Справа № 359/11916/23
Провадження № 2/359/901/2024
22 липня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
встановив :
30 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом, яким просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 травня 2019 року сторони зареєстрували шлюб. Від даного шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано 15 листопада 2021 року. Дитина проживає з позивачем та знаходяться на повному її утриманні, при цьому відповідач ухиляється від обов'язку утримувати сина. У зв'язку з цим, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 15 грудня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
26 квітня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явивсь, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв, відзиву на позов чи клопотань до суду не направив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року за № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов наступного висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорю-ванних прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 30 травня 2019 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 08 жовтня 2019 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Між позивачем та відповідачем склалися сімейні правовідносини щодо утримання дитини, які врегульовані Сімейним кодексом України. Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено ст. 180 СК України.
Згідно вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності до вимог ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпе-чення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнай-кращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 наведеної Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно ст. 180 СК України, батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за № 3 від 15 травня 2006 року вказано, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом.
На підставі ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу батьків або у твердій грошовій сумі.
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини, 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, 4) інші обставини, що мають істотне значення, і розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Статтею 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Судом встановлено, що дитина проживає з позивачем та знаходяться на повному її утриманні. Доказів протилежного суду не надано.
Відповідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню починаючи з 30 листопада 2023 року.
Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Відповідно роз'яснень, наведених у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідач інших неповнолітніх та непрацездатних осіб на утриманні не має, стан здоров'я та матеріальне становище дозволяють батьку дитини виконувати обов'язок щодо сплати аліментів на утримання сина. Доказів протилежного суду сторонами не надано.
Інших обставин, які мали б істотне значення для визначення розміру аліментів на утримання дітей судом не встановлено, про них також не повідомлено позивачем та відповідачем.
Згідно ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
В положеннях статті 51 Конституції України зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ними повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов'язок батьків.
За змістом ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом даної статті обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'яз-ком як матері, так і батька, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Суд звертає увагу на те, що сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.
З огляду на те, що дитина проживає з матір'ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, враховуючи стан здоров'я, матеріальне становище платника аліментів, а також те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на утримання дитини аліментів у розмірі 1/4 частини доходів відповідача до досягнення дитиною повноліття, як це передбачено ч. 1 ст. 183 СК України.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
У частині 6 ст. 141 ЦПК України вказано, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі викладеного та керуючись ч. 4 п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за № 3 від 15.05.2006 року, ст.ст. 141, 180 - 182, 184, 191 СК України, ст. 4, 12, 81, 133, 141, 258- 260, 263 - 265, 268, 289, 353, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку(доходу) платника податків, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви, а саме з 30 листопада 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у сумі 1211 (одна тисяча одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 .
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте Бориспільським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга Київському апеляцій-ному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили , якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 22 липня 2024 року.
Суддя Л.В. Яковлєва