбачає ніякої компенсації Відповідачеві вартості поставленого товару за спірним Договором. В свою чергу, Позивач після повернення Відповідачем коштів, зобов'язаний повернути їх в бюджет. Відповідач посилається на те, що "спірний Договір укладений Позивачем та Відповідачем 05.11.2018, а тому останнім днем для подання такого позову є 06.11.2021, а тому - позовна заява подана поза межами строку позовної давності", що не відповідає дійсності, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, 28.12.2021 Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/48-20 ухвалено Рішення № 54/53-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення Адміністративної колегії). Вказаним рішенням Антимонопольний комітет встановив, що ФОП Рзаєв Вугар Рза огли допустив порушення п. 1 ст. 50 та п. 4 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антикорупційних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів", за що на Відповідача накладено штраф. Під час розгляду Антимонопольним комітетом справи № 54/48-20, не залучено до участі у справі Позивача. Про існування даного рішення та порушення з боку Відповідача, Позивач дізнався лише 12.01.2023, з листа Дніпропетровської обласної прокуратури.
21.03.2024 від Відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
У підготовчому засіданні 22.03.2023 представники сторін надали згоду про початок розгляду справи по суті. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2023 закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.
05.04.2023 у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про зупинення провадження в даній справі до перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/192/22 та № 904/77/21, у зв'язку з чим 05.04.2023 суд повернувся до розгляду справи в підготовчому провадженні та зупинив провадження у справі № 904/680/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ № 905/77/21 та № 904/192/22 (з опублікуванням повного тексту постанов у наведених справах).
26.05.2023 Верховний суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу № 905/77/21 та ухвалив постанову, в якій зробив такі висновки: "Отже, оскільки заступник керівника Харківської обласної прокуратури в поданій касаційній скарзі наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень ст. 16, 215, 216 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, а в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом також покладено висновок щодо застосування норм ст. 215, 216 ЦК України, наведений в зазначеній постанові Верховного Суду, то, враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо застосування норм матеріального права (ч. 3 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України), а також з огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, об'єднана палата не вбачає підстав відступати від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин здійснення публічної закупівлі, однак з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, вважає за необхідне уточнити зазначений висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
06.07.2023 від Позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що 26.05.2023 Верховний суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу № 905/77/21, щодо справи № 904/192/22, то правовідносини, які розглядаються у справі № 905/77/21 та №904/192/22, не є аналогічними, розгляд справи № 904/192/22 жодним чином не вплине на розгляд даної справи.
Листом від 07.07.2023, суд повідомив Позивачеві, що ухвалою суду від 05.04.2023 зупинено провадження у справі № 904/680/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ № 905/77/21 та № 904/192/22 (з опублікуванням повного тексту постанов у наведених справах). Оскільки об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не розглянуто справу № 904/192/22, суд вважає, що обставини, які викликали зупинення даної справи не усуненні, у зв'язку з чим відсутні підстави для поновлення провадження у справі № 904/680/23.
15.03.2024 Верховний суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справі № 904/192/22, та ухвалив постанову, в якій зробив такі висновки: " 28. Дійсно, двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в п. 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15). 29. Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. 30. Однак, згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. 31. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17). 32. В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, на яку обґрунтовано послалися суди в оскаржуваних судових рішеннях, сформульовано такий висновок щодо застосування ст. 21 ГПК України (в редакції, чинній до 14.12.2017), яка за змістом є подібною до норми ст. 45 чинного ГПК України: "За змістом наведеної норми сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача". 33. В постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. 34. Проте подання Прокурором в інтересах держави в особі Мінмолодьспорту України позову про стягнення з ТОВ "ХЕЛГ" (відповідача-2) на користь Спортивного центру (відповідача-1) спірної суми коштів, отриманих за договором № 05-05-21-01, не призведе до відновлення інтересів держави в особі Міністерства, оскільки ці кошти мали би повертатися Спортивному центру як суб'єкту господарювання, а не в доход держави. Тобто, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору № 05-05-21-01 та застосування наслідків недійсності такого правочину в зв'язку з безпідставним застосуванням переговорної процедури, Прокурор по суті намагається захистити Підприємство, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи (Підприємства), яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є за обставинами, наведеними Прокурором, організатором переговорної процедури закупівлі. 35. Застосування наслідків недійсності правочину на користь позивача, який не є стороною оспорюваного договору, наразі неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої Прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з ТОВ "ХЕЛГ" на користь Підприємства як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (Міністерства) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. 36. Об'єднана палата наголошує, що навіть у випадку визначення Підприємства позивачем, на користь якого на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України підлягали би стягненню грошові кошти, отримані Товариством за договором № 05-05-21-01, задоволення такої вимоги не призвело би до ефективного захисту інтересів держави в особі Мінмолодьспорту України, адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи (Спортивного центру), яка є самостійним суб'єктом господарювання, не уособлює державу. Схожі висновки щодо застосування норм ст. 45 ГПК України та ч. 1 ст. 216 ЦК України в подібних правовідносинах у сфері публічних закупівель викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справах № 904/193/22 та № 904/180/22 (між тими самими сторонами). 37. Об'єднана палата зауважує, що, заявивши позовну вимогу про стягнення спірної суми грошових коштів з Товариства на користь Підприємства, Прокурор фактично звернувся за захистом інтересів не позивача (Міністерства), а відповідача-1, за рахунок якого якраз має задовольнятися позов, як того вимагає ч. 4 ст. 45 ГПК України. 38. При цьому Прокурором вказану позовну вимогу пред'явлено в інтересах відповідача-1 поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, за змістом яких прокурор у визначених законом випадках має звертатися до суду виключно в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень. 39. Таким чином, наявне фактичне звернення прокурора в інтересах Спортивного центру не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у cправі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абз. 1 ча. 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. 40. Адже за змістом положень ст. 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства чи підприємства об'єднань громадян, які не мають статусу суб'єкта владних повноважень. 41. Разом з тим об'єднана палата при вирішенні цього господарського спору враховує викладений в пункті 48 постанови об'єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм ч. 3 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача". 42. При цьому об'єднана палата вважає, що наведені вище мотиви відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення спірної суми грошових коштів з Товариства на користь Підприємства пов'язані як з неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх прав, так і з допущеним прокурором порушенням норм процесуального права шляхом його звернення за захистом інтересів не позивача (Міністерства), а відповідача-1, за рахунок якого наразі має задовольнятися позов, як того вимагає ч. 4 ст. 45 ГПК України. 43. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору № 05-05-21-01 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (п. 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (п. 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (п. 8.18)). 44. За таких обставин об'єднана палата наразі не вирішує питання про наявність/відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм ст. 203, 215 ЦК України та статей 13, 40, 43 Закону України "Про публічні закупівлі" в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справах № 904/193/22 та № 904/180/22 (між тими самими сторонами), адже у позові слід відмовити з інших самостійних підстав. 45. У зв'язку з викладеним колегія суддів також відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пу. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, доводи скаржника щодо неврахування судами висновку щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (в аспекті права заінтересованих осіб з метою захисту своїх порушених прав ініціювати питання про визнання правочину недійсним шляхом приведення сторін правочину у попередній правовий стан), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/9158/16, від 22.06.2021 у справі №903/621/20, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 08.09.2022 у справі №910/16825/20 і в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18. 46. Адже наведене вище свідчить про те, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 05-05-21-01 виключно з мотивів кваліфікації цього договору як нікчемного правочину, апеляційний суд помилково не врахував обставину обрання прокурором загалом неефективного способу захисту інтересів держави, який не призведе до поновлення її порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. 47. У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь Підприємства (відповідача-1) колегія суддів звертає також увагу на викладені в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21). 48. Оскільки, як зазначено вище, повернення спірної суми коштів Підприємству не відновлює права держави в особі Міністерства (позивача), а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з мотивів, наведених у цій постанові.
17.04.2024 від Позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що Верховний суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду 26.05.2023 розглянув справу № 905/77/21 та 15.03.2024 розглянув справу № 904/192/22.
Ухвалою суду від 26.04.2024 поновлено провадження у справі.
31.05.2024 від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Відповідач у судове засідання не прибув, 08.07.2024 від останнього надійшло клопотання про розгляд справи без участі учасника справи.
У судовому засіданні досліджено надані сторонами докази.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача господарський суд
28.09.2018 Позивач в системі електронних публічних закупівель "Prozorro" оприлюднив оголошення про проведення відкритих торгів:
- ідентифікатор закупівлі в системі: UA-0218-09-28-001777-c;
- назва предмету закупівлі: "Ліхтар декоративний парковий";
- код відповідно до класифікації ДК 021:2015:34920000-2 - Дорожнє обладнання, що підтверджується оголошенням про проведення відкритих торгів (Додаток № 6).
Відповідно до форми протоколу розкриття тендерної пропозиції від 16.10.2018 переможцем процедури закупівлі є ФОП Рзаєв Вугар Рза огли, пропозиція останнього відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі".
05.11.2018 сторони уклали Договір купівлі-продажу (далі Договір), за п. 1.1. якого Продавець (Відповідач) зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором передати у власність Покупця (Позивача) товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити його.
Найменування товару: Ліхтар декоративний парковий СРV34920000-2 Дорожнє обладнання (п. 1.2. Договору).
Кількість товару: 10 шт. (п. 1.3. Договору).
Загальна сума Договору відповідно до електронного аукціону становить 120 500,00 грн. без ПДВ; По КПКВ 3517670 сума 66 707,00 без ПДВ; По КПКВ 3516030 сума 53 793,00 грн. без ПДВ (п. 2.2. Договору).
Термін оплати: 100% розрахунок протягом 180-ти робочих днів з моменту передачі товару (п. 2.3. Договору).
Здача-приймання товару проводиться уповноваженими представниками Покупця і Продавця на складі Покупця (п. 4.1. Договору).
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами 05.11.2018 і діє до 31.12.2018р., або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в порядку ст. 631 ЦК України (п. 7.1. Договору).
Відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю від 03.01.2019, Договір від 05.11.2018 виконаний, причини розірвання договору - відсутні.
Однак, 28.12.2021 Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/48-20 ухвалено рішення № 54/53-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі Рішення адміністративної колегії).
Відповідно до п. 13, 15 резолютивної частини Рішення адміністративної колегії, визнано, що ТОВ "ЕКОБУД 77" та Відповідач вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції". У вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів, за ідентифікатором закупівлі системи: № UA-0218-09-28-001777-c (назва предмета закупівлі "Ліхтар декоративний парковий"), яка проведена КП "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради.
За порушення зазначене в п. 13 резолютивної частини рішення, накладено арешт на ФОП РЗАЄВА ВУГАР РЗА ОГЛИ штраф у розмірі 3 977,00 грн.
У пунктах 5.1. - 5.8. Рішення адміністративної колегії зазначено, що у закупівлі UA-0218-09-28-001777-c ТОВ "Екобуд 77" та ФОП Рзаєв Вугар Рза огли вчиняли протиправні дії які полягали у:
- одночасному поданні тендерних пропозицій (в один день та у послідовний час);
- одночасному вході до аукціонів з одних ІР-адрес (у послідовний час);
- одночасному вході до особистих кабінетів на одному авторизованому електронному майданчику для створення своїх тендерних пропозицій (в один день та у час, наближений до послідовного);
- одночасній оплаті за участь у аукціонах із використанням одних ІР-адрес (через одну банківську установу);
- використанні одних ІР-адрес під час здійснення господарської діяльності, у тому числі в період проведення закупівель;
- використанні одного телефонного номеру;
- участі ТОВ "Екобуд 77" в якості "технічного" учасника у вигляді неподання обов'язкових документів (банківських гарантій і банківських довідок, що є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів закупівель зазначених у рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Інформація щодо оскарження до суду рішення Адміністративної колегії - відсутня.
Отже, Адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що поведінка Відповідача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.11.2018, а також застосування наслідків недійсності правочину.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" (далі Закон) цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Так, п. 4 ч. 1 ст.17 Закону України "Про публічні закупівлі" безальтернативно позбавляє суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь та бути переможцем у відкритих торгах та переговорних процедурах закупівель, якщо протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.
Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур, запобігає проявам корупції. При цьому позбавлення суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжником, за допомогою якого держава усуває недобросовісних суб'єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушеного права, зокрема є визнання правочину недійсним.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ст. 215 ЦК України).
Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
На підставі вищевикладеного Верховним Судом у постанові від 07.07.2021 у справі №905/1562/20 зроблено висновок, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.
Частиною 3 ст. 5 ГК України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак, проаналізувавши положення ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (див. висновки Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.
Перевіривши доводи сторін, суд приймає позицію Позивача та не погоджується з Відповідачем.
28.09.2018 Позивач в системі електронних публічних закупівель "Prozorro" оприлюднив оголошення про проведення відкритих торгів.
Відповідно до форми протоколу розкриття тендерної пропозиції від 16.10.2018 переможцем процедури закупівлі є ФОП Рзаєв Вугар Рза огли, пропозиція останнього відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі".
05.11.2018 сторони уклали Договір купівлі-продажу (далі Договір), за п. 1.1. якого Продавець (Відповідач) зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність Покупця (Позивача) товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити його.
Найменування товару: Ліхтар декоративний парковий СРV34920000-2 Дорожнє обладнання (п. 1.2. Договору).
Кількість товару: 10 шт. (п. 1.3. Договору).
Загальна сума Договору відповідно до електронного аукціону становить 120 500,00 грн. без ПДВ; По КПКВ 3517670 сума 66 707,00 без ПДВ; По КПКВ 3516030 сума 53 793,00 грн. без ПДВ (п. 2.2. Договору).
Відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю від 03.01.2019, Договір від 05.11.2018 виконаний, причини розірвання договору - відсутні.
Наявними матеріалами підтверджується факт того, що рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.12.2021 № 54/53-р/к ФОП Рзаєва Вугара Рза огли притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Вказаний факт не заперечується Відповідачем.
Враховуючи встановлені в рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №54/48-20 по справі № 54/53-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" обставини, суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу від 05.11.2018 укладений з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, не сприяє розвитку конкуренції у державі.
Оцінюючи позицію Відповідача про фактичне виконання Договору обома сторонами без заперечень, а також щодо можливості погіршення становища Позивача, оскільки у останнього можуть виникнути додаткові витрати в частині необхідності компенсувати Відповідачеві вартість поставленого товару, внаслідок чого Відповідач вважає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права неефективним, суд бере до уваги, що Позивач правомірно заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, а не ст. 216 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач, на власний ризик, маючи намір на укладання незаконного договору купівлі-продажу від 05.11.2018, з метою отримання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнув та свідомо допускав настання протиправних наслідків, прийняв участь у проведенні процедури із закупівлі товару, внаслідок чого отримав бюджетні кошти в сумі 120 500,00грн.
Вищенаведене свідчить про наявність у Відповідача умислу на укладення протиправного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства з метою отримання прибутку.
При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності у Позивача умислу на укладення протиправного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога про визнання договору купівлі-продажу від 05.11.2018 недійсним мотивованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо підстав для стягнення грошових коштів у сумі 120 500,00 грн. з ФОП Рзаєва Вугара Рза огли суд бере до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Як встановлено судом, договір купівлі-продажу від 05.11.2018 виконаний у повному обсязі - сума оплати за договором становить 120 500,00 грн., що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю, сформованого 03.01.2019.
Отже, за час дії Договору Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти в сумі 120 500,00 грн.
Тобто, саме ця сума, є тими коштами, які Відповідач отримав за оспорюваним Договором, який суперечить інтересам держави і суспільства, і саме ця сума коштів підлягає стягненню в дохід держави.
Відтак, 120 500,00 грн., перераховані Позивачем на користь Відповідача на виконання договору купівлі-продажу від 05.11.2018, підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 120 500,00 грн. підлягає задоволенню.
В процесі розгляду справи судом, Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, однак суд не вбачає підстав для його застосування, оскільки, спірний договір укладений сторонами 05.11.2018.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтями 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Однак, за даними Позивача, не спростованими Відповідачем 28.12.2021 Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/48-20 ухвалено Рішення № 54/53-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення Адміністративної колегії). Вказаним рішенням Антимонопольний комітет встановив, що ФОП Рзаєв Вугар Рза огли допустив порушення п. 1 ст. 50 та п. 4 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антикорупційних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів", за що на Відповідача накладено штраф. Під час розгляду Антимонопольним комітетом справи № 54/48-20, не залучено до участі у справі Позивача. Про існування даного рішення та порушення з боку Відповідача, Позивач дізнався лише 12.01.2023, з листа Дніпропетровської обласної прокуратури.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 (набрав чинності 02.04.2020) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: "під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який рішеннями Уряду неодноразово продовжувався.
Враховуючи викладене, Позивачем позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.
Крім того, беручи до уваги ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави, суд вважає, що з урахуванням вимог Позивача про застосування наслідків недійсності правочинну, а також специфіки спірних відносин і положень ст. 228 ЦК України стягнення одержаного товару за договором купівлі-продажу, на користь держави не є виходом за межі позовних вимог.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути з Позивача в дохід держави: ліхтар декоративний парковий (висота 3500 мм) - 7 шт., ліхтар декоративний парковий (висота 4500 мм) - 3 шт.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним Договір № б/н купівлі продажу від 05.11.2018 укладений Комунальним підприємством "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код 39754779) та Фізичною особою-підприємцем Рзаєвим Вугаром Рзу огли ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рзаєва Вугара Рзу огли ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код 39754779) 120 500,00 грн. - коштів, 5 368,00 грн. - судового збору.
Стягнути з Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код 39754779) в дохід держави: ліхтар декоративний парковий (висота 3500мм) - 7 шт., ліхтар декоративний парковий (висота 4500 мм) - 3 шт.
Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України.
Повне судове рішення складене 22.07.2024.
Суддя С.Г. Юзіков