Справа № 727/2374/23
Провадження № 2/727/348/24
09 липня 2024 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці
в складі:
головуючого судді Терещенко О.Є.
при секретарі Аниськовій К.В. за участю:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за по-зовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення,-
встановив:
У березні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення.
Посилалася на те, що рішенням 14 сесії Чернівецької міської ради VII скликання №667 від 21.12.2021: затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0301) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0302) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
При цьому позивачка вказує, що вона є власником частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 . За вказаним будинковолодінням закріплено земельну ділянку.
Зокрема, рішенням виконкому ЧМР депутатів трудящих від 13.02.1954 року зареє-стровано за землекористувачами будівельного кварталу 378/379 лишків присадибних ділянок, площею 58342 кв.м. в тимчасовому користуванні, у тому числі за будинково-лодінням АДРЕСА_4 , - площею 2905 кв.м. Таким чином, у вказану площу входять земельні ділянки, надані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Таким чином, земельна ділянка, площею 2905 кв.м. зареєстрована за будинково-лодінням АДРЕСА_3 та перебуває у користуванні власників будинковолодіння за вказаною адресою.
Позивач вважає, що оскільки вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_3 , то саме вона має право на оформлення права власності на цю земельну ділянку.
Стверджує, що її мати ОСОБА_6 та сестра ОСОБА_5 , які зареєстровані та проживають по АДРЕСА_5 , з метою реалізації свого конституційного права на землю, звернулися до Чернівецької міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відве-дення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 , орієнтовною пло-щею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового бу-динку, господарських будівель і споруд.
Разом з тим, міська рада відмовила зазначеним особам у наданні дозволу на роз-робку проекту землеустрою, однак надала даний дозвіл цілком стороннім особам, які не проживають за адресою АДРЕСА_3 .
Вказує, що відповідно до рішень у справах №600/890/22-а, №600/891/22-а, задово-лено позовні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та зобов'язано Чернівецьку міську раду прийняти рішення про надання вказаним особам дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок по АДРЕСА_3 . При цьому, як зазна-чає позивач, через прийняті рішення щодо земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вказані судові рішення виконати неможливо.
При цьому, ЧМР не враховано, що відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи ор-ганів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користу-вання ними в порядку, визначеному законом. Однак, право користування спірною зе-мельною ділянкою інших осіб на даний час не припинено.
Пункт 5 Постанови Верховної ради УРСР «Про порядок введення в дію ЗК УРСР» від 18.12.1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користу-вання до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або зем-лекористування.
Крім того, земельна ділянка, на якій знаходиться будинковолодіння позивача, об-городжена парканом і вільного доступу до спірної земельної ділянки не має. Вказана огорожа є приватною власністю позивачки.
Також зазначила, що на земельній ділянці, яка увійшла згідно проекту відведення до однієї із спірних ділянок, розташоване майно позивачки - вбиральня літ.Д, відомості про яку містяться в технічному паспорті, у свідоцтві про право на спадщину за запо-вітом та в договорі дарування, а отже, в силу вимог Земельного кодексу України, вка-зана земельна ділянка не є вільною і не може бути передана будь-кому у власність чи користування.
У зв'язку з вищевикладеним, просила визнати незаконним та скасувати п.п.4.1, 5, 5.1 рішення ЧМР №667 від 21.12.2021 року, яким затверджено проект землеустрою що-до відведення та передано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки у власність, а також стягнути з Чернівецької міської ради понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 20.03.2023 року було відкрито провадження по справі та при-значено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
30.03.2023 року за клопотанням представника позивача було вжито заходів забез-печення позову та накладено заборону відчуження земельних ділянок.
11.04.2023 року Чернівецькою міською радою було подано відзив на позов, в яко-му представник відповідача позов не визнала. Посилалася на те, що ОСОБА_3 звернулася до виконавчих органів місцевого самоврядування з заявою про надання доз-волу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_3 .
Рішенням Чернівецької міської ради №667 від 21.12.2021 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_3 земельну ділянку у власність.
Також вказала, що ОСОБА_7 звернувся до виконавчих органів місцевого са-моврядування з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_3 .
Рішенням Чернівецької міської ради №2421 від 30.09.2020 року (пункт 1.5) ви-рішено надати дозвіл ОСОБА_7 на складання проєкту землеустрою, щодо відве-дення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 (між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 (підпункт 1.5.1)).
ОСОБА_3 , яка діяла за довіреністю від 15.03.2021 року в інтересах ОСОБА_8 , подано до Департаменту урбаністики та архітектури заяву від 08.11.2021 за №М-2695/0-24/01 про затвердження проєкту землеустрою та передачі земельної ді-лянки за адресою АДРЕСА_2 , безоплатно у власність доньці ОСОБА_9 , у зв'язку із тим, що право ОСОБА_7 на приватизацію земельної ділянки вже було реалізовано.
В подальшому, ОСОБА_4 звернулася до виконавчих органів місцевого самовря-дування із заявою від 08.11.2021 за №Л-2696/0-24/01 з проханням про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:17:001:0302, для будівництва та обс-луговування житлового будинку.
Як наслідок, пунктом 5 рішення Чернівецької міської ради від 21.12.2021 року №667 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0302) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код 02.01). Пунктом 5.1 даного рішення передано ОСОБА_4 безоплатно у власність вищевказану земельну ділянку.
Зазначила, що питання встановлення порядку розпорядження комунальною влас-ністю міста Чернівці, в даному випадку землею, належить до компетенції Чернівецької міської ради.
Враховуючи те, що земельні ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:17:001:0301, та ОСОБА_4 за адре-сою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:17:001:0302, є сформованими та вільними від забудови, а тому Чернівецька міська рада правомірно надала дозвіл на затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та передачі безоплатно у власність земельної ділянки.
Окрім того, вказувала на те, що відповідно до Договору дарування від 30.12.2019 року, відповідно до Договору дарування від 30.12.2019р. укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 безоплатно передано у влас-ність 50/100 (п?ятдесят сотих) часток житлового будинку літ «А» під номером АДРЕСА_3 загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м. в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4,3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м, коридор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м. з відповідною частиною гос-подарських та побутових будівель і споруд: сараю Літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та колодязя (І) (пункт 1).
Згідно Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7305046642019 від 03 грудня 2019 року, виданого Головним управлінням Держгеока-дастру у Чернівецькій області, житловий будинок, частка якого є предметом даного до-говору, розташований на земельній ділянці, площею 0,1000 га, що має кадастровий номер 7310136300:17:001:1232 (пункт 2).
На підставі викладеного, представник відповідача заперечує проти твердження по-зивача щодо розташування на одній із спірних ділянок належного позивачу нерухомого майна, а саме вбиральні літ. Д.
Звертає увагу, що позивач не зверталася до Виконавчого органу ЧМР щодо оформлення права на виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію об'єкта за адресою АДРЕСА_3 .
Тому оскаржуване рішення Чернівецької міської ради відповідає вимогам чинного законодавства.
Просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
09.05.2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці по справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Та-кож, вказаною ухвалою витребувано у відділу державної реєстрації речових прав на не-рухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради первинні документи, які стали підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності №1781867373101 від 30.12.2019 року на об'єкт неру-хомості по АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 12.10.2023 року витребувано з Чернівецького комунального бю-ро технічної інвентаризації інвентарну справу відносно нерухомого майна: будинково-лодіння АДРЕСА_3 .
Відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзиву на позов подано не було.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
Представники позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в останнє судове засідання не з'явились. Представник позивача ОСОБА_11 подала клопотання, в якому просила провести розгляд справи без її та позивачки участі. Позовні вимоги підтримали у пов-ному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , у судовому за-сіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві. Просила відмовити у задово-ленні позову.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не зявились, про міс-це, дату та час розгляду справи були належним чином повідомлені.
Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, хоча належним чином неодноразово повідомлялись про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив-ши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник із приводу правомочностей по-зивача щодо земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:17:001:0301, площею 0,1000 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , та щодо земель-ної ділянки кадастровий номер 7310136300:17:001:0302, площею 0,1000 га, цільове при-значення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських бу-дівель і споруд по АДРЕСА_2 .
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюва-них прав, свобод чи інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умо-вами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судо-чинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних мате-ріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судо-чинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судо-чинства.
Згідно ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сто-рона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання деле-гованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, ін-ший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адмі-ністративних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів по-ширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юри-дичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нор-мативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провад-ження.
Із аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повно-важень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результа-тами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватно-правових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особисто-го інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовле-ний порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що під-лягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових від-носин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Як було встановлено судом, позивач просить визнати незаконним та скасувати п.п.4.1, 5, 5.1 рішення ЧМР №667 від 21.12.2021 року, яким затверджено проект земле-устрою щодо відведення та передано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки у власність.
Наявність існуючого речового права відповідача на спірну земельну ділян-ку обумовлює розгляд даного спору в порядку цивільного судочинства.
Судом встановлено, що рішенням виконкому ЧМР депутатів трудящихся №145 від 13.02.1954 року зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу 378/379 58342 кв.м. земельних площ, виявлені лишки присадибних ділянок залишено в тимчасовому користуванні. За землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_3 зареєстровано земельну ділянку, площею 2905 кв.м. Термін ко-ристування земельною ділянкою рішенням не визначено (т.1, а.с.17).
Із досліджених судом матеріалів інвентарної справи №1261 на будинок АДРЕСА_3 , квартал №378 вбачається, що на момент ухвалення рі-шення №145 від 13.02.1954 року власником будинковолодіння АДРЕСА_3 , була місцева рада. Вказана обставина підтверджується ескізом поверхового плану будинковолодіння, зведеним оціночним актом по будинковолодін-ню.
Отже, зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування №145 від 13.02. 1954 року спірну земельну ділянку було зареєстровано за землекористувачем Черні-вецькою міською радою.
Вперше право приватної власності по вказаному будинку було набуто в 1992 році.
Так, Чернівецькою міською радою було передано в порядку приватизації з дер-жавного житлового фонду 50/100 частин жилого будинку з відповідною частиною гос-подарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_12 , та 50/100 частин жилого будинку з відповідною частиною госпо-дарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_6 .
У подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16.06. 2010 року визнано за ОСОБА_6 право власності на само-чинно перебудовану 50/100 частину житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_3 загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м., в тому чи-слі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) пло-щею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4,3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м., кори-дор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м., з відповідною частиною господарських споруд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні «Д» та колодязя (І).
На виконання вказаного рішення, 08.10.2010 року Чернівецьким комунальним об-ласним бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності на вищевказаний житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами за ОСОБА_6 .
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, 20.05.2019 року На- ОСОБА_13 отримала у спадщину 50/100 (п'ятдесят сотих) ідеальних ча-сток житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ).
Також, відповідно до договору дарування від 30.12.2019 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 50/100 (п'ятдесят сотих) ча-сток житлового будинку літ «А» під номером АДРЕСА_3 , загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м., в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4.3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м., коридор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м. з відповідною частиною господарських та побутових будівель і спо-руд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та колодязя (І) (і.с.).
Судом також установлено, що п.4.1, 5, 5.1 рішення ЧМР №667 від 21.12.2021 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано: ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:17:001:0301 для будівництва та обслугову-вання житлового будинку, господарських будівель і споруд; ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, када-стровий номер 7310136300:17:001:0302 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1, а.с.84).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказувала на те, що земельна ді-лянка, площею 2905 кв.м., зареєстрована за будинковолодінням АДРЕСА_3 та перебуває у користуванні власниці будинковолодіння за вка-заною адресою, а тому оскаржуваним рішенням порушено її права як землекористува-ча.
За змістом ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юри-дичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбав-ленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на зе-мельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ді-лянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, спо-собів.
Розглядаючи аргументи сторін та даючи оцінку спірним правовідносинам, суд ви-ходить із наступного:
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх-ньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судо-вому порядку.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами чин-ного Земельного кодексу України.
Так, статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юри-дичних осіб, територіальних громад та держави.
Приписами статті 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самовряду-вання, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через від-повідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Пунктами «а» та «в» ч. 1. ст. 12 ЗК України регламентовано, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
За змістом ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Ук-раїнського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конститу-цією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується гро-мадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земельне законодавство базується, серед інших, на принципах забезпечення рівно-сті права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та дер-жави; забезпечення гарантій прав на землю (п.п. «б», «ґ» ч. 1 ст. 5 ЗК України). До за-гальних засад цивільного законодавства відноситься справедливість, добросовісність та розумність. (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Згідно ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділян-ки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних терито-ріальних громад для всіх потреб.
Даючи оцінку доводам позивача про наявність у неї прав на земельну ділянку, площею 2905 кв.м. на підставі рішення Виконкому ЧМР депутатів трудящихся №145 від 13.02.1954 року, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або ска-совують юридичну відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
На час відведення землекористувачам будівельного кварталу №378/379 земель земельні відносини регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.
ЗК УРСР 1922 року передбачав (статті 195-206) ведення державного запису земле-користувачів (земельна реєстрація), функції якого покладалися на Народний комісаріат землеробства та його місцеві органи. Завдання державного запису землекористувачів полягало у проведенні збору та збереженні «у систематичному та наглядному вигляді» точних та своєчасних відомостей про правове та господарське становище всіх землеко-ристувачів. Відповідно при здійсненні земельної реєстрації фіксувалися такі відомості про кожну земельну ділянку: 1) місце розташування та назва земельної ділянки, кіль-кість землі в цілому та по угіддях, відомості про будівлі та господарські споруди; 2) найменування землекористувачів та підстави отримання землі у користування; 3) відо-мості про особливі повноваження та повинності, пов'язані з використанням ділянки; 4) інші відомості, внесення яких передбачено наступними розпорядженнями.
У пункті 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що гро-мадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше дію-чим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Як було встановлено судом, на час прийняття рішення органу місцевого самовря-дування №145 від 13.02.1954 року будь-які фізичні особи не набули прав користування земельною ділянкою, оскільки домоволодіння перебувало у власності місцевої ради.
У подальшому, протягом 1992 року, права на частки у домоволодінні Чернівець-кою міською радою було передано двом співвласникам шляхом безоплатної привати-зації.
Таким чином, на час передачі у приватну власність домоволодіння ЧМР надала йому статус жилого будинку.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про власність» від 26.03.1991 року, який був чинним на час передачі у власність квартир шляхом приватизації, наймач жилого при-міщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Згідно ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квар-тир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сі-мей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одно-квартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові бло-ки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (стаття 2 Закону).
Отже, після укладення договорів купівлі-продажу від 06.03.1992 року, громадянам ОСОБА_12 та ОСОБА_2 належало по 50/100 частин жилого будинку з відпо-відними частинами господарських та побутових будівель і споруд.
Разом з цим, беручи до уваги досліджені свідоцтво про право на спадщину за за-коном від 20.05.2019 року та договір дарування від 13.12.2019 року, позивачка отри-мала у власність частки вищевказаного будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 - у 2019 році.
При цьому, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за позивачкою ОСОБА_2 04.11.2020 року було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку пло-щею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136300:17:001:1232 (т.1, а.с.242).
Згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент переходу права власності до позивачки), у разі набуття права власності на жи-лий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будів-лю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розмі-щені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права влас-ності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нор-мами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК Ук-раїни, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками зе-мельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт не-рухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Осо-ба, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ді-лянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для об-слуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Су-ду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3-8.5) наголосила на тому, що: - правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташова-них на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон пе-редбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з не-обхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відпо-відній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди пе-редбачала стаття 377 ЦК України; - стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України №997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на зе-мельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК Ук-раїни (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні бу-дівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хо-ча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знахо-дить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших поло-женнях законодавства».
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а отже, вико-ристання споруд, належних позивачці, неможливе без відповідної земельної ділянки.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положеннями ст.121 ЗК України (у відпо-відній редакції) встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну пере-дачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких роз-мірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
На підставі зазначеного, суд, ураховуючи те, що попередні власники будинково-лодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , а саме ОСОБА_12 та ОСОБА_2 - не набули права користування земельною ділянкою площею 2905 кв.м., оскільки Чернівецькою міською радою під час передачі у власність у поряд-ку приватизації частин жилого будинку у правовстановлюючих документах не було за-значено про надання у користування земельної ділянки відповідної площі, приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_2 набула право користування тією частиною земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування будинковолодіння, у межах норм, визначених ст.121 ЗК України, тобто площею, 0,10 га.
Також, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилалась на те, що на одній із земельних ділянок, яка відведена відповідачам, розташоване належне їй на праві власності майно, а саме: вбиральня та огорожа, а отже в силу вимог ЗК України вказана земельна ділянка не є вільною і не могла бути передана будь-кому у користу-вання чи у власність.
Даючи оцінку наведеним аргументам, суд виходить із наступного:
За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що під-тверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на під-ставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунто-вують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речови-ми і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказу-вання.
Як вбачається із досліджених судом схем розташування будівель та споруд по АДРЕСА_3 (т.1, а.с.154-159), земельні ділянки з кадастровими номе-рами №7310136300:17:001:0301, площею 0,1000 га, та №7310136300:17:001:0302, пло-щею 0,1000 га, які були передані у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно - окреслені на схемах червоними лініями.
Зазначені земельні ділянки були сформовані позаду будинковолодіння АДРЕСА_3 , із площі земельної ділянки - 2905 кв.м., визначеної рі-шенням №145 від 13.02.1954 року.
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися доб-росовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у по-станові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження.
Як вбачається із схеми розташування будівель та споруд по АДРЕСА_3 (т.1, а.с.154-159), на земельних ділянках кадастровий номер №7310136300 17:001:0301, площею 0,1000 га, та №7310136300:17:001:0302, площею 0,1000 га, які були передані у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - відсутні будь-які господарські будівлі та споруди, інше нерухоме майно. Земельні ділянки вільні від будь-яких за-будов.
Аргументи позивача щодо розташування на земельній ділянці вбиральні та ого-рожі є безпідставними та не відповідають дійсності.
Зокрема, вбиральня розташована в межах частини земельної ділянки, яка залише-на органом місцевого самоврядування для обслуговування будинковолодіння АДРЕСА_3 .
При цьому, огорожа розташована на земельній ділянці, що перебуває у комуналь-ній власності.
Також, у поданій до суду позовній заяві позивач посилалась на те, що її мати На- ОСОБА_14 та сестра ОСОБА_5 , які зареєстровані та проживають по АДРЕСА_3 , з метою реалізації свого конституційного права на землю, звер-нулись до ЧМР з заявою про надання дозволу на складання проекту відведення зем-леустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_3 безоплатно у власність.
У частинах першій - третій статті 116 ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділян-ками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юри-дичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або на-дання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зо-крема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і кому-нальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоп-латно у власність земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають кло-потання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самовряду-вання, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначе-них статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення зе-мельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землеко-ристувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану від-мову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише не-відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої місто-будівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань викори-стання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів земле-устрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановле-ному законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замов-ленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Вер-ховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ст.186 ЗК України). Підста-вою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нор-мативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Отже, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження про-єкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформо-вана на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої осо-би щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодав-ства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи кому-нальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 700/304/20 (провадження № 61-8529св21).
Таким чином, враховуючи те, що спірну земельну ділянку було сформовано на підставі проектів землеустрою ОСОБА_7 (який у заяві просив передати право власності його доньці ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 , а тому саме вони мали першо-чергове право на отримання цієї земельної ділянки у власність при її безоплатній пере-дачі.
Суд враховує, що принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина під-лягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Будь-яких порушень спеціальних норм земельного законодавства щодо безоплат-ного набуття у приватну власність земельної ділянки відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - допущено не було.
Щодо дотримання загальних принципів цивільного та земельного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) за-безпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіаль-них громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю (п.п. «б», «ґ» ч. 1 ст. 5 ЗК України), суд приходить висновку, що за встановлених обставин справи (активна пове-дінка відповідачів щодо задоволення свого інтересу до земельної ділянки, та у порів-нянні з нею пасивна поведінка позивача, яка не зверталась до уповноваженого органу із зверненням за виготовленням проекту землеустрою, при недоведенні зворотнього), не встановлено порушень у спірних правовідносинах зазначених принципів, чи інших по-рушень законодавства, які б вказували на незаконність оскаржуваних рішень, що є під-ставою для відмови у задоволенні позову повністю.
Керуючись ст.ст. 12, 92, 93, 116, 118, 123, 125 ЗК України, ст.ст. 4, 5, 10, 18, 80, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні позивача, що не заявля-ють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 -ївна, про визнання незаконним та скасування рішення- залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апе-ляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівець-кого апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня от-римання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 19.07.2024 року.
Суддя: О.Є.Терещенко