Справа №295/13698/23
Категорія 387
1-кп/295/497/24
22.07.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальне провадження №62023240020000626 від 07.06.2023 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рогачів Баранівського району Житомирської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не навчається, неодруженого, немаючого на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи на посаді командира відділення - командира гранатомета гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 09.01.2023 близько 09:00 год самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що по АДРЕСА_2 .
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини не повідомляв до 13.09.2023, коли з'явився у другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального Управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.
У судовому засіданні обвинувачений свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та показав, що дійсно вчинив кримінальне правопорушення у час, спосіб та за обставин, що викладені в обвинувальному акті, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового слідства. за власним бажанням призвався до ЗСУ. Показав, що дійсно з 09.01.2023 о 09 год самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що по АДРЕСА_2 до 13.09.2023. Дозволу на залишення військової частини за місцем проходження військової служби від командування не отримував. Під час самовільного залишення військової частини до лікарів не звертався, не лікувався та працював на різних підробітках за місцем проживання в селі. Не заперечував проти розгляду кримінального провадження щодо нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Бажає в подальшому проходити військову службу. Кається у вчиненні кримінального правопорушення. Шкодує про вчинене. Просив суворо не карати.
У зв'язку з повним визнанням обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, роз'яснивши учасникам судового провадження наслідки застосування даної статті КПК України.
За таких обставин, враховуючи показання обвинуваченого, які відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, суд вважає винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведеною та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Призначаючи покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України і враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Щирого каяття під час судового розгляду обвинувачений не заявляв, а лише те що кається. Тому суд не може покласти в основу свого рішення щире каяття, як обставину що пом'якшує покарання, а також поведінка та покази обвинуваченого не дають підстав для переконання суду у щирості такого каяття.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України відсутні. Оскільки обвинувачений в силу ст 89 КК України є не судимим та враховуючи положення ст. 34 КК України, рецидив кримінальних правопорушень відсутній.
Відповідно вироку Баранівсього районного суду Житомирської області від 05.06.2020 ОСОБА_5 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 185, ст. 70, 75 КК України та призначено покарання 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків згідно ст. 76 КК України. Згідно ухвали Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19.12.2023 року, яка набрала законної сили 27.12.2023 року ОСОБА_5 звільнено від призначеного вироком Баранівсього районного суду Житомирської області від 05.06.2020 покарання у виді 4 років позбавлення волі по закінчкнню іспитового строку.
Суд, не може покласти в основу свого рішення висновок досудової доповіді Новоград-Волинського районного сектору №1 філії Центру пробації в Житомирській області, відповідно якого виконання покарання можливе у громаді з покладенням обов'язків та продовження обвинуваченим навчання в навчальному закладі, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та особі обвинуваченого. До того ж, ОСОБА_5 показав в судовому засіданні, що не навчається і в досудовій доповіді з приводу цього помилка.
Враховуючи викладене та те, що обвинувачений критично ставиться до вчиненого, кається, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, характеризується позитивно за місцем проживання, з місця проходження військової служби характеризується посередньо, заохочень і стягнень не має, хворів, має сім'ю в тому числі рідню сестру, яка є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, притягнуто до адміністративної відповідальності в 2023 році за вчинення адміністративних правопорушень, термін часу на протязі якого обвинувачений, як війсововослужбовець перебував у самовільному залишенні військової частини в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, а тому обирає йому покарання в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Речові докази, процесуальні витрати відсутні.
Підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 66, 67 КК України, ст.ст. 349, 370, 371, 373, 374, 394 КПК України, -
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України призначити покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Суддя: ОСОБА_1