Справа № 132/341/24
Провадження № 22-ц/801/1366/2024
Категорія: 45
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
22 липня 2024 рокуСправа № 132/341/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_2 - адвоката Тарасюк О. М. на рішення Калинівського районного суду Вінницької області у складі судді Сєліна Є. В. від 15 квітня 2024 року,
встановив:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
В обґрунтовування вимог позову зазначав, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року у справі № 132/1876/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі КК України), на підставі частини першої статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України); цивільний позов залишено без розгляду. Відповідно до цієї ухвали судом встановлено, що 20 січня 2022 року приблизно о 17 год 00 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи в дворі будинку АДРЕСА_1 , біля під'їзду № 7, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , з яким у нього раніше виникали конфлікти на побутовому ґрунті, підійшов до останнього, при цьому тримаючи дерев'яну палицю під зимовою курткою. Реалізуючи злочинний умисел ОСОБА_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_1 , тримаючи в руці дерев'яну палицю наніс нею один удар в ділянку тім'яної частини голови ОСОБА_1 . В результаті протиправних дій ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_1 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 10 від 21 лютого 2022 року отримав тілесне ушкодження у вигляді садна волосяної частини голови, яке виникло від травматичної дії (удару, співударяння) тупого твердого предмета (предметів), по давності утворення відповідає строку, вказаному у постанові про призначення судово-медичної експертизи - 20 січня 2022 року, належить до легкого тілесного ушкодження. Вважав, що діями ОСОБА_2 йому була завдана маральна шкода, яка полягає в тому, що в його житті відбулись негативні зміни: з'явились неприємні думки і спогади про наслідки події, страх можливого їх повторення, насторога, тривога, емоційні переживання, фізичні незручності, дискомфорт, тимчасова відірваність від активного життя, знижений та нестійкій настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна наруга, нервозність, дратівливість, замкненість, відлюдкуватість, приниження. Також зазначав, що діями ОСОБА_2 були порушені його актуальні життєві плани щодо нової продуктивної реалізації. Наслідки події потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, правові заходи), обумовили необхідність залучення ним значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 зазнав фізичний біль та страждання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також душевні переживання у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, в результаті чого у нього істотно змінився звичайний спосіб життя, тому наявні підстави для відшкодування йому моральної шкоди. З урахуванням поведінки ОСОБА_2 , який наніс тілесне ушкодження умисно, своєї вини у завданні моральної шкоди не визнав та не вживав жодних заходів щодо її відшкодування добровільно, глибини, інтенсивності, характеру, тривалості перенесених ОСОБА_1 моральних страждань, істотності вимушених змін в організації його життя, а також основоположних засад виваженості і справедливості, суд прийшов до висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн 00 к. відповідатиме понесеним стражданням, буде справедливим і достатнім для задоволення його потреб.
В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_2 - адвокат Тарасюк О. М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що жодними належними доказами позивач не довів того, що в результаті подій 20 січня 2022 року йому було завдано саме такого розміру глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації. Судом першої інстанції при визначені розміру моральної шкоди не було враховано, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, пенсіонером, хворіє та потребує постійного лікування, інших доходів не має.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У справі встановлено наступні обставини:
20 січня 2022 року приблизно о 17 год 00 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи в дворі будинку АДРЕСА_1 , біля під'їзду № 7, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , з яким у нього раніше виникали конфлікти на побутовому ґрунті, підійшов до останнього, при цьому тримаючи дерев'яну палицю під зимовою курткою. Реалізуючи злочинний умисел ОСОБА_2 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_1 , тримаючи в руці дерев'яну палицю, наніс нею один удар в ділянку тім'яної частини голови ОСОБА_1 . В результаті протиправних дій ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_1 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 10 від 21 лютого 2022 року отримав тілесне ушкодження у вигляді садна волосяної частини голови, яке виникло від травматичної дії (удару, співударяння) тупого твердого предмета (предметів), по давності утворення відповідає строку, вказаному у постанові про призначення судово-медичної експертизи - 20 січня 2022 року, належить до легкого тілесного ушкодження (згідно з пунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року).
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року у справі № 132/1876/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, на підставі частини першої статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження № 12022025220000010, заведене 21 січня 2022 року відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України. Цивільний позов залишено без розгляду.
Між сторонами виник спір про стягнення моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першої статті 81 ЦПК України).
Частиною шостою статті 82 ЦПК України установлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як зазначалося вище, судом установлено, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року у справі № 132/1876/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, на підставі частини першої статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження № 12022025220000010, заведене 21 січня 2022 року відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.
Потерпілим у вказаному кримінальному провадженні був визнаний ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок, що: «звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду».
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
Отже закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючою підставою, а тому він не звільняється від обов'язку відшкодування заподіяної його діяннями шкоди, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Щодо доводів апеляційної скарги адвоката Тарасюк О. М. в частині невідповідності стягнутого судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, фізичним та моральним стражданням, яких фактично зазнав позивач, то апеляційний суд виходить із такого.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про наявність моральної шкоди, тому що ОСОБА_1 зазнав фізичного болю та страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також душевних переживань через протиправну поведінку щодо нього, в результаті чого у нього істотно змінився звичайний спосіб життя.
Отже, врахувавши поведінку ОСОБА_2 , який наніс тілесне ушкодження умисно, його позицію щодо заперечення своєї винуватості, відсутність з його боку заходів щодо відшкодування шкоди добровільно, як під час проведення досудового розслідування, так і судового розгляду кримінального провадження, а також після звернення позивача до суду із цим позовом в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 10000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір її відшкодування відповідає глибині, інтенсивності, характеру та тривалості перенесених ОСОБА_1 моральних страждань, а також узгоджується із встановленими статтею 3 ЦК України вимогами розумності і справедливості, є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призведе до його збагачення.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 - адвоката Тарасюк О. М. залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук