Справа №461/9908/23
11 липня 2024 року м. Львів.
Галицький районний суд міста Львова
в складі:
головуючого судді Юрківа О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Пахолко Д.О.,
представниці позивача Павлової З.П. ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
третьої особи ОСОБА_4 ,
представниці третьої особи Заяць Б.Р. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування з приватної у комунальну власність нежитлового приміщення,-
Позивач звернувся до суду з позовом про витребування з приватної у комунальну власність нежитлового приміщення покликаючись на те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить до комунальної власності Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради на підставі рішення Галицького /Ленінського/ райвиконкому № 222 від 14.04.1987 року. Запис про право комунальної власності на будинок було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 13.01.2011, реєстраційний номер нерухомого майна: 32628685. В підвалі даного будинку знаходяться нежитлові приміщення комунальної власності загальною площею 24,9 кв. м (з індексами приміщень XIII, XIV, XV, XVI відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 08.08.2005), які неодноразово були об'єктом договорів оренди між Управлінням комунальної власності та ЛКП «Снопківське». Станом на сьогодні в Управлінні комунальної власності обліковується договір оренди нерухомого майна від 08.10.2015 №Г-9852- 15, укладений з Львівським комунальним підприємством «Снопківське», на вказані нежитлові приміщення, термін дії договору - до 07.10.2018 року. Проте станом на даний час приміщення з оренди за актом приймання-передачі в належному стані не повернуті. Листом №4-3101-4292 від 30.03.2023 ЛКП «Княже місто» (до якого приєднується ЛКП «Снопківське» відповідно до ухвали ЛМР від 10.10.2019 № 5635) повідомило Управління комунальної власності, що дані приміщення (об'єкт оренди) знаходяться у приватній власності квартири АДРЕСА_2 з 2014 року. Керуючись положеннями ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме - квартири АДРЕСА_3 . З цієї інформації, яка міститься в реєстрі, а також у реєстраційній справі на квартиру АДРЕСА_2 було встановлено, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано у 2014 році на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_3 від 03.06.2014, проте до державного реєстру завантажено лише свідоцтво про право власності на квартиру від 20.01.1997 № Г-12356, з якого не можливо встановити площу квартири, в тому числі площу підвалу.
В реєстраційній справі на квартиру АДРЕСА_2 міститься Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, внаслідок реконструкції квартири АДРЕСА_4 з розподілом на дві окремі квартири з приєнанням підвального приміщення (квартира АДРЕСА_2 ), в якій зазначено площу квартири АДРЕСА_2 , яка складає 52,6 кв.м.
Позивач вважає, що відтак незаконно, без правових на те підстав приміщення комунальної власності пл. 24,9 кв.м, вибули з комунальної власності та увійшли в склад квартири АДРЕСА_5 та були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.05.2014 за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
З інформації, яка наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за вказаною адресою, документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_3 від 03.06.2014, видавник: реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, однак такий документ відсутній у реєстраційній справі, там знаходиться лише свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 20.01.1997.
В реєстраційні справі на кв. АДРЕСА_4 міститься свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 20.01.1997 на квартиру загальною площею 108,10 кв.м та комора в підвалі площею 2,5, власниками якої є ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
В реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на кв. АДРЕСА_2 міститься свідоцтво про право власності з таким самим номером та серією.
Окрім того, при порівнянні технічних паспортів від 08.08.2005 (за яким ідентифіковано об'єкт оренди у договорі оренди від 08.10.2015 №Г-9852-15) та від 23.04.2014 (за яким ідентифікована квартира АДРЕСА_2 ), можна дійти висновку, що об'єкт оренди повністю входить до складу квартири АДРЕСА_2 .
Також до державного реєстру завантажено документ Галицької районної адміністрації від 20.03.2014 № 126, яким затверджено висновок міжвідомчої комісії про відповідність утворених після розділу та перепланованих квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 погодженим проектним пропозиціям та вимогам розпорядження районної адміністрації від 20.03.2014 № 127 «Про розділ квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири АДРЕСА_6 ». На підставі цього документа в подальшому було видано свідоцтво на права власності на кв. АДРЕСА_2 .
Галицька районна адміністрація повідомила листом №4-31-9218 від 10.07.2023, що згідно журналу реєстрації розпоряджень з основної діяльності за 2014 рік, розпорядження №126 та №127 від 20.03.2014 щодо розділу та перепланування квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 не видавались.
Відтак, позивач вважає, що незаконно, без правових на те підстав приміщення комунальної власності пл. 24,9 кв. м, вибули з комунальної власності та увійшли в склад квартири АДРЕСА_7 та були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.05.2014 за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Після чого, на підставі договору купівлі - продажу №3220 від 19.07.2021 кв. №1 пл. 52,6 кв.м (в складі якої перебувають спірні нежитлові приміщення комунальної власності пл. 24,9 кв.м) право власності було набуто ОСОБА_2 , який є власником станом на сьогодні.
Позивач зазначає, що комунальна власність територіальної громади м. Львова на ці приміщення виникла на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14.04.1987 будинок на АДРЕСА_1 в цілому був переданий у комунальну власність. Зазначене рішення ніким не оспорювалось і не визнавалось недійсним у встановленому порядку.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) гласністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) гласністю», до власності областей віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів рішенням від 24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і гласності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», було затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова.
Станом на момент прийняття постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) гласністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) гласністю», будинок за адресою АДРЕСА_1 перебував у комунальній гласності, на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987. Тобто цей будинок на момент прийняття зазначеної постанови КМУ від 05.11.1991 №311 однозначно відносився до житлового фонду рад народних депутатів цілком законно перейшов у комунальну власність в цілому, в тому числі і нежитлове приміщення площею 24,9 кв.м розташоване в будинку АДРЕСА_1 . На виконання цієї постанови КМУ виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова. У зв'язку з тим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об'єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об'єкту нерухомості не вимагається.
Позивач вважає, що оскільки будинок в цілому перебуває в комунальній власності, то і всі нежитлові приміщення у ньому, які не приватизовані та не відчужені у приватну чи державну власність на підставі правочинів, залишаються у комунальній власності.
Львівською міською радою не приймалось жодних рішень про передачу нежитлових приміщень площею 24,9 кв.м, яке є предметом спору в даній справі, у власність ОСОБА_2 або будь - яким іншим особам. Враховуючи наведене, просить задовольнити позов.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.11.2023 року відкрито загальне судове провадження у справі.
03.04.2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 04.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
30.05.2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.
19.06.2024 року представниця позивача подала до суду заяву про визнання причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом поважними та поновлення строку на звернення з даним позовом до суду.
11.07.2024 року представник відповідача подав до суду додаткові письмові пояснення.
Також, 11.07.2024 року представниця третьої особи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Заяць Б.Р. подала до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити. Також, зазначила, Львівській міській раді стало відомо з листа Управління комунальної власності від 14 липня 2023 року № 4-2302-30798, яким Управління комунальної власності проінформувало юридичний департамент про можливі факти неправомірного вибуття нежитлових приміщень під індексами XIII, XIV, XV, XVI, загальною площею 24,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . На Львівську міську раду не покладено обов'язок постійно вивчати відомості, внесені в Державний реєстр речових прав стосовно численних об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Львова. Однак, в разі якщо суд вважає, що строк на звернення з позовною заявою до суду пропущено, просить визнати причини пропуску строку на звернення до суду з даним позовом поважними та поновити строк на звернення з даним позовом до суду.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, оскільки вважає, що такі є безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити в задоволенні позову. Просить застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просить відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що 19 липня 2021року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Загальна площа квартири складає 52,6 кв. м., з них житлова площа 22,5 кв. та кухня, надалі - квартира. Квартира розташована в підвалі та на першому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. Перед придбанням квартири, нотаріус здійснив її перевірку на предмет наявності недоліків документів, що посвідчують право власності, записів в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Жодних зауважень у нотаріуса які могли були перепоною до укладення договору купівлі-продажу не було виявлено. Відповідачу не було відомо і не могло бути відомо про можливі недоліки в набутті права власності квартиру АДРЕСА_3 третіми особами. Позивач стверджує, що підвальне приміщення 1 в будинку АДРЕСА_1 вибуло з його власності незаконно без його відома. Однак адвокат відповідача вважає, що такі твердження позивача є безпідставними та такими що не відповідають обставинам справи . Щодо приєднання комори в підвалі до квартири АДРЕСА_3 . 02.03.2005 року ЛКП «Снопківське» видало ОСОБА_6 довідку №703 про те, що за наймачем закріплена комора в підвалі площею 25кв.м. в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки №725 від 09.03.2005 року про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 закріплена комора площею 25кв.м. в будинку АДРЕСА_1 . Згідно з акта обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_4 складеного ЛКП «Снопківське» під житловою кімнатою 22,6 знаходиться комора 24.9кв.м., висота приміщення комори 2.5м. Розпорядженням Галицької районної адміністрації ЛМР №127 від 20.03.2014року про розподіл квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири затверджено висновок міжвідомчої комісії від 12.03.2014року та надано дозвіл ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 здійснити розділ та перепланування квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири згідно проектними пропозиціями. Квартирі розташованій на першому поверсі залишено номер 2, квартирі розташованій в підвальному поверсі присвоєно №1. 21.05.2014 року власниками квартири до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області подана декларація на початок виконання будівельних робіт, а 27.05.2014року подана декларація про готовність об'єкта до експлуатації. Львівським БТІ та ЕО проведено інвентаризацію квартир та виготовлено технічні паспорти. 03.06.2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видані свідоцтва на право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_8 (загальна площа - 77,9кв.м.) - індексний номер 22490510. Право власності на новостворені квартири було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видані витяги №22495008 та 22490976. Представник відповідача зазначає, що з наведених обставин вбачається, що комора в підвалі належала до квартири АДРЕСА_4 , що і підтвердило ЛКП «Снопківське». Власники квартири АДРЕСА_9 ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виконали усі вимоги передбачені діючим законодавством для її реконструкції шляхом поділу на дві окремі. Зібрані документи розглядалися міжвідомчою комісією, та затверджувалися Галицькою районною адміністрацією, жодних зауважень в компетентних установ не виникало. Відтак, твердження позивача про те, що спірне приміщення вибуло з комунальної власності власності незаконно та без відома Львівської міської ради не відповідає дійсності, не відповідає дійсності також твердження позивача про те, що розпорядження 126 та 127 від 20.03.2014 року не видавались. Попередніми власниками виконані всі вимоги чинного законодавства які необхідні були для проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 , шляхом поділу її на дві квартири з приєднанням комори у підвалі, яка знаходилася під квартирою, що мало наслідком реальний розподіл та оформлення права власності. Поділ квартири був предметом розгляду міжвідомчої комісії, висновок якої затверджений розпорядженням Галицької районної адміністрації №127 від 20.03.2014року. У разі, якщо були допущені помилки при прийнятті оформленні права власності, вони зроблені з вини структурних підрозділів Львівської міської ради, і не повинні виправлятись за рахунок відповідача як добросовісного набувача. Відповідач вправі був покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки їх достовірність гарантується державою і не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Органи державної влади повинні забезпечити належну експертизу щодо законності правочину з нерухомим майном. Витребування підвальної частини квартири, буде мати наслідком відділення її від першого поверху, що зробить квартиру АДРЕСА_2 не придатною для проживання, як наслідок відповідач, як добросовісний набувач буде позбавлений єдиного житла, без надання йому жодних компенсацій і він змушений буде самостійно шукати способи своїх втрат. Також, просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин у даній справі. Оскільки, згідно з договором оренди об'єкт оренди вважається переданим з моменту підписання договору (п.3.5.Договору оренди). Отже позивач при здійсненні приймання-передачі квартири міг і зобов'язаний був перевірити в якому стані знаходиться підвальне приміщення (за умови що вважав його своїм) та повинен був дізнатися про реконструкцію квартири АДРЕСА_4 з приєднанням спірного підвального приміщення (за умови що йому не було відомо про таку реконструкцію?). Аналогічно, після повернення приміщення з оренди, позивач зобов'язаний був його прийняти та оглянути. Слід звернути увагу, що договір оренди не був продовжений на наступний термін. Враховуючи презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, позивач міг і повинен був дізнатися про те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з його власності в період з 08 жовтня 2015року по 14 жовтня 2015року (п.3.2. Договору оренди), тому строки позовної давності у даній справі повинні відраховуватися з 14 жовтня 2015року. За наведених обставин позивач пропустив строки позовної давності на звернення з даним позовом про витребування майна без поважних причин, що має наслідком відмову в позові.
Представник третьої особи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просить задовольнити позовні вимоги. Зазначила, що ЛКП «Снопківська» надавало як балансоутримувач в оренду для службових потреб спірне приміщення. Галицька районна адміністрація ЛМР повідомила, що розпоряджень не видавала. В підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться нежитлові приміщення, загальною площею 24,9 кв. м (з індексами приміщень XIII, XIV, XV, XVI відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 08.08.2005), які неодноразово були об'єктом договорів оренди між Управлінням комунальної власності та ЛКП «Снопківське» та є об'єктом даного спору. Станом на сьогодні, в Управлінні комунальної власності обліковується договір оренди нерухомого майна від 08.10.2015 №Г-9852-15, укладений з Львівським комунальним підприємством «Снопківське», на вказані нежитлові приміщення, термін дії договору - до 07.10.2018. Проте, станом на даний час, приміщення з оренди за актом приймання-передачі в належному стані не повернуті. Надалі, листом №4-3101-4292 від 30.03.2023 ЛКП «Княже місто» (до якого приєднується ЛКП «Снопківське» відповідно до ухвали ЛМР від 10.10.2019 № 5635) повідомило Управління комунальної власності, що дані приміщення (об'єкт оренди) знаходяться у приватній власності квартири АДРЕСА_2 з 2014 року. Таким чином, Управління комунальної власності отримало інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 . З цієї інформації Управління комунальної власності встановило, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано у 2014 році на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_3 від 03.06.2014, проте, до державного реєстру завантажено лише свідоцтво про право власності на квартиру від 20.01.1997, з якого не можливо встановити площу квартири, в тому числі площу підвалу (цифри не видно). При порівнянні технічних паспортів від 08.08.2005 (за яким ідентифіковано об'єкт оренди у договорі оренди від 08.10.2015 №Г-9852-15) та від 23.04.2014 (за яким ідентифікована квартира АДРЕСА_2 ), можна дійти висновку, що об'єкт оренди повністю входить до складу квартири АДРЕСА_2 . Крім того, до державного реєстру завантажено документ Галицької районної адміністрації від 20.03.2014 № 126 (очевидно розпорядження), яким затверджено висновок міжвідомчої комісії про відповідність утворених після розділу та перепланованих квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , погодженим проектним пропозиціям та вимогам розпорядження районної адміністрації від 20.03.2014 № 127 «Про розділ квартири АДРЕСА_4 , на дві окремі квартири АДРЕСА_6 ». На підставі цього документа, в подальшому було видано свідоцтво на права власності на кв. АДРЕСА_2 . Беручи до уваги наведену інформацію, Управління комунальної власності звернулося до Галицької районної адміністрації з проханням повідомити, чи приймались Галицькою районною адміністрацією розпорядження від 20.03.2014 за №126 та №127 та надати копії цих розпоряджень. Однак, листом №4-31-9218 від 10.07.2023 Галицька районна адміністрація повідомила, що згідно журналу реєстрації розпоряджень з основної діяльності за 2014 рік, розпорядження №126 та №127 від 20.03.2014 щодо розділу та перепланування квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , Галицькою районною адміністрацією не видавались. Підсумовуючи наведене, Управління комунальної власності прийшло до висновку, що державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення у підвалі будинку на АДРЕСА_1 , площею 24,9 кв. м (які виступали об'єктом оренди комунальної власності) відбулась із порушенням законодавства та прав територіальної громади, без належних правових підстав виникнення права приватної власності. Відтак, виконуючи покладенні на Управління комунальної власності повноваження, про наведені обставини було повідомлено листом за №4-2302-30798 від 14.07.2023 Юридичний департамент Львівської міської ради. Згідно з розмежуванням повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, встановленим ухвалою міської ради від 08.07.2021 № 1081 (зі змінами), забезпечення ведення претензійної і позовної роботи, забезпечення здійснення представництва інтересів Львівської міської ради, виконавчого комітету, Львівського міського голови, інших виконавчих органів міської ради відповідно до законів, положень, актів міської ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення участі Львівської міської ради, виконавчого комітету, Львівського міського голови, інших виконавчих органів міської ради відповідно до законів, положень, актів міської ради та її виконавчого комітету у судових справах (самопредставництво органів місцевого самоврядування) належить до повноважень юридичного департаменту. Нежитлові приміщення, загальною площею 24,9 кв. м, (з індексами приміщень XIII, XIV, XV, XVI) за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають у власності територіальної громади м. Львова, повноважним представником якої, в контексті статті 60 вказаного Закону, є Львівська міська рада. Окрім листа Управління комунальної власності від 14.07.2023 за №4-2302-30798, жодні інші листи на адресу Львівської міської ради не надходили. Управлінню комунальної власності ситуація щодо спірних приміщень стала відома лише з листа №4-3101-4292 від 30.03.2023 ЛКП «Княже місто». Тому вважає, що твердження представника відповідача є надуманими, безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються жодними письмовими доказами, а тому строк на звернення до суду не пропущено. Львівською міською радою чітко зазначено, що про неправомірне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, Львівській міській раді стало відомо з листа Управління комунальної власності від 14 липня 2023 року № 4-2302-30798, яким Управління комунальної власності проінформувало юридичний департамент про можливі факти неправомірного вибуття нежитлових приміщень під індексами XIII, XIV, XV, XVI, загальною площею 24,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . На Львівську міську раду не покладено обов'язок постійно вивчати відомості, внесені в Державний реєстр речових прав стосовно численних об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, просить відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що спірним приміщенням її сім'я користувалася приблизно з 1982-1983 рр. Сім'я ОСОБА_4 робила ремонт, зробила кухню. Підвал в той час теж використовувався ними. ЛКП «Снопківське» ніколи не претендувало на спірне приміщення. ОСОБА_4 стверджує, що вони не мали підвалу, ЛКП «Снопіквське» саме це приміщення виділили їм. До 2014 року сім'я ОСОБА_4 використовувала нежитлове приміщення як підвал, хоча там був і камін.
Третя особа ОСОБА_6 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.
Третя особа ОСОБА_7 в останнє судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила. Клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав до комунальної власності Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради на підставі рішення Галицького /Ленінського/ райвиконкому № 222 від 14.04.1987 року. Запис про право комунальної власності на будинок було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 13.01.2011, реєстраційний номер нерухомого майна: 32628685.
В підвалі даного будинку знаходились нежитлові приміщення комунальної власності загальною площею 24,9 кв. м (з індексами приміщень XIII, XIV, XV, XVI відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 08.08.2005).
В Управлінні комунальної власності обліковується договір оренди нерухомого майна від 08.10.2015 №Г-9852- 15, укладений з Львівським комунальним підприємством «Снопківське», на вказані нежитлові приміщення, термін дії договору - до 07.10.2018 року /а. с. 18-19/.
Листом №4-3101-4292 від 30.03.2023 ЛКП «Княже місто» (до якого приєднується ЛКП «Снопківське» відповідно до ухвали ЛМР від 10.10.2019 № 5635) повідомило Управління комунальної власності, що дані приміщення (об'єкт оренди) знаходяться у приватній власності квартири АДРЕСА_2 з 2014 року.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно квартири АДРЕСА_3 , а також інформації, що міститься у реєстраційній справі на квартиру АДРЕСА_2 було встановлено, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано у 2014 році на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_3 від 03.06.2014, проте до державного реєстру завантажено лише свідоцтво про право власності на квартиру від 20.01.1997 № Г-12356, з якого не можливо встановити площу квартири, в тому числі площу підвалу / а. с. 22-24, 25/.
В реєстраційній справі на квартиру АДРЕСА_2 міститься декларація про готовність об'єкта до експлуатації, внаслідок реконструкції квартири АДРЕСА_4 з розподілом на дві окремі квартири з приєднанням підвального приміщення (квартира АДРЕСА_2 ), в якій зазначено площу квартири АДРЕСА_2 , яка складає 52,6 кв.м.
З інформації, яка наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за вказаною адресою, документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_3 від 03.06.2014, видавник: реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, однак такий документ відсутній у реєстраційній справі, там знаходиться лише свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 20.01.1997.
В реєстраційні справі на кв. АДРЕСА_4 міститься свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 20.01.1997 на квартиру загальною площею 108,10 кв.м. та комора в підвалі площею 2,5, власниками якої є ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
Також, в реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на кв. АДРЕСА_2 міститься свідоцтво про право власності з таким самим номером та серією.
Також до державного реєстру завантажено документ Галицької районної адміністрації від 20.03.2014 № 126, яким затверджено висновок міжвідомчої комісії про відповідність утворених після розділу та перепланованих квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 погодженим проектним пропозиціям та вимогам розпорядження районної адміністрації від 20.03.2014 № 127 «Про розділ квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири АДРЕСА_6 ». На підставі цього документа в подальшому було видано свідоцтво на права власності на кв. НОМЕР_2 /а. с 101-102/ .
02.03.2005 року ЛКП «Снопківське» видало ОСОБА_6 довідку №703 про те, що за наймачем закріплена комора в підвалі площею 25кв.м. в будинку АДРЕСА_1 /а. с. 100/.
Відповідно до довідки №725 від 09.03.2005 року про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 закріплена комора площею 25кв.м. в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_4 складеного ЛКП «Снопківське» під житловою кімнатою 22,6 знаходиться комора 24.9кв.м., висота приміщення комори 2.5 м /а. с. 103/.
Розпорядженням Галицької районної адміністрації ЛМР №127 від 20.03.2014 року про розподіл квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири затверджено висновок міжвідомчої комісії від 12.03.2014року та надано дозвіл ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 здійснити розділ та перепланування квартири АДРЕСА_4 на дві окремі квартири згідно проектними пропозиціями. Квартирі розташованій на першому поверсі залишено номер 2, квартирі розташованій в підвальному поверсі присвоєно АДРЕСА_2.
21.05.2014 року власниками квартири до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області подана декларація на початок виконання будівельних робіт, а 27.05.2014року подана декларація про готовність об'єкта до експлуатації. Львівським БТІ та ЕО проведено інвентаризацію квартир та виготовлено технічні паспорти.
03.06.2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видані свідоцтва на право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_8 (загальна площа - 77,9кв.м.) - індексний номер 22490510.
Право власності на новостворені квартири було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видані витяги №22495008 та 22490976. Представник відповідача зазначає, що з наведених обставин вбачається, що комора в підвалі належала до квартири АДРЕСА_4 , що і підтвердило ЛКП «Снопківське». Власники квартири АДРЕСА_9 ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виконали усі вимоги передбачені діючим законодавством для її реконструкції шляхом поділу на дві окремі.
Зібрані документи розглядалися міжвідомчою комісією, та затверджувалися Галицькою районною адміністрацією, жодних зауважень в компетентних установ не виникало.
19 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Загальна площа квартири складає 52,6 кв. м., з них житлова площа 22,5 кв. та кухня, надалі - квартира. Квартира розташована в підвалі та на першому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. Перед придбанням квартири, нотаріус здійснив її перевірку на предмет наявності недоліків документів, що посвідчують право власності, записів в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Жодних зауважень у нотаріуса які могли були перепоною до укладення договору купівлі-продажу не було виявлено. Відповідачу не було відомо і не могло бути відомо про можливі недоліки в набутті права власності квартиру АДРЕСА_3 третіми особами / а. с. 10-12/.
Попередніми власниками, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виконані всі вимоги чинного законодавства які необхідні були для проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 , шляхом поділу її на дві квартири з приєднанням комори у підвалі, яка знаходилася під квартирою, що мало наслідком реальний розподіл та оформлення права власності. Поділ квартири був предметом розгляду міжвідомчої комісії, висновок якої затверджений розпорядженням Галицької районної адміністрації №127 від 20.03.2014року.
З листа Галицької районної адміністрації ЛМР №4-31-9218 від 10.07.2023 року вбачається, що згідно журналу реєстрації розпоряджень з основної діяльності за 2014 рік, розпорядження №126 та №127 від 20.03.2014 щодо розділу та перепланування квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 не видавались.
Таким чином приміщення комунальної власності пл. 24,9 кв. м вибули з комунальної власності та увійшли в склад квартири АДРЕСА_7 та були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.05.2014 за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Таким чином приміщень пл. 24,9 кв. тривалий час не існує.
24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і гласності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», було затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова.
Станом на момент прийняття постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) гласністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) гласністю», будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебував у комунальній гласності, на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист порушеного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 143 Конституції визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об'єктів комунальної власності.
Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно ст. ст. 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.ст. 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути - припинення дії, яка порушує право, і відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно ч.3 ст. 16 вказаного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Згідно ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. ч. 5, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Згідно з зазначеною нормою, продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару. Це випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 317 ЦК України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 придбане відповідачем ОСОБА_2 19 липня 2021 року. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. Перед придбанням квартири, нотаріус здійснив її перевірку на предмет наявності недоліків документів, що посвідчують право власності, записів в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Жодних зауважень у нотаріуса які могли були перепоною до укладення договору купівлі-продажу не було виявлено. Відповідачу не було відомо і не могло бути відомо про можливі недоліки в набутті права власності квартиру АДРЕСА_3 третіми особами. З матеріалів справи вбачається, що попередніми власниками, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виконані всі вимоги чинного законодавства, які необхідні були для проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 , шляхом поділу її на дві квартири з приєднанням комори у підвалі, яка знаходилася під квартирою, що мало наслідком реальний розподіл та оформлення права власності. Поділ квартири був предметом розгляду міжвідомчої комісії, висновок якої затверджений розпорядженням Галицької районної адміністрації №127 від 20.03.2014 року.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»)
Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положення Конвенції.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно з частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Згідно позиції Верховного Суду яка міститься у постанові від 17.03.2020 року в справі №495/9473/16-ц, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
До спірних правовідносин про витребування нерухомого майна із володіння набувачів та повернення їх у власність територіальної громади підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем неправомірно витребуваного майна, адже він на момент оформлення права власності на спірне приміщення, не знав та не міг знати про те, що цей об'єкт нерухомого майна є предметом судових спорів, адже жодних обтяжень на це приміщення на той момент не було зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Він вчасно та в повному обсязі оплатив вартість придбаного приміщення.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд, керуючись принципом змагальності, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Оскільки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем неправомірно витребуваного майна, адже він на момент оформлення права власності на спірне приміщення, не знав та не міг знати про те, що цей об'єкт нерухомого майна є предметом судових спорів, адже жодних обтяжень на це приміщення на той момент не було зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Він вчасно та в повному обсязі оплатив вартість придбаного приміщення. Витребування в добросовісного набувача придбаного ним у порядку, встановленому для виконання судових рішень, майна буде суперечити нормам ч.2 ст. 388 ЦК України, яка є спеціальною нормою в даному випадку, адже це буде грубим втручанням в непорушне конституційне право відповідача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.
Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 ЦК України). Загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування спливу строку позовної давності. Останній вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки згідно з договором оренди об'єкт оренди вважається переданим з моменту підписання договору (п.3.5.Договору оренди). Отже позивач при здійсненні приймання-передачі квартири міг і зобов'язаний був перевірити в якому стані знаходиться підвальне приміщення (за умови що вважав його своїм) та повинен був дізнатися про реконструкцію квартири АДРЕСА_4 з приєднанням спірного підвального приміщення (за умови що йому не було відомо про таку реконструкцію?). Аналогічно, після повернення приміщення з оренди, позивач зобов'язаний був його прийняти та оглянути. Слід звернути увагу, що договір оренди не був продовжений на наступний термін. Враховуючи презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, позивач міг і повинен був дізнатися про те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з його власності в період з 08 жовтня 2015року по 14 жовтня 2015року (п.3.2. Договору оренди), тому строки позовної давності у даній справі повинні відраховуватися з 14 жовтня 2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що Львівській міській раді стало відомо з листа Управління комунальної власності від 14 липня 2023 року № 4-2302-30798, яким Управління комунальної власності проінформувало юридичний департамент про можливі факти неправомірного вибуття нежитлових приміщень під індексами XIII, XIV, XV, XVI, загальною площею 24,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . На Львівську міську раду не покладено обов'язок постійно вивчати відомості, внесені в Державний реєстр речових прав стосовно численних об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Таким чином, суд вважає, що строк на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних підстав, тому такий підлягає поновленню, а тому у задоволенні клопотання відповідача про застосування спливу строку позовної давності слід відмовити за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274, 281, 282 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 321, 327-329, 386, 387, 388, 391, 658 ЦК України, ст.ст. 19, 41 Конституції України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» суд ,-
Поновити Львівській міській раді строк на звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування з приватної у комунальну власність нежитлового приміщення.
У задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування з приватної у комунальну власність нежитлового приміщення - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Повний текст судового рішення проголошено 19.07.2024 року о 15 год. 30 хв.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя О.Р. Юрків.