19 липня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/1564/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , від 03.02.2024 та не звільнення ОСОБА_1 на підставі абз. 5 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” згідно рапорту від 03.02.2024;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 5 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач).
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 5 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку з наявними сімейними обставинами - наявність матері та батька з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає дії відповідача що відмови у звільненні з військової служби протиправними.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду витребувано з військової частини НОМЕР_1 письмові докази по справі.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що рапорт позивача від 03.02.2024 до стройової частини військової частини НОМЕР_1 , на реєстрацію не надходив та на розгляд до командира військової частини НОМЕР_1 не подавався. Оскільки рапорт позивачем не подавався по команді, відповідач вважає, що відсутні підстави для прийняття командиром військової частини управлінського рішення за наслідками подання такого рапорту.
З огляду на наведене, відповідач вважає, що в спірних правовідносинах діяв правомірно.
Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
Відповідач скористався правом, передбаченим ст. 164 КАС України, та подав до суду заперечення, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив заперечень та мотиви їх відхилення.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.
Позивач є військовослужбовцем та на момент подання позовної заяви проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває у складі Десантно-штурмових військ, підпорядкована Міністру оборони України, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи по суті.
03.02.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 5 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку з наявними сімейними обставинами - наявність матері та батька з числа осіб з інвалідністю ІІ групи (а.с. 50 на звороті - 51).
До рапорту позивачем долучено нотаріально посвідчені копії наступних документів: паспорта ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ; паспорта ОСОБА_2 НОМЕР_4 ; РНОКПП ОСОБА_2 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_2 НОМЕР_5 ; довідки МСЕК серії 2-18 АЖ № 229942; довідки МСЕ № 229942; акту № 264 від 02.11.2023; витягу з реєстру територіальної громади № 403172 від 05.09.2022; витягу № 567380 від 17.10.2023; паспорту ОСОБА_3 НОМЕР_6 ; РНОКПП ОСОБА_3 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 НОМЕР_7 ; довідка МСЕК серії 2-18 АБ від 025420.
Матеріалами справи підтверджується, що 13.02.2024 представником позивача адвокатом Юзвенком А.В. засобами поштового зв'язку на адресу військової частини НОМЕР_1 , командування ДШВ ЗСУ та Міністерства оборони України рекомендованими листами відправлено рапорти позивача від 03.02.2024 про звільнення з військової служби.
У зв'язку з неотриманням відповіді за наслідками розгляду рапорту, 19.02.2024 представник позивача надіслав на адресу відповідача адвокатський запит № 19/02, в якому, серед іншого, зазначав про подання позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби. Оскільки на момент подання адвокатського запиту про результатам розгляду рапорту не повідомлено, представник позивача просив надати інформацію про результати розгляду та прийняте рішення по рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби (а.с. 18).
З аналогічними запитами представник позивача звернувся до командування Десантно-штурмовими військами ЗСУ та Міністерства оборони України (а.с. 19, 20).
28.02.2024 військова частина НОМЕР_1 направила на адресу представника позивача лист за вих. № 812/2673 на звернення позивача від 03.02.2024 щодо звільнення з військової служби, в якому повідомила, що звернення позивача не можливо розцінювати, як таке, що подане на розгляд командуванню військової частини у спосіб та в порядку передбаченому чинним законодавством, оскільки подане не по команді. У зв'язку зі вищевикладеним, командування військової частини НОМЕР_1 не наділено повноваженнями щодо прийняття будь-яких управлінських рішень за зверненням позивача стосовно звільнення його з військової служби (а.с. 26 на звороті - 28).
За наслідками розгляду адвокатського запиту № 19/02 від 19.02.2024, 05.03.2024 військова частина НОМЕР_1 листом за вих. № 812/2952 повідомила представника позивача, що звернення позивача не можливо розцінювати, як таке, що подане на розгляд командуванню військової частини у спосіб та в порядку передбаченому чиненим законодавством, оскільки подане не по команді. Командування військової частини НОМЕР_1 не наділено повноваженнями щодо прийняття будь-яких управлінських рішень за зверненням позивача стосовно звільнення його з військової служби (а.с. 24 на звороті - 26).
Аналогічні за змістом листи надіслано відповідачем 05.03.2024 та 18.03.2024 на адресу представника позивача за вих. № 812/2971, № 812/2972 та № 812/3711 (а.с. 6, 22 на звороті - 24, 28 на звороті - 30).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту від 03.02.2024 та не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникненні спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи видно, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку з наявністю у нього матері та батька, із числа осіб з інвалідністю II групи.
Щодо звільнення позивача з військової служби у зв'язку з наявністю у нього матері та батька, із числа осіб з інвалідністю II групи, суд зазначає таке.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абз. 5 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби через певні сімейні обставини або інші поважні причини (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме, зокрема: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, необхідною умовою для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є наявність матері або батька з числа осіб з інвалідністю.
Матеріалам справи підтверджується, що мати військовослужбовця (позивача), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом другої групи за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-12 АЖ № 229942 від 06.06.2001 (а.с. 13, 14).
Матеріалам справи підтверджується, що мати військовослужбовця (позивача), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням, довічно, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-12 АЖ № 229942 від 06.06.2001 (а.с. 13, 14).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-12 АБ № 025420 від 27.10.2007, батько військовослужбовця (позивача), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням, довічно (а.с. 16).
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту від 03.02.2024 та не звільнення його з військової служби, суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд зазначає, що згідно з п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009№ 170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно із абзацом 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом “г” пункту 1 частини четвертої, підпунктом “ґ” пункту 2 частини п'ятої, підпунктом “г” пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз норм свідчить, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Згідно з абзацом 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що як наслідок розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Розглядом справи по суті встановлено, що 03.02.2024 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити з військової служби відповідно до п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з наявністю матері та батька із числа осіб з інвалідністю II групи.
До рапорту позивачем долучено копії документів, що підтверджують наявність сімейних обставин, які дають підстави для звільнення з військової служби, у зв'язку з наявністю матері та батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Проте, відповідач не здійснив перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з тим, як вказує позивач у позовній заяві, що не спростовано відповідачем, жодних дій відповідачем щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, вчинено не було.
Під час розгляду справи по суті відповідач не надав до суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження розгляду поданого позивачем рапорту від 03.02.2024 по суті про задоволення або відмову у задоволені порушеного ним питання.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері або батька із числа осіб з інвалідністю II групи.
В свою чергу, в даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, а отже вказаному рапорту не надавалась оцінка командуванням військової частини НОМЕР_1 .
На переконання суду, надані відповідачем відповіді на адвокатські запити є формальною відпискою та затягування розгляду рапорту про звільнення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо не розгляду рапорту позивача, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку з наявністю матері та батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
За викладених обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд визнає протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду поданого позивачем рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку з наявністю матері та батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи та зобов'язує відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 03.02.2024 та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Доводи відповідача щодо недотримання позивачем процедури подання рапорту про звільнення з військової служби, суд відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124 (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Такий строк визначено в п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України як загальний строк для опрацювання документів, які були зареєстровані військовою частиною.
За обставинами справи, позивач звернувся до відповідача з рапортом від 03.02.2024, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 5 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку з наявними сімейними обставинами - наявність матері та батька з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
За твердженнями позивача, протягом більш ніж місяць після отримання рапорту та доданих до нього всіх необхідних для прийняття обґрунтованого рішення документів, рішення за рапортом прийняте не було, жодних повідомлень про недостатність наданих або необхідність надання додаткових документів до нього з військової частини не надходило. Командуванням військової частини НОМЕР_1 фактично проігноровано його рапорт та наявність об'єктивних підстав для його звільнення з військової служби, що ставить під загрозу здоров'я та життя його матері та батька, особливо в умовах війни.
Натомість, у відзиві відповідач стверджував, що рапорт позивача від 03.02.2024 до стройової частини військової частини НОМЕР_1 на реєстрацію не надходив та на розгляд до командира військової частини НОМЕР_1 не подавався. Оскільки рапорт позивачем не подавався по команді, відповідач вважає, що відсутні підстави для прийняття командиром військової частини управлінського рішення за наслідками подання такого рапорту.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Статтею 110 Дисциплінарного статуту встановлено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції (ст. 111 Дисциплінарного статуту).
Згідно ст. 117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Виходячи з наведених вище норм чинного законодавства, суд вважає, що надіслання представником позивача адвокатом Юзвенком А.В. засобами поштового зв'язку на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача від 03.02.2024 є належним поданням позивачем рапорту, що відповідає Дисциплінарному статуту Збройних Сил України.
Таким чином, в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 03.02.2024.
У зв'язку з неотриманням відповіді за наслідками розгляду рапорту, 19.02.2024 представник позивача надіслав на адресу відповідача адвокатський запит № 19/02, в якому, серед іншого, зазначав про подання позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби. Оскільки на момент подання адвокатського запиту про результатам розгляду рапорту не повідомлено, представник позивача просив надати інформацію про результати розгляду та прийняте рішення по рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби (а.с. 18).
З аналогічними запитами представник позивача звернувся до командування Десантно-штурмовими військами ЗСУ та Міністерства оборони України (а.с. 19, 20).
28.02.2024 військова частина НОМЕР_1 направила на адресу представника позивача лист за вих. № 812/2673 на звернення позивача від 03.02.2024 щодо звільнення з військової служби, в якому повідомила, що звернення позивача не можливо розцінювати, як таке, що подане на розгляд командуванню військової частини у спосіб та в порядку передбаченому чинним законодавством, оскільки подане не по команді. У зв'язку зі вищевикладеним, командування військової частини НОМЕР_1 не наділено повноваженнями щодо прийняття будь-яких управлінських рішень за зверненням позивача стосовно звільнення його з військової служби (а.с. 26 на звороті - 28).
Крім того, за наслідками розгляду адвокатського запиту № 19/02 від 19.02.2024, 05.03.2024 військова частина НОМЕР_1 листом за вих. № 812/2952 повідомила представника позивача, що звернення позивача не можливо розцінювати, як таке, що подане на розгляд командуванню військової частини у спосіб та в порядку передбаченому чинним законодавством, оскільки подане не по команді. Командування військової частини НОМЕР_1 не наділено повноваженнями щодо прийняття будь-яких управлінських рішень за зверненням позивача стосовно звільнення його з військової служби (а.с. 24 на звороті - 26).
Аналогічні за змістом листи надіслано відповідачем 05.03.2024 та 18.03.2024 на адресу представника позивача за вих. № 812/2971, № 812/2972 та № 812/3711 (а.с. 6, 22 на звороті - 24, 28 на звороті - 30).
Отже, вказані листи додатково підтверджують, що рапорт позивача від 03.02.2024 про звільнення з військової служби отриманий військовою частиною НОМЕР_1 , однак до матеріалів справи відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про результати розгляду цього рапорту.
Такими чином, посилання відповідача щодо не подавався позивачем по команді рапорту про звільнення, та як наслідок, відсутність підстав для прийняття командиром військової частини управлінського рішення за наслідками подання такого рапорту, суд відхиляє, оскільки наведена обставина не впливає на спірні правовідносини, позаяк відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача від 03.02.2024 про звільнення з військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, поданий позивачем рапорт від 03.02.2024 відповідачем по суті не розглянуто.
У наданих відповідачем листах-відповідях вказано, що рапорт подано не по команді, однак не вказано алгоритму подання такого рапорту, причини не надання позивачу команди на подання рапорту про звільнення, не зазначено ім'я командира (начальника) якої військової частини чи на ім'я якої посадової особи необхідно подати відповідний рапорт для вирішення питання щодо звільнення з військової служби.
Суд також критично оцінює листи-відповіді відповідача, які не свідчать про розгляд рапорту позивача по суті, оскільки являє собою пояснення причин бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , обумовлену недотриманням позивачем порядку подання рапорту.
Жодного доказу на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в рапорті позивача питань матеріали справи не містять.
В той же час неналежна реєстрація вказаного рапорту, як на тому наголошує відповідач, свідчить лише про неналежне ведення останнім діловодства, і не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Інших дій щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідачем вчинено не було і таких доказів не надано до суду.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в даній категорії справи, розподіл судових витрат судом не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 03.02.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку з наявністю матері та батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 03.02.2024 та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
4. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Суддя В.К. Левицький