справа № 489/474/24 провадження №2/489/791/24
Іменем України
08 липня 2024 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Коростієнко Н.С.,
в присутності:
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника служби
в справах дітей Сімачевської І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про припинення стягнення аліментів та звільнення від їх сплати,
встановив:
У січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить припинити і звільнити його від стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання ОСОБА_5 за судовим наказом Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.08.2017.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 15.08.2003 вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.11.2013. Від спільного шлюбу в них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовий наказом Ленінського районного суду міста Миколаєва з нього на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. 12.12.2017 Заводським відділом ДВС міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання вказаного судового наказу. Станом на 16.11.2023 заборгованість зі сплати аліментів у позивача відсутня. Відповідач створила нову сім'ю, але продовжує отримувати аліменти на утримання доньки. Отримуючи аліменти відповідач втратила інтерес до виховання та утримання доньки, не цікавиться її життям. Утримання доньки повністю покладено на нього, оскільки донька проживає з ним та знаходиться на його повному матеріальному забезпеченні. В свою чергу, відповідач не цікавиться життям і розвитком доньки, не приймає участі в її вихованні та розвитку. Тому, позивач вважає неприпустимим і неправомірним отримання відповідачем аліментів на утримання дитини. За такого, позивач змушений звернутись до суду з відповідною позовною заявою.
Представник відповідача надала до суду письмові пояснення в яких просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з наступного. Посилання позивача на те, що спільна донька сторін проживає з позивачем з серпня 2023 року не відповідає дійсності, оскільки до 23 жовтня 2023 року ОСОБА_5 перебувала за кордоном, а з листопада 2023 року почала навчання. Також відповідач не погоджується із твердженням позивача, що вона використовує аліменти на власні потреби, оскільки банківськими переводами підтверджується повернення коштів позивачу у розмірі суми сплачених аліментів. Тобто гроші йдуть на утримання і користь дитини. Оскільки дитина наголошує на бажанні приїхати до матері, відповідач не відмовляється від стягнення аліментів. Причина неможливості виїзду дитини до матері є заборона батька, вилучення у дитини всіх документів та телефону, який був придбаний відповідачем. Крім того, надані позивачем квитанції, як докази придбання дитині одягу та взуття, не підтверджують факту придбання речей саме на дитину, а якщо навіть він і купив дитині одяг і взуття за весь термін, починаючи з 2017 року, це не є підставою для припинення стягнення аліментів. За такого, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що припинення стягнення аліментів можливе лише у випадку коли одержувач аліментів не витрачає їх на дитину. Проте, всі аліменти, які отримувались відповідачем в час проживання дитини з позивачем, повертались останньому, а після переїзду перераховуються на рахунок дитини.
Третя особа свого представника у судове засідання не направила, причини його неявки не повідомила.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.11.2013.
Від спільного шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №3678.
Судовим наказом, виданим Ленінським районним судом міста Миколаєва від 31.08.2017, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на дитину ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10.08.2017 і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Занєвської А.А. по виконавчому провадженню НОМЕР_4, з примусового виконання вищевказаного судового наказу, від 12.12.2017 звернуто стягнення на заробітну плату боржника.
Згідно довідки Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №108464/20.11-35/2 від 16.11.2023 станом на 31.10.2023 у ОСОБА_4 заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Відповідно до акту про фактичне проживання особи від 10.01.2024, за підписами сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Допитана у якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що є матір'ю відповідача та бабусею неповнолітньої ОСОБА_5 . У жовтні 2023 року її син привіз ОСОБА_5 з Польщі до України та передав батьку, з яким вона і проживала з того часу. Позивач доньці нічого не купував, хоча відповідач повертала йому аліменти. Позивач не пускав доньку до бабусі. Відповідач постійно допомагає матеріально дитині, перераховувала ОСОБА_5 гроші і вони з нею ішли на ринок і купували їй речі.
Сама неповнолітня ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що з квітня 2024 року вона проживає з бабусею за адресою: АДРЕСА_3 , переїхала до неї через те, що батько до неї погано ставився і був проти її переїзду до бабусі. Під час спільного проживання з батьком останній не піклувався про неї, гроші не надсилав їй ніколи. Зараз вони з бабусею планують переїхати жити до відповідача в Німеччину на постійне проживання. З квітня 2024 року їй на карту надходять кошти від відповідача, які є аліментами, які сплачує батько.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує кожній дитині право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтями 141, 180 СК України батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як слідує з положень статті 181 СК України, аліменти на утримання дитини стягуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.
Слід також зауважити, що відповідно до статті 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені частиною другою статті 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відповідно до пунктів 17, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що кожен з батьків зобов'язаний брати участь в утриманні своїх дітей. Один з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний, зокрема, на підставі рішення суду, сплачувати аліменти на її утримання. Одержувачем таких аліментів, як правило, являється особа з якою проживає дитина (другий і батьків, опікун або піклувальник, тощо). Сплачені аліменти являються власністю дитини, але їх одержувач має право розпоряджатися ними виключно на потреби дитини і в її інтересах. При цьому платник аліментів зберігає право здійснювати контроль за цільовим використанням аліментів, що забезпечує дотримання найкращих інтересів дитини.
Таким чином необхідно прийти до висновку про те, що у разі, якщо батьки дитини проживають окремо та коли особа, з якої стягуються аліменти, починає проживати разом з дитиною, на яку такі аліменти сплачує, та утримує цю дитину, сплата аліментів іншому з батьків, який, відповідно, починає проживати окремо від дитини, втрачає сенс, адже вказані кошти платник аліментів має можливість безпосередньо витратити саме на утримання дитини.
Відповідно до частин другої, третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.09.2019 (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.
Крім того, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 686/18140/21 наголошується, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, а дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини перша, друга статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За положеннями частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні встановлено, що неповнолітня донька сторін ОСОБА_5 дійсно в період з жовтня 2023 року по квітень 2024 року проживала з позивачем.
За вказаний період з позивача на користь відповідача дійсно стягувались аліменти на утримання доньки, проте, наданою відповідачем випискою з рахунку за період з 01.12.2023 по 11.04.2024 підтверджується, що всі аліменти, які надходили за період з 12.12.2023 по 09.04.2024 вона повертала на рахунок позивача.
Судом встановлено, що з квітня 2024 року дитина проживає з бабусею та має намір переїхати жити до відповідача. Аліменти, які стягувались з позивача на користь позивача за період з 07.05.2024 по 10.06.2024, відповідач переводила на особистий рахунок ОСОБА_5 , що підтверджується наданою відповідачем випискою по рахунку за період з 12.04.2024 по 05.07.2024.
Таким чином, позивач не може вважатися таким, що повністю утримує доньку, оскільки всі аліменти, які сплачувались ним на користь відповідача в період проживання доньки з ним (з жовтня 2023 по квітень 2024 року) повертались йому відповідачем у повному обсязі. Крім того, позивач фактично не заперечував, що сплачені ним аліменти витрачаються на утримання доньки.
Враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що неповнолітня донька сторін ОСОБА_5 , яка досягла віку 14 років, на теперішній час визначила своє місце проживання з бабусею, аліменти є власністю саме дитини, а аліменти, які сплачуються позивачем, витрачаються на утримання дитини, беручи до уваги інтереси дитини та враховуючи права дитини, які закріплені у Конституції України та міжнародно-правових актах, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись статтями 4, 19, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про припинення стягнення аліментів та звільнення від їх сплати.
Апеляційна скарга на рішення суду можу бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
третя особа - Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Робоча, 1.
Повний текст судового рішення складено 18.07.2024.
Суддя І.В.Коваленко