19 липня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/848/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 7248-7186/С-17/8-2400/23 від 19.12.2023 щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 17.03.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач визнаний реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням. Як наслідок, позивач вважає, що має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема: підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області відмовило у здійсненні перерахунку пенсії, позивач вважає рішення протиправним та таким, що порушує його права.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача. На думку відповідача, правових підстав для зарахування до страхового стажу для обчисленні пенсії періоду, в яких позивач перебував на спецпоселенні немає, тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернівецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно довідки про реабілітацію Прокуратури Республіки Молдова № 21(13)-195/05-2903 від 26.06.2013, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в спецпоселенні Тюменської області в сім'ї репресованих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно закону Республіки Молдова № 1225-ХІІ від 08.12.1992 "Про реабілітацію жертв політичних репресій", ОСОБА_1 рахується жертвою політичних репресій та реабілітована.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) позивач визнаний реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.03.2020, згідно з яким він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
05.12.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій, серед іншого, просив провести нарахування підвищення до його пенсії згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 17.03.2020.
Листом від 19.12.2023 вх. № 7248-7186/С-17/8-2400/23 відповідач відмовив позивачу в перерахунку нарахування підвищення до його пенсії за п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідно до наданих документів не підтверджено належність до репресованих осіб.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 962-XII від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в первинній редакції) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-XII від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України № 2325-VIII від 13.03.2018 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" були внесені ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону, визнано такою, що втратила чинність постанова Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-XII.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 цього Закону передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з п. 2.13 постанови правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Постанова № 22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п. 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України № 966-XIV від 15.07.1999 "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Отже, вирішуючи наведений спір, суд на підставі аналізу співвідношення п.п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 та п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Як встановлено в ході розгляду справи посуті, зокрема, відповідно до довідки про реабілітацію, позивач є членом сім'ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Отже, враховуючи те, що позивач з часу свого народження перебував у засланні і проживав разом зі своєю сім'єю, як член сім'ї на спецпоселенні, відтак, позивач є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, а не саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано.
Тому, позивачеві пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім'ї, якого було примусово піддано засланню, відтак помилковим є доводи позивача про наявність у нього права підвищення пенсії саме на 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із зобов'язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Стосовно дати, з якої позивачу має бути проведено перерахунок та виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до с. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та приписів Порядку №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Право на перерахунок пенсії реалізується особою на підставі власного волевиявлення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідної заяви.
Згідно із ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Судом встановлено, що за перерахунком пенсії позивач звернувся до відповідача у грудні 2023 року, а тому перерахунок пенсії позивачу необхідно проводити з 05.12.2023, а не з 17.03.2020, як зазначає позивач.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05 грудня 2023 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судовий збір в сумі 605,60 грн.
5. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя В.К. Левицький