Єдиний унікальний номер 722/1149/24
Номер провадження 2/722/321/24
12 липня 2024 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді: Суського О.І.
секретаря: Сімак О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 звернувся в Сокирянський районний суд із вказаним вище позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 02 липня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 02.07.2021 року.
Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Починаючи з січня 2023 року подружніх відносин з відповідачкою не підтримує, разом не проживають, спільного побуту не ведуть. Після фактично припинених шлюбних відносин між заявниками, їхній син залишився проживати разом з батьком.
Відповідачка після припинення шлюбних відносин переїхала проживати до с.Коболчин Чернівецької області, де стоїть на обліку, як внутрішньо-переміщена особа.
Впродовж останніх півтори року їхній син зареєстрований та проживає разом з батьком, у зв'язку з чим всі обов'язки з його виховання виконує він, в той час, як відповідачка від виконання своїх обов'язків самоусунулася.
Враховуючи те, що з січня 2023 року відповідачка не бере участі в забезпеченні потреб дитини в харчуванні, медичному огляді, лікуванні та матеріальних потребах, властивих дитині відповідного віку, не цікавиться її життям, не бачиться з нею та не спілкується, не виявляє інтересу до здобуття дитиною освіти, засвоєнню дитиною норм моралі, вважає, що відповідачка свідомо нехтує потребами свого сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків, а тому є підстави для позбавлення її батьківських прав.
Додані до позовної заяви докази, на думку позивача, підтверджують факт самостійного виховання ним сина, та в свою чергу, самоусунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків.
Із врахуванням викладеного просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою, позбавити останню батьківських прав щодо їхніх спільної дитини.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явилась, однак надіслала до суду заяву, в якій зазначила, що позбавлення її батьківських прав та розірвання шлюбу не мають для неї особливого значення та не впливає на її життя викладені, визнала заявлені позовні вимоги в повному об'ємі. Справу просила розглянути без її присутності.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Сокирянської міської ради Гладкий О.М. подав до суду письмову заяву в якій просив справу розглянути без його присутності, у зв'язку зі службовою зайнятістю.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Так, з наведених у позовній заяві обставин, які згідно ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, встановлено, що 02.07.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.07.2021 року, зареєстрований Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) за актовим записом №875.
Під час шлюбу у сторін народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 18.09.2021 року.
Згідно ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частинами 3,4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що починаючи з січня 2023 року подружніх відносин не підтримують, разом не проживають, спільного побуту не ведуть, після фактично припинених шлюбних відносин, тому розірвання шлюбу дійсно відповідає їхній волі.
Окрім цього судом встановлено, що розірвання шлюбу не буде порушувати права малолітнього сина, який з січня 2023 року проживає та перебуває на утриманні батька.
Вказані обставини підтверджуються копією довідки №7702-7002031379 від 10.05.2024 року про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, з якої вбачається, що ОСОБА_2 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
04.02.2023 року між сторонами, з метою врегулювання участі у вихованні дитини, було укладено договір про утримання та визначення місця проживання дитини, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чепель О.Д. згідно умов даного договору, місцем проживання дитини визначено місце проживання батька ОСОБА_1 , в той час як на матір ОСОБА_2 покладено зобов'язання піклуватися про дитину, про її здоров'я, брати участь у забезпеченні дитиною освіти, готувати його до самостійного життя.
Згідно копії довідки виданої 13.05.2024 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «№2» Дарницького району м. Києва, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається гастроентерологом дитячим з грудня 2023 року, лікування гострих захворювань проходить у супроводі батька ОСОБА_1 , а також копією довідки №14 від 16.05.2024 року виданою ТОВ «Педіатрія з любов'ю» підтверджується той факт, що ОСОБА_1 особисто був присутнім при огляді свого сина гастроентерологом в медичному центрі. Запис на прийом до лікаря та оплата медичних послуг була здійснена ОСОБА_1 .
Як вбачається з копії характеристики складеної директором приватного закладу дошкільної освіти «Мандаринка - дитячий садок» Конієнко Ф.Я., ОСОБА_3 , 2021 року народження, відвідує даний заклад з квітня 2024 року по сьогодні. Зарекомендувала себе як активна, організована, комунікабельна дитина. Батько дитини ОСОБА_1 приділяє належну увагу в процесі виховання сина, підтримує зв'язок з вихователем та адміністрацією садочка.
Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
Сімейним кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Аналіз наведеної норми свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Таку правову позицію висловив ВС в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984 св 21) від 26.04.2022 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Відсутність побачень з дитиною та навіть спроб їх здійснення, свідчить про відсутність інтересу до дитини з боку відповідача, що відповідно до рішення «Хант проти України» є підставою для позбавлення батьківських прав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.
Існуючі сімейні зв'язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.
Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасувало лише правовий зв'язок між ним та його дітьми, підтвердило відсутність фактичного духовного зв'язку між батьком та дітьми.
Судом встановлено, що починаючи з січня 2023 року подружніх відносин не підтримують, разом не проживають, спільного побуту не ведуть.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів також встановлено, що з того ж часу відповідачка ухиляється від виконання свої батьківських обов'язків щодо виховання сина, тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з нею.
Вказані обставини визнаються сторонами та ніким не оспорюються.
Таким чином суд вважає, що відповідачкою ОСОБА_2 свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні сина ОСОБА_3 є мінімальними та недостатніми, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно висновку практичного психолога-консультанта Гнатюк А.В. за результатами психологічного дослідження в період з 04.04.2024 року по 08.04.2024 року психологом проведено спостереження за дитиною ОСОБА_6 , в результаті якого з'ясовано, що активна участь батька в житті дитини є важливою, особливо в умовах, коли мати не може надати необхідну увагу або підтримку. Це допомагає забезпечити повноцінний розвиток та благополуччя дитини в будь-яких обставинах.
ОСОБА_7 тісно прив'язаний до батька, між ними тісний емоційний контакт та довірливі стосунки. Батько забезпечує йому емоційну підтримку, розуміння, спільність і важливість взаємодії, що сприяє формуванню міцних та здорових відносин у сім'ї та розвитку дитини.
Таким чином, враховуючи емоційний стан дитини, її особистісні та індивідуальні особливості, необхідності зменшення рівня психологічної травматизації, створення сприятливої психологічної атмосфери, є несприятливим для психіки дитини їх спілкування з матір'ю.
Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до їхнього малолітнього сина ОСОБА_8 , із врахуванням наданої нею заяви про визнання позову, слід задовольнити, адже це якнайкраще відповідатиме інтересам дітей.
Оскільки позивач не просив стягувати з відповідачки на свою користь понесені ним судові витрати по сплаті судового збору, відповідно суд не вирішує питання щодо їх розподілу.
Керуючись ст.ст.150, 157, п.2 ч.1 ст.164, ч.ч. 2, 3 ст.166 СК України, ст.13, ст.ст. 263, 265, 268, 273, ч.1 ст.280, ст.ст. 282, 284, 287-289, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) за актовим записом №875 від 02.07.2021 року.
Позбавити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , батьківських прав по відношенню до її малолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Копію даного рішення, після набрання ним законної сили, направити органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його ухвалення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду або в той самий строк через Сокирянський районний суд відповідно до вимог п.15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя